1.2 Історія педагогіки. Естетичне виховання у поглядах видатних педагогів
Всебічний гармонійний розвиток особистості не можна уявити без її естетичної вихованості. Естетичне виховання передбачає розвиток в людини почуттів прекрасного, формування вмінь і навичок творити красу у навколишній дійсності, вміти відрізняти прекрасне від потворного, жити за законами духовної краси. [5,303]
Якщо звернутися до історії педагогіки, то можна простежити, що видатні педагоги багато уваги приділяли естетичному вихованню особистості. Але їх погляди щодо виховання за законами краси, звичайно, були різними.
Павло Павлович Білецький-Носенко (1774-1856рр.) понад 30 років життя віддав вихованню сільських дітей та освітньо-педагогічних діяльності. Його педагогічні погляди проникнуті ідеями гуманізму, всебічного, гармонійного розвитку особистості, в якому на його думку, повинно мати місце моральне, розумове, трудове, а особливо - естетичне виховання. Ним написані теоретичні праці серед яких одна з перших у вітчизняній педагогіці присвячена проблемам естетичного виховання. „Про смаки естетичні“ - це був великий внесок у розвиток української культури і освіти. [9,238]
Григорій Савич Сковорода (1722-1794рр.) - видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизняного просвітництва.
Будучи прихильником принципу народності у вихованні, він обстоював думку, що воно має відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу. На його думку, мета виховання - підготовка вільної людини, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства. Він дбав про естетичне виховання, яке має облагороджувати людей, допомагати їм у житті та праці. Засобами естетичного виховання, повинні бути поезія, музика, народні пісні, краса природи, образотворче мистецтво. У вихованні Г.Сковорода пропонував такі методи, як бесіда, поради, роз’яснення, приклади, радив виховувати не тільки словом, а й ділом.[14,496]
Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) геніальний український поет, художник, громадський діяч. Його педагогічні погляди виражені у віршах, публіцистичних і художніх творах. З творів Т.Шевченка постає виховний ідеал - людина з багатогранними знаннями і високими моральними якостями, яка вміє цінувати мистецтво.
На думку Шевченка, людина повинна мати добре розвинені естетичні смаки, бути обізнаною з високохудожніми літературними творами, добре орієнтуватися в образотворчому мистецтві. Не зайвим є вміння малювати, гарно співати, грати на музичних інструментах. [14,499]
Софія Федорівна Русова (1856-1940) - активний громадський діяч, перша жінка педагог-теоретик в Україні, письменниця.
Принципово важливе значення у вихованні й навчанні дітей Софія Русова надала мистецтву спершу національному, а згодом і світовому. На її думку, все виховання має бути пронизане мистецтвом, естетичним сприйняттям, емоціями. [14,521]
Антон Семенович Макаренко (1888-1939) - один із найвидатніших педагогів, який збагатив світову педагогіку, вніс великий доробок у теорію виховання. Під цілями виховання А.Макаренко розумів програму особистості, програму людського характеру („Методи виховання“).
На його думку, у виховному процесі має бути загальна програма виховання, „Стандартн6а“, й індивідуальна коректива до неї залежно від особистості конкретного учня. [14,523]
Великого значення А. Макаренко надавав естетичномувихованню учнів, вважаючи, що прагнення до прекрасногозакладено в людині від природи. Засобами естетичного виховання він вважав красу природи, пісні, музику, образотворче мистецтво, художню літературу, кіно, театр, чистоту й охайність у всьому, розкішну шкільну садибу, приємне навколишнє оточення, естетичне оформлення класних кімнат, гарний одяг, естетику взаємовідносин у колективі тощо.[14,524]
Глибоке вивчення педагогічної спадщини А. Макаренка, уникнення «вишукувань» недоліків у ній, творче використання плідних ідей може дати неабияку користь для вдосконалення навчально-виховного процесу сучасної української школи.[14,525]
Суттєвий внесок у педагогічну теорію ХХ століття зробив видатний український учений-педагог та талановитий практик засновник гуманістичної новаторської педагогіки Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970).
B.Сухомлинський — автор низки педагогічних праць: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», «Павлиська середня школа», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» та ін. Загалом він написав 41 монографію, понад 600 наукових статей.
Важливу роль В. Сухомлинський відводить естетичному вихованню підростаючого покоління, вихованню красою. "Краса, — писав В.О. Сухомлинський, — могутній засіб виховання чутливості душі. Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса — це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі — вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса — це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе".[5,303]
Він пропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагог має не тільки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сформувати в неї потребу милуватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджуватися прекрасним, створеним власними руками. [14,527]
В.Сухомлинський у своїх творах акцентував увагу на духовному світі школяра:
„В юнацькі роки естетичні почуття й переживання усвідомлюються учнями як один з важливих елементів духовного життя. Задоволення потреб у сприйнятті прекрасного, величного, героїчного, комічного має велике значення в духовному житті передових юнаків та дівчат. В юнацькі роки естетичні почуття допомагають вихованцеві усвідомлювати свою моральну гідність, відчувати благородство своєї душі, розвивати моральні переконання. У формуванні моральної гідності особистості величезну роль відіграє її естетичне ставлення до моральних дій і вчинків людей. Виявлення таких високоморальних якостей, як вірність народним ідеалам і трудовому народові, стійкість і самовідданість в боротьбі за добро проти зла, колективізм, чесність, безкорисливість, приваблює і хвилює не лише своєю ідейністю, але й красою, благородством.
В юнацькі роки більше ніж будь-коли потяг до красивого поєднується з прагненням до високоморального.
Звідси — непримиренність юнацтва до всього аморального. Аморальне розглядається юнаками та дівчатами як вульгарне і потворне.
Для морального самоствердження вихованців у юнацькі роки дуже важливо, щоб кожен з них на власному досвіді переконався, що таке краса, благородство високоморального вчинку. Змістовне життя колективу, здорові моральні зв'язки висока спрямованість почуттів — усе це сприяє тому, що вихованець сам знаходить можливість для здійснення красивого, благородного вчинку чи дії.
Естетичні почуття, викликані благородними вчинками людей, є для юнацтва джерелом невичерпної життєствердної сили, оптимізму, впевненості в благородності мети свого життя.
Юнацтва чи не найбільше стосується закономірність, яку можна сформулювати так: сприймаючи прекрасне в природі і мистецтві, людина відкриває прекрасне в самій собі. Спостереження за життям і працею юнаків та дівчат приводять до висновку, що і в природі, і в творах мистецтва вони свідомо шукають відгуки особистих переживань і почуттів. Безпосередній інтерес до яскравих картин і явищ природи змінюється інтересом вибірковим: вихованець знаходить у природі те, в чому він відчуває духовну потребу. Заслуговують на увагу думки, висловлені з цього приводу колишніми вихованцями через 10-15 років після закінчення школи. Говорячи про значення естетичних почуттів у формуванні їхнього морального світу, вони підкреслюють, що в роки ранньої юності спостереження за прекрасним у природі зміцнювало в них тяжіння до високоморального. Один з колишніх наших вихованців розповів: "Я полюбив дивитися в глибінь блакитного неба і в степову далечінь. Споглядання цих картин породжувало в мені думки про волю й велич людську, про владу людини над природою, про чистоту і благородство всього природного, непідробного. Коли читання творів про похмуре минуле навіювало на мене почуття пригніченості, я йшов за село, дивився в синю голубінь неба, в степову далечінь. Почуття пригніченості зникало, поверталася бадьорість".[8,523]
„Якщо діти й підлітки виявляють естетичні почуття насамперед під час споглядання окремих яскравих картин природи, то юнаки та дівчата, дають високу естетичну оцінку головним чином явищам природи, в яких, на перший погляд, нема нічого примітного, такого, що впадає в око. Гарне, хвилююче вони бачать у виявах життя, розвитку. Споглядання таких явищ, як пробудження ґрунту від зимового сну, скресання річки і льодохід на ній, потускніння природи восени, переліт птахів, пора цвітіння садів, негода тихих осінніх днів — все це утверджує думку про вічність природи, про красу життя.
У моральному розвитку юнаків та дівчат особливо важливе значення мають естетичні почуття й запити, пов'язані із сприйманням та оцінкою творів мистецтва. Красою художнього слова вихованці дорожать як величезним духовним багатством свого народу. В ранній юності читання художніх творів є такою самою потребою, як спілкування з товаришами, дружба. Ця потреба зберігається на все життя. В художній літературі юнаки та дівчата шукають відповіді на всі питання, що їх хвилюють, і насамперед на ті, що стосуються визначення їхнього місця в житті: "В чому людина вбачає своє щастя? Як поєднати суспільні та особисті інтереси? Як обрати в житті свій ідеал? Чи можна свідомо прагнути до слави? Як поєднувати працю за покликанням з працею з обов'язку? Як зробити духовне життя багатим, повноцінним?" Естетична оцінка прочитаного твору значною мірою визначається тим, чи відповідає він на всі ці запитання, чи достатньо глибоко утверджує прагнення юнаків та дівчат до морального ідеалу.