обдарований діти організація навчання
ІІ. Психолого-педагогічні аспекти управління процесом навчання обдарованих дітей у сучасній системі освіти
2.1 Особистісно-зорієнтоване навчання як інноваційний педагогічний підхід у роботі з обдарованими дітьми
Сутність нової гуманістичної педагогічної парадигми можна розкрити словами, педагогічним досвідом та самим життям вітчизняного педагога-новатора В.О.Сухомлинського: «У чому найвища насолода життя? По-моєму, у творчій праці, що наближається до мистецтва. Тільки через працю лежить шлях до мудрості, творчості, науки».
Пріоритети особистісно-зорієнтованої освіти можна сформулювати твердженням цього педагога про необхідність «відкрити в кожній людині її задатки та здібності, дати їй щастя цікавої, інтелектуальної повноцінної творчої праці…» [19,68].
Особистісно-зорієнтоване навчання як інноваційна діяльність у сфері освіти втілює в собі певні значеннєві акценти, які дають змогу відмітити позитивні і негативні сторони. Визначимо головні риси такої діяльності:
1. Відносна свобода мети освіти, властива їй (діяльності), вимагає від учителя соціокультурної, етичної та психолого-комунікативної культури. Вибір пріоритетної мети включає пізнання індивідуально-особистісного потенціалу вихованців, соціальні ситуації їхнього розвитку, власних можливостей впливати на цю ситуацію.
2. Розширюють функції учителя у конструюванні змісту педагогічної взаємодії. Тут можна говорити про три підходи до реконструкції навчального матеріалу: вводити в нього спеціальну гуманітарну інформацію (з людинознавства, філософії та методології, історії наукових відкриттів, боротьби наукових шкіл), використовувати моральний потенціал предмета, пов’язаний з його внутрішньою ідеологічністю, креативністю, гіпотетичністю, естетичними властивостями, подавати зміст навчального матеріалу у вигляді системи завдань, які первісно мають особистісну значимість для учнів, реалізації їхніх життєвих планів. В ідеалі вчитель реалізує авторське розуміння навчального процесу і послідовно йде по лінії руху: педагогічний задум (ідея) – принципи – авторська програма методичне забезпечення – технології. Такого роду дія припускає і особливу психологічну готовність учителя – його авторську позицію, цілісність задуму, майстерність, відмову від педагогічних канонів, оволодіння арсеналом методик, системне мислення, схильність до експериментування, творче відношення до досвіду інших, стиль співробітництва.
3. Учитель опановує методологію та технологію створення ситуації, яка вимагає від учнів особистісного способу освоєння досвіду і поведінки. Така ситуація – подія в житті особистості, оскільки вирішення навчального завдання визначається контекстом життєвих змістів учня і протікає як діалог суб’єктів культур, світобачень і проектів. Учитель при цьому трансформує текст, формулює проблемно-конфліктний ланцюг питань, оцінює готовність до діалогу, здійснює режисуру рольових взаємодій.
Варто зазначити, що особистісно-зорієнтована педагогічна діяльність – це специфічна сфера, в якій має місце прийняття діяльності емпатії, рефлексії, імітації конфліктного розвитку подій із власних можливостей, що впливають на зміни значеннєвих ролей взаємодії учнів.
Особистісно-зорієнтовану педагогічну діяльність можна з усіма підставами віднести до діяльності інноваційної. Відомо, що традиційна педагогічна діяльність виконувала такі функції: трансляція і репродукція істини (у формі готових знань, умінь, навичок), «тотальний контроль» за дитиною з метою припинення непередбачених соціально-політичною системою форм активності). Про це ми можемо довідатись, зокрема, із праць О.Пєхоти [73].
Саме у цих функціях виражається суть предметно-центристської авторитаристської парадигми, яка у підручниках з педагогіки аж до 90-х років минулого століття була сформульована як освітня, виховна і розвиваюча функція процесу навчання в цілому.
Зазначимо, що інноваційна педагогічна діяльність, за Н. Погрібною, структурно охоплює зовнішні (мета, засоби досягнення, об’єкт впливу, суб’єкт діяльності, результат) і внутрішні (мотивація, зміст, операції) компоненти. Як і будь-яка педагогічна діяльність, вона виконує гностичну (пізнавальну), проектувальну (перспективне планування завдань і способів їх розвязання), конструктивну (співпраця педагога з учнями, колегами), організаторську (поетапність дій педагога і вихованців)функції.
Головними особливостями інноваційної педагогічної діяльності є особистісний підхід (спрямованість на особистість, гуманістична природа), творчий, дослідно-експерементальний характер, стійка мотивованість на пошук нового в організації навчально-виховного процесу.
Свідчення різних досліджень, дають нам змогу наголосити на тому, що робота вчителя з обдарованими учнями потребує переосмислення традиційних педагогічних підходів, результатом чого є включення педагога в інноваційну діяльність. Адже методики здебільшого орієнтовані на основний загал. До цілеспрямованих форм залучення педагога до інноваційної діяльності належать:
· організація постійно діючого наукового семінару з найактуальніших проблем, над якими працюють педагоги навчального закладу;
· стажування педагогів при науково-дослідних інститутах і вищих навчальних закладах;
· педагогічні ради, «круглі столи», дискусії;
· ділові, евристичні ігри з генеруванням нових педагогічних ідей;
· творча діяльність педагогів у методичних обєднаннях;
· участь у науково-практичних конференціях;
· узагальнення власного досвіду своїх колег;
· заняття на спеціальних курсах підвищення кваліфікації;
· самостійна дослідницька, творча робота над проблемою;
· участь у колективній експериментально-дослідницькій роботі у межах спільної проблеми, над якою працюють педагоги навчального закладу.
Стратегія інноваційної діяльності має свої часові обмеження, що залежить від масштабності інновації, від того, скільки часу і яких людських, організаційних, матеріально фінансових ресурсів вона потребує.
Таким чином, інноваційна діяльність є основою оновлення навчальних закладів, ником розвитку освітніх систем. Її результат визначають структурні та змістові зміни в роботі закладу, освітньої системи, а за певних умов – створення якісно нової педагогічної практики – авторсьо закладу. Як і у випадку пристосування інноваційних методів у навчально-виховній системі обдарованих учнів, коли створюються спеціальні заклади, де навчається лише така категорія дітей.
2.2 Напрямки розвитку та функції особистісно-зорієнтованого навчання
Початок ХХІ століття означений напруженим пошуком нового світорозуміння, нових перспектив розвитку компетентної особистості, спроможної створити свій життєвий проект, відповідально ставитися до життя, впевнено приймати історичний виклик нового тисячоліття. Про це наголошено в Концепції 12-річної загальноосвітньої школи: «Школа – це простір життя дитини; тут вона не готується до життя, а повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу вибудовується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника свого власного життя».
Життєві навички формують індивідуальність у кожній дитині. Для того, щоб допомогти їй сформувати життєві навички, які змінять її життя на краще, важливо, щоб люди яких залучено до створення навчального плану та шкільної програми, знали про фактори, що роблять кожного з нас унікальними.
Мистецтво викладання видозмінюється в мистецтво навчити дітей того, як потрібно самостійно вчитися. Сьогоднішні учні – це перше покоління, що виростатиме посеред цифрових комунікаційних засобів.
На думку психологів, В.Моляко, Н.Лейтеса [58], [50], без знання основних принципів психології вчителю нелегко адаптуватися до шкільного середовища, доки він не витратить багато часу і зусиль на те, щоб довідатися, як можна оптимально використовувати і розвивати можливості кожної обдарованої дитини і як взагалі можна порозумітися з цими учнями.
Щоб висувати оригінальні ідеї, необхідно не просто бачити те, що бачать інші, а й уміти організувати ту чи іншу інформацію по-новому.Небажання вчитись останнім часом набуло розмаху і характеру епідемії. Ми знаємо, що з-поміж таких небажаючих є й обдаровані учні, яких учитель повинен розпізнати і зробити усе можливе, щоб талант цих школярів розвивався. Людина, яка бачить перед собою чітко визначену мету, можливість реального застосування своїх знань, умінь, здібностей і гідної їх винагороди, не може бути незацікавленою отримати ці знання, розвивати свої здібності. І це не мрії про прекрасне далеке, це реалії сьогодення.
Розвиток інформаційних технологій, бурхливе нагромадження, безперервне оновлення, ускладнення наукової інформації, вторгнення її в усі сфери життя та діяльності людини є визначною особливістю сучасності. Школа і освіта мусить налаштовувати молодь, зокрема обдарованих дітей, на успіх, на навчання впродовж всього життя. Така думка Л.Мацевко, [56], суголосна з нашим поглядом на зазначену проблему.
Особистісно-зорієнтована як інноваційна педагогічна діяльність визначається такими функціями:
· відкриття проблемності та значення оточуючої людину реальності,
· створення умов вільного вибору сфер залучення дітей до соціально-культурних цінностей,
· виявлення зон невизначеності і розвитку життєдіяльності дитини,
· культивування різноманітних форм творчої активності дітей,
· забезпечення умов, які задовольняють потреби дитини в самоактуалізації та самореалізації її потенційних здібностей, створення умов, що забезпечують смислотворчість дітей і формування в них особистісно значимих ціннісних орієнтацій.
Отже, особистісно-зорієнтована діяльність принципово відрізняється своєю спрямованістю на дитину і результати її розвитку в навчальному процесі, на її особистісне зростання. Вона являє собою органічну, цілісну взаємодію всіх видів педагогічної діяльності: гностичної, конструктивної, проектувальної, організаторської та комунікативної.