КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНИВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРЫ
ОДЕСЬКА ФІЛІЯ
КУРСОВА РОБОТА
ПО ПЕДАГОГИЦІ
НА ТЕМУ
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ВЗАЄМИН ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Підготовив: студент 3 курсу
заочного відділення
за фахом «Дошкільне виховання»
Гр.№9
Логвинова Н.Ф
Перевірив: Шатухина Л.Н
м. Одеса, 2011р.
ВСТУП
Поведінка — реакції і дії людини і тварин, виражаючи їх відносини із зовнішнім середовищем. Поведінка людини є системою дій свідомої особи, в якій виявляються, в першу чергу, його взаємини з соціальним середовищем. Поведінка тварин є предметом біології. Поведінка людини складає важливу область психологічних, педагогічних і соціологічних досліджень. Існують глибокі якісні відмінності між поведінкою тварин і людини. Тварина в своїй поведінці лише пристосовується до умов середовища, тоді як людина опановує дійсністю, свідомо і цілеспрямовано змінює її. Так звана поведінкова психологія — бихевиоризм — ігнорує цю відмінність і, стверджуючи, що суб'єктивний мир непізнаваний, зводить поведінку до механічно виконуваних дій і вивчає в основному лише зовні виражені рухи як нібито що вичерпно характеризують поведінку. Психологія, підкреслює суспільно-історичну природу поведінки людини. На відміну від поведінки тварин, поведінка людини характеризується свідомістю, узагальненням попереднього досвіду поведінки, передачею його іншим людям в словесній формі, перспективністю (передбаченням майбутнього), принциповою мотивацією (здатністю регулювати поведінку загальними ідейними вимогами), трудовим характером основної діяльності, творчим перетворенням дійсності. При нормальному розвитку у людини як соціальної істоти соціальні мотиви поведінки, що відображають вимоги соціального середовища, панують над спонуками біологічного порядку.
У поведінці виявляється особа людини, особливості його характеру, темпераменту, його потреби, погляди, смаки. Важливу роль в регулюванні поведінки грають емоції і відчуття. На поведінці і діяльності людини позначаються також особливості типу його нервової системи. Але визначається поведінка суспільними умовами життя, всією системою відносин людини до дійсності. Якщо певні відносини до дійсності і відповідні форми поведінки не випадкові для даної людини і стали для нього звичайними в тих або інших умовах, це означає, що вони стали властивостями особи. Найбільше значення мають ті властивості особи, які характеризують людину як члена суспільства. Тому поведінку людини завжди треба розглядати в світлі суспільних відносин [6, с.419].
Кожна людина відрізняється своєрідністю реакцій на дії навколишньої дійсності. Поведінка виявляється в індивідуально-своєрідних формах, причому відношення до дійсності далеко не завжди виражається в адекватній формі. Іноді образ поведінки може бути звичкою поведінки, придбаного в певних умовах життя і виховання. Наприклад, грубість і різкість не завжди свідчать про зарозумілість, зневажливе відношення до людей, так само як ввічливість не завжди свідчить про доброзичливість. Тому характерологическими потрібно рахувати тільки ті форми поведінки, які необхідно витікають із справжніх відносин людини до дійсності, перш за все до людей, суспільства.
Соціально прийнятні форми поведінки складаються в процесі суспільного життя людини, в результаті його виховання. У своїй поведінці чоловік зазвичай підкоряється певним правилам, керується тими або іншими етичними принципами, відповідно до яких регулює свою діяльність і яким підпорядковує свої прагнення, дії, вчинки. Проте не завжди знання етичних норм, прийнятих в даному суспільстві, відповідає поведінка людини. Можливі випадки розбіжності того і іншого. Відповідність етичних знань і етичної поведінки свідчить про високий етичний розвиток людини.
Поведінка людини спонукає потребою, кінець кінцем, направленою на оптимальне задоволення його інтересів з урахуванням всіх наслідків, які визначаються зовнішніми умовами в даній конкретній ситуації і накладають ті або інші обмеження для здійснення одних дій і сприяють здійсненню інших. Так, в двосторонніх відносинах людина свідомо не порушуватиме умови договору, якщо це неминуче спричинить за собою несприятливі для нього наслідки. Поведінка людини завжди в будь-якій ситуації є для цієї ситуації оптимальним, або вчинки людини завжди направлені на отримання ним найбільшої вигоди (користь) для себе в усіх відношеннях (у матеріальному і (або) моральному плані). Поведінка людини співпадає з його намірами тільки тоді, коли реалізація намірів веде до задоволення його інтересів. Поведінка є формами взаємодії індивіда з навколишнім середовищем, які залежать від: природних властивостей індивіда, його індивідуально-психологічних особливостей, системи потреб, мотивів, інтересів.
Поведінка людини належить до актуальних проблем педагогіки і психології. У теоретичному плані її розробка тісно пов'язана з такими проблемами педагогіки і психології, як проблема етичного виховання, спілкування, діяльності, особи, свідомості, самосвідомості.
Поведінка людини служить необхідним атрибутом трудової діяльності, адже від того, як люди відображають і інтерпретують зовнішність і поведінку, а також оцінюють один одного, багато в чому залежить характер їх взаємодії і результати їх спільної діяльності. Тому розробка цієї проблеми найважливіша умова розвитку суспільного виробництва.
Питанням поведінки дітей дошкільного віку в різних видах діяльності приділяли увагу як вітчизняні, так і зарубіжні педагоги: Д.Б. Ельконін, А.В. Запорожец, Л.І. Божовіч, Т.А. Маркова, В.П. Залогина, І.А. Аржанова, А.П. Усова, Д.В. Менжеріцкая, В.Г. Нечаєва, Р.С. Буре, А.В. Булатова, Р.І. Жуковська, Р. Пфютце, П. Сабаді та інші.
В ХХ столітті інтерес до проблеми поведінки людини в психології і педагогіці загострився. Діяльність стала розглядатися як основна детермінанти між особового пізнання. Решта всіх чинників, від яких, так або інакше, залежно між особове пізнання, а також механізми і закономірності цього явища були поставлені в зв'язок з діяльністю. Спільна діяльність людей це найбільш реальна ситуація, в умовах якої головним чином і здійснюється між особове пізнання.
По словах С.Л.Рубінштейна, серце людини все виткано з його відносин до інших людей; з ними пов'язаний головний зміст психічного, внутрішнього життя людини.
Саме ці відносини народжують найбільш сильні переживання і вчинки. Відносини до іншого є центром духовно - етичного становлення особи і багато в чому визначає етичну цінність людини.
Тема зародження і становлення між особових відносин надзвичайно актуальна, оскільки безліч негативних і деструктивних явищ серед молоді, спостережуваних останнім часом: (жорстокість, підвищена агресивність, відчуженість і ін.), мають свої витоки в ранньому і дошкільному дитинстві.
Відносини з іншими людьми зароджуються і найінтенсивніше розвиваються в дитячому віці. Досвід цих перших відносин є фундаментом для подальшого розвитку особи дитини і багато в чому визначає особливості самосвідомості людини, його відношення до світу, його поведінку і самопочуття серед людей.
Проблема формування колективних взаємин в трудовій діяльності виховання підростаючого покоління, у тому числі і дошкільника, належить до таких, які ніколи не застаріють, завжди матимуть особливий сенс і актуальність. До дітей старшого дошкільного віку сьогодні пред'являються високі вимоги, висуваються завдання формування елементарних навиків праці, здатності планувати свою роботу і роботу товаришів, трудитися в колективі погоджено і дружно, надавати допомогу один одному, доброзичливо оцінювати якість роботи однолітків, в коректній формі робити зауваження і давати поради. Поняття колектив по відношенню до дітей дошкільного віку своєрідно. В процесі цілеспрямованої педагогічної дії у дітей формуються ті навики і звички поведінки, початок тих особових якостей, які визначають характер взаємин дитини з іншими людьми, і тим самим створює передумови колективізму. Тому так важливо, особливо в старшому дошкільному віці, додати відносинам дітей дорослими і з однолітками доброзичливість, розвивати прагнення і уміння допомагати один одному, загальними зусиллями досягати поставленої мети, значущої не тільки для дитини, але і для всієї групи.
Виникла суперечність, між запитом суспільства - на високоморальну особу і слабкою розробленістю, проблеми етичного розвитку дитини старшого дошкільного віку в теоретичних дослідженнях на сучасному етапі, позначило тему нашого дослідження.
Актуальність дослідження проблеми поведінки дітей зумовлюється новою соціокультурною ситуацією та протиріччям між проголошеним гуманізмом освіти й усе ще існуючим авторитаризмом у вихованні особистості, між нагальною потребою в розробці виховних технологій та ортодоксальними формами і методами виховання. Тому завданням цієї курсової роботи є виділення поведінкових особливостей дітей 5-6 років життя, визначення їх критеріїв та результатів експерименту.
Об'єкт дослідження – поведінка дошкільників старшого дошкільного віку.
Предмет дослідження - особливості розвитку взаємин дітей старшого дошкільного віку.
Мета даного дослідження - Теоретично обґрунтувати і експериментально підтвердити успішність формування колективних взаємин між старшими дошкільниками.
Завдання: вивчення наукової і методичної літератури з проблеми дослідження; виявити особливості взаємин в старшому дошкільному віці; визначити результативність експериментального дослідження.
Для вирішення поставлених завдань були використані наступні методи:
Аналіз наукової і методичної літератури з проблеми, що вивчається, педагогічний експеримент.
Курсова робота складається з введення, 2-х розділів, висновку і списку використаної літератури. У введенні показана актуальність дослідження, даний об'єкт і предмет дослідження. У першому розділі - аналіз теоретичних досліджень з проблеми особливостей поведінки дітей дошкільного віку.