Рання юність є віком поезії в широкому розумінні цього слова: для юнаків та дівчат величезна естетична насолода читати твори, в яких відображено духовний світ людини, дано емоційно-моральну оцінку навколишньої дійсності, особливо взаєминам між товаришами, чоловіком і жінкою. Вони добре відчувають поетичний струмінь не лише в ліричному вірші, а й у прозі. Справжня поезія постає перед ними як з творів, що відображають реальне, справжнє життя, з усіма його радощами й прикрощами, так і з творів, перейнятих ідеями торжества правди, життя. У творі може йти мова про велике людське горе, сюжет може завершуватись трагічно, але навіть смерть усвідомлюється юнаками та дівчатами як важливий акт життєствердження, коли герой помирає в ім'я життя. З цього питання в юнацькі роки у вихованців складаються вже цілком зрілі погляди. Вони зневажливо ставляться до тенденційних творів, що намагаються пригладити дійсність, привести все до щасливого кінця. "В житті так не буває", — кажуть про такі твори юнаки та дівчата.“[8,584]
Критерієм естетичної краси художнього твору для юнаків та дівчат є торжество величного. Для них особливе значення має позиція автора у визначенні питання про щастя людини. Герой, що вбачає особисте щастя в боротьбі за суспільну, величну мету, стає для юнаків і дівчат взірцем. Затамувавши подих, стежать вони за його долею, живуть його прагненнями та інтересами. Завдяки співпереживанню вони й самі підносяться до високого уявлення про особисте щастя.
Виховувані на ідеях духовної свободи, недоторканності й виняткової поваги до людської особистості, юнаки та дівчата ставлять високі естетичні критерії і до відображення в художніх творах інтимної сфери людських взаємин — дружби і особливо любові. Ми помічаємо, що в кожному поколінні людей, які досягають зрілого віку, все більше посилюється вимога до чистоти інтимних почуттів. Юнаки та дівчата прагнуть знайти в поетичному творі велике, вірне, ідеальне кохання, таке, що долає всі перепони.
У кожному новому поколінні людей, що стають на шлях самостійного життя, помітно зростають вимоги до художньої форми літературних творів. Виразність мови, точність, свіжість, різноманітність, поетичність зображуваних засобів утверджують в серцях юнаків та дівчат почуття прекрасного.
У духовному житті молоді з кожним десятиліттям помітніше місце посідає музика і живопис. Завдяки всій сукупності засобів підвищення музикальної культури радянського народу юнаки та дівчата свідомо прагнуть зрозуміти оперну і камерну музику. Мелодія пробуджує в їхніх серцях найрізноманітніші почуття. Молодь любить слухати музику, співзвучну її думкам, почуттям, переживанням. Наші спостереження дають підстави думати, що слухання музики є однією з умов, завдяки якій посилюється роль емоційної пам'яті в духовному житті: мелодія пробуджує в душі пережиті давно колись почуття, надає нового емоційного забарвлення думкам. Через 2-3 роки після закінчення школи наші учні розповідали, що мелодія, передаючи певне почуття, надавала виразності їхнім думкам, робила вагомішим, повнозвучнішим слово, а слово, в свою чергу, набувало більшої емоційної сили, виразності. "Після музики мені завжди легше думається, я швидко знаходжу в своїй пам'яті потрібні слова", — сказав один з колишніх вихованців.[8,585]
У праці „Павлиська середня школа“ В.О.Сухомлинський наголошував на естетичному сприйманні і естетичній творчості школярів:
„У вихованні естетичної культури дуже велике значення має взаємозв'язок естетичного сприймання і естетичної творчості. У дитинстві, отроцтві та ранній юності кожний учень повинен захоплюватися красою в усіх її проявах; тільки за цієї умови в нього утверджується бережливе, дбайливе ставлення до краси, прагнення знову і знову звертатися до того предмета, джерела краси, який вже збудив захоплення, залишив у його душі слід.
В естетичному сприйманні, як пізнавальному й емоційному процесі, тісно пов'язані поняття, уявлення, судження — взагалі мислення, з одного боку, і переживання, емоції — з другого. Успіхи естетичного виховання залежать від того, наскільки, глибоко розкривається перед учнем природа прекрасного. Але вплив на його духовний світ краси природи, творів мистецтва, навколишньої обстановки залежить не тільки від краси, що існує об'єктивно, а й від характеру діяльності учня, від того, як ця краса включається в його відносини з навколишніми. Естетичні почуття пробуджує та краса, яка входить у життя людини як елемент її духовного світу.[8,589]
Кожна людина освоює і красу природи, і музичну мелодію, і слово. І це освоєння залежить від її активної діяльності, під якою ми розуміємо працю і творення, думку і почуття, які сприймають, створюють і оцінюють красу. Чим більше в природі предметів, олюднених емоційним сприйманням, пережитих як краса навколишнього світу, тим більше краси бачить людина навколо себе, тим більше хвилює, зворушує її краса — і створена іншими людьми, і первозданна, нерукотворна. Тих дітей і підлітків, для яких постійне спілкування з природою стало важливим елементом їхнього духовного життя, глибоко хвилюють, зворушують описи природи в художніх творах, зображення картин природи в творах живопису. Ми добиваємося, щоб кожний наш вихованець з малих років сердечно, дбайливо ставився до деревця, до куща троянд, до квітів, до птахів — до всього живого й красивого. Дуже важливо, щоб це піклування стало звичкою. Тому в нас кожна дитина доглядає за рослиною в куточку краси свого класу. У кожної дитини є своя шпаківня або своя дуплянка для синичок, кожний оберігає гніздо ластівки. Ця сфера естетичної творчості має глибоко особистий, індивідуальний характер. Без індивідуальних особистих почуттів немає естетичної культури.
Велике значення має й естетична творчість, пов'язана із сприйманням художніх цінностей — літератури, мистецтва“.[8,590]
Василь Олександрович у педагогічній праці „Народження громадянина“ приділяв увагу джерелам естетичних почуттів:
„Культура естетичних почуттів вимагає високої загальної культури шкільного життя, особливо моральної культури — ставлення до людини як до найвищої цінності.
Естетичні цінності виявляться безсилими в обстановці, де панують грубість, байдужість, непорядність у "дрібницях" повсякденних взаємовідносин.
Естетичне виховання починається з багатого емоційного підтексту відносин між членами колективу; чуйності, сердечності, задушевності. У гармонійному поєднанні краси, що оточує людину, і краси самої людини провідна роль належить красі людських взаємовідносин. Дитина ще не може збагнути суті цієї краси думкою, свідомістю, але вона відчуває її серцем: краса для неї в справедливості. Справедливість облагороджує серце дитини, несправедливість огрубляє, породжує жорстокість. З переживання радості справедливого починається гармонія між внутрішнім світом людини й світом, який оточує її. Справедливість має чудову властивість відкривати дитині очі й серце на красу. Несправедливість немовби оточує юне серце крижаним панциром, і воно стає глухим до краси. Від того, що панує в сім'ї і школі — справедливість чи несправедливість, залежить душевний стан дитини, взаємодія її внутрішнього світу з людьми, які живуть поруч і входять в її життя. Душевний стан — це глибоко особиста, емоційна оцінка вчинків, що тією чи іншою мірою зачіпають особистість, дитини. Справедливість породжує внутрішній духовний світ, який можна охарактеризувати словами: людина з відкритим, чуйним серцем, здатним відгукнутися на найтонші порухи духовного життя іншої людини. Краса навколишнього світу є для такого серця могутнім джерелом віри в добро. Несправедливість породжує емоційну й естетичну товстошкірість.
Особливо небезпечна несправедливість для духовного життя підлітків. Красу людських відносин вони вже здатні піддати першому логічному аналізові. Здатність узагальнювати нерідко приводить підлітка до помилкового висновку, що гуманність і людська гідність принижуються не в якомусь окремому випадку, а на кожному кроці.
Естетичні почуття мають своїм джерелом культуру естетичних сприймань. Переживання несправедливості притупляє чутливість властиву високій естетичній культурі. Несправедливість викликає в підлітка стан нервового збудження, який змінюється пригніченістю, розслабленістю. В цьому стані людина не здатна нормально сприймати речі і явища, їх відтінки та якості, не здатна нормально мислити. Вона не відчуває краси в людях, що оточують її, а тому не прагне до краси і в собі, до ідеалу людяності, добра в своїй поведінці.
Справжня краса людських відносин — правдивість — далеко не завжди буває приємною. Часто правда гірка, тривожна, в ній осуд і непримиренність до зла. Але найгіркіша правда утверджує в душі прагнення бути хорошим, бо правда за самою природою ніколи не принижує людської гідності.
Дух справедливості в школі живе передусім в оцінці трудових зусиль дитини і підлітка. Ці зусилля тонкі, трудновловимі, часто не дають наслідків — глибоких знань, твердих практичних умінь. Розумова праця є, зусилля є, а результатів немає; учитель оцінює тільки результат — знання. В такій однобокій оцінці дитина і вбачає велику несправедливість. Добитися того, щоб розумові зусилля завжди давали позитивні наслідки, — в цьому полягає мистецтво нашої шкільної гуманності й справедливості.[8,587]
У виховній системі В.О.Сухомлинський намагався створити гармонію трьох понять: Треба, Складно, Прекрасно. Виховання красою проходить червоною ниткою через всі форми організації навчально-виховного процесу Павлиської школи - найважливіші супутники вчителів у формуванні моральної і естетичної культури. Краса праці, краса природи, краса шкільного середовища - найважливіші супутники вчителів у формуванні моральної та естетичної культури.[9,348]