КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНИВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРЫ
ОДЕСЬКА ФІЛІЯ
КУРСОВА РОБОТАПО ПЕДАГОГИЦІ
НА ТЕМУ: ВДОСКОНАЛЕННЯ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ
ШКОЛЯРІВ
м. Одеса, 2011 г.
План
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ МОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ХАРАКТЕРИСТИКАМОВНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
1.1 Поняття мовної діяльності
1.2 Загальна характеристика мовного розвитку молодших школярів
РОЗДІЛ 2.ВДОСКОНАЛЕННЯ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
РОЗДІЛ 3.ДІАГНОСТИКА РОЗВИТКУ МОВИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Спілкування - один з найважливіших чинників загального психічного розвитку дитини. Тільки у контакті з дорослими людьми можливо засвоєння дітьми суспільно-історичного досвіду людства. Оволодіння рідною мовою як засобом і способом спілкування і пізнання є одним з найважливіших придбань дитини в шкільному віці. Розвиток мови і словника дітей, оволодіння багатствами рідної мови складає один з основних елементів формування особи, освоєння вироблених цінностей національної культури, тісно пов'язано з розумовим етичним, естетичним розвитком, є пріоритетним в мовному вихованні і навчанні молодших школярів. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология. Словарь-справочник. – Минск, 1998.- с.- 98.
Актуальність дослідження. Однією з важливих умов успішного навчання дитини в школі є хороша дошкільна підготовка. Л.С. Виготський писав: "Підготувати загальне уявлення щодо світу природи, щодо суспільства - все це і складає безпосереднє завдання, яке школа ставить перед дошкільним вихованням". Выгодский Л.С. Мышление и речь. – М.: «Просвещение», 1982.- с. 8.
До моменту вступу до школи діти з труднощами в навчанні не набувають тих знань, навиків і умінь, якими самостійно опановують діти, які нормально розвиваються. Низька обізнаність стосується навіть тих явищ, які дитині не раз доводилося спостерігати в його повсякденному житті. Діти не можуть правильно і повно розповісти про склад своєї сім'ї, про трудову діяльність її дорослих членів. Не можуть повідомити відомості, що стосуються їх самих: свій вік, день народження, адреса і ін. Дитина значно гірша, ніж однолітки, орієнтується в призначенні, назвах, розташуванні побутових і суспільних установ, які знаходяться поблизу від його будинку. Такий обмежений запас знань і уявлень про найближче оточення пояснюється бідністю мовного спілкування, зокрема тим, що в більшості випадків одержує окремі відомості з контекстів буденних розмов. Він рідко адресується з відповідними питаннями до дорослим і майже ніколи не чує в сім'ї зразків правильних повних відповідей. Аналіз об'єму і характеру знань і представлень молодших школярів про навколишню дійсність диктує необхідність організації спеціальної роботи по підвищенню рівня їх загального розвитку. Разом із завданнями розширення кругозору, підвищення рівня розумового розвитку школярів коштують завдання збагачення словника і розвитку зв'язної мови. Мова тісно пов'язана з багатьма психічними функціями: пізнанням, мисленням, емоціями, особою людини, і робить значний вплив на їх формування. Маючи свою самостійну цінність як можливість знайти цивілізовані способи самовираження, мова грає виключно важливу роль в становленні людської свідомості, вищих психічних функцій, розвитку і соціалізації особи. Homo sapiens (людина розумна) існує і здійснює себе тільки як Homo eloquens – людина, що говорить.
До теперішнього часу накопичено немало теоретичних і експериментальних робіт у вітчизняній і зарубіжній психології, що досліджують питання загальної природи мови, її видів, функцій і механізмів, її ролі загалом психічному розвитку (Э. Бейтс, Ш.П. Бутон, Л.С. Виготський, Н.И. Жинкин, А.Н. Леонтьев, А.А. Леонтьев, А.Р. Лурія, Ж. Піаже, С.Л. Рубінштейн, Д. Слобін, Т.Н. Ушакова та ін.).
Разом з цим психологами і педагогами створені програми, які підвищили б ефективність процесу мовного розвитку (Л.И. Айдарова, Е.В. Архипова, Е.Д. Божович, А.К. Марков, Л.А. Шустова та ін.). Останнім часом в освітню систему вводяться нові предмети. Однією з таких учбових дисциплін є риторика, сучасна концепція якої визначається таким чином: риторика є теорія і практична майстерність, що гармонізує мову (А.К. Міхальськая).
Розроблена велика кількість програм навчання риторичній майстерності (С.Ф. Іванова, Н.Н. Кохтев, Т.А. Ладиженська, М.Р. Левів, А.К. Міхальська, И.А. Стернін та ін.). Мову можна розглядати як один з проявів психічної активності людини, в той же час феномен мовної активності не одержав в психології достатнього освітлення.
Дослідження мовної активності нечисленні, в них немає однозначного розуміння даного феномена, і, відповідно, його характеристик і показників. Відсутні спеціальні дослідження умов розвитку мовної активності. Поки що немає достатніх даних про взаємозв'язок мовної активності дитини і його мовного розвитку. Є підстави припускати, що мовна активність має безпосереднє відношення до характеристики механізму породжування мовлення і тому вона може розглядатися як істотна умова мовного розвитку. От чому проблема розвитку мовної активності представляє значний інтерес для психології.
Потреби сучасного суспільства роблять проблему розвитку мовної активності вельми значущою, оскільки в будь-якій сфері діяльності і в будь-якому віці потрібне уміння активно відстоювати словом свою позицію, переконувати, проявляти себе як особа.
Низький рівень мовної активності обмежує можливість самореалізації людини. Таким чином, актуальність даної теми обумовлена її теоретичним значенням і її відповідністю безпосереднім запитам практики. Вирішення даної проблеми визначає мету роботи, а також предмет дослідження.
Мета роботи - досліджувати рівень розвитку мови молодших школярів.
Об'єктом дослідження з'явилася мовна сфера молодших школярів. Предмет дослідження - мовна активність і її розвиток у дітей молодшого шкільного віку.
Мета і предмет роботи визначили і її структуру. Вона складається з введення, трьох частин, висновків і списку літератури.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ МОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ХАРАКТЕРИСТИКА
МОВНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
1.1 Поняття мовної діяльності
Мова — система словесних знаків, які використовуються як форма існування, засіб засвоєння і передавання суспільно-історичного досвіду людства.
Раєвський О.М. Мовлення та його розвиток у дітей //Радянська психологічна наука за 40 років.- К.: «Вища школа», 1958. – с.10.
Мова виконує ряд функцій:
Позначення – кожне слово, припущення мають визначений зміст.
Повідомлення – передача відомостей, знань, досвіду.
Вирази – виявлення через інтонацію, наголоси, побудову використання порівнянь, прислів'їв і т.п. відчуттів, потреб, відносин.
Дії – спонука до виконання завдань, прояву активності, до зміні поглядів.
Функції мови по-різному виявляються в різних її видах. Для психології представляє інтерес перш за все місце мови в системі вищих психічних функцій людини - в її взаємовідношенні з мисленням, свідомістю, пам'яттю, емоціями і ін.; при цьому особливо важливі ті її особливості, які відображають структуру особи і діяльності.
Більшість психологів розглядають мову як мовну діяльність виступаючу або у вигляді цілісного акту діяльності (якщо вона має специфічну мотивацію, що не реалізовується іншими видами діяльності), або в виді мовних дій, включених в немовну діяльність. Структура мовної діяльності або мовної дії в принципі співпадає із структурою будь-якої дії, тобто включає фази орієнтування планування (у формі «внутрішнього програмування"), реалізації і контролю. Мова може бути активною, конструйованою кожного разу наново, і реактивною, такою, що є ланцюжком динамічних мовних стереотипів.
В умовах спонтанної усної мови свідомий вибір і оцінка використовуваних в ній мовних засобів зведені до мінімуму, тоді як в письмовій мові і в підготовленій усній мові займають значне місце. Різні види і форми мови будуються по специфічних закономірностях (наприклад, розмовна мова допускає значні відхилення від граматичної системи мови, особливе місце займає логічна і тим більше художня мова). Психология. Словарь. Под общ. ред. А.В. Петровского. – М.: «Высшая школа», 1990.- с. 321.
У психології мови можна виділити наступні види мовної діяльності: внутрішню і зовнішню. Зовнішня мова включає мову усну (діалогічну і монологічну) і письмову. Розглянемо дані види мовної діяльності докладніше.
Мова внутрішня – різні види використання мови (точніше, мовних значень) поза процесом реальної комунікації. Виділяють три основних типу внутрішньої мови:
а) внутрішнє промовляння - «мова про себе», що зберігає структуру зовнішній мові, але позбавлена вимовлення звуків, і типова для вирішення розумових завдань в утруднених умовах;
б) власне мова внутрішня, коли вона виступає як засіб мислення, користується специфічними одиницями (код образів і схем наочний код, наочні значення) і має специфічну структуру відмінну від структури зовнішньої мови;
в) внутрішнє програмування, формування і закріплення в специфічних одиницях задуму (твань, програми) мовного вислову цілого тексту і його змістовних частин.
Мова письмова - вербальне (словесне) спілкування за допомогою письмових текстів. Воно може бути і відстроченим (наприклад, лист), і безпосереднім (обмін записками під час засідання). Мова письмова відрізняється від мови усною не тільки тим, що використовує графіку, але і в граматичних (перш за все синтаксичному) і стилістичних відносинах — типовими для письмової мови синтаксичними конструкціями і специфічними для неї функціональними стилями. Їй властива вельми складна композиційно-структурна організація, якою необхідно спеціально опановувати, і звідси — особливе завдання навчання письмовою мовою в школі. Оскільки текст письмової мови може бути сприйнятий одночасно або, в всякому випадку, великими «шматками», сприйняття письмової мови багато в чому відрізняється від сприйняття усної мови. Казакова В.Г., Кондратьева Л.Л. Психология. – М.: «Просвещение», 1989.- с. 74-77.