Міністерство освіти і науки України
Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського
Факультет дошкільного виховання
Кафедра дошкільної педагогіки
«Заняття як форма організації процесу навчання та виховання»
Курсова робота студентки 3 к.
Попової Оксани Віталіївни
Спеціальність: Дошкільне виховання
Одеса - 2011
Зміст
Вступ
Розділ I. Заняття як форма організації процесу навчання і виховання
1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури в дослідженні теми
1.2 Ознаки занять, їх види, структура та зміст
Розділ II. Експериментальне дослідження проблеми формування елементів учбової діяльності у старших дошкільників
2.1 Формування у дошкільників здатності вирішувати учбову задачу
2.2 Модель заняття в старшій групі по розділу "Птахи взимку"
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Дошкільне дитинство — досить тривалий час розвитку дитини і неповторний за темпами. Завдання виховання на кожному етапі цього періоду мають свою специфіку. У немовлячому і ранньому дитинстві важливо формувати якості, які зумовлюють розвиток суто людських властивостей і здібностей (потреби у спілкуванні, прямоходінні, діях із предметами та ін.). Завдання виховання значно ускладнюється у дошкільному віці, коли формуються якості, що визначають подальший розвиток дитини.
Концепція дошкільного виховання в Україні передбачає широкі можливості для створення дошкільних закладів, які б якнайповніше використовували досягнення етнопедагогіки, світової педагогічної думки відповідно до реалій суспільного буття, виховних традицій народу.[1]
Вимоги суспільства до вихованості й навченості дошкільника, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті, сформульовані у Базовому компоненті дошкільної освіти, який репрезентує ступінь компетентності — комплекс особистісних якостей і властивостей, потреб і здібностей, елементарних теоретичних уявлень, що становлять систему знань дитини, життєво важливих практичних умінь, які гарантують здатність реалізувати можливості розвитку особистості.
Базовий компонент дошкільної освіти окреслює вимоги до її змісту, рівня та обсягу, які є основою оцінювання освітнього рівня дитини, узгоджують її інтереси й потреби суспільства щодо освіченості. Йдеться про формування певної життєвої позиції дошкільника, розвиток його елементарної життєвої компетентності.[2]
Загалом, мета і завдання виховання дитини в сім´ї, дошкільних закладах полягають у формуванні її особистісної культури і компетентності. Конкретизує їх Концепція безперервної системи національного виховання, яка передбачає: повноцінний і всебічний розвиток дітей на засадах національної культури і духовності з урахуванням різноманітності національного складу та регіональних умов України; забезпечення фізичного і психічного здоров'я дітей, своєчасне виявлення тих, хто потребує корекції здоров'я; здійснення виховного процесу з урахуванням особистісних якостей, стану здоров'я, природних задатків дитини; розумовий розвиток дітей, розвиток пам'яті, уваги, мислення, уяви, допитливості, захоплень; створення сприятливих умов для розвитку моральної самооцінки, яка має відображати ставлення дитини до себе як суб'єкта гуманних, доброзичливих взаємин з оточуючими; прилучення дітей до культури, мистецтва, традицій, обрядів українського народу, формування духовності, прищеплення шанобливого ставлення до культурних надбань, звичаїв, традицій інших народів; своєчасне виявлення ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей; соціалізацію особистості дитини, яка полягає в організації спілкування як особливого виду діяльності, що дає дитині змогу пізнавати дійсність, світ людських взаємин і саму себе не лише вербально, а й у процесі обміну емоціями й почуттями.[3]
Закон України «Про дошкільну освіту» зосереджує увагу на таких завданнях дошкільної освіти: збереження і зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я дитини; виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточуючих і довкілля; формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду.[4]
Отже, загальною метою виховання дітей дошкільного віку є всебічний розвиток дитини, формування базису її особистісної культури. Реалізується вона в єдності складових частин виховання дітей дошкільного віку.
Розділ I. Заняття як форма організації процесу навчання і виховання
1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури в дослідженні теми
Загальновизнаним є факт, що провідною формою організації навчання вихованців ДНЗ (дитячий навчальний заклад) є заняття. Використання занять як основну форму навчання дітей обґрунтував Я.А. Коменський.
Ян Амос Коменський в педагогічній праці «Велика дидактика» розробив правила організації занять, чіткий розподіл і зміст всіх видів роботи, обґрунтував дидактичні принципи навчання дітей.[5]
Крім того, він одним з перших висунув ідею про те, що початок планомірного виховання і навчання лежить в дошкільному віці, розробив зміст навчання дітей дошкільного віку і виклав їх в педагогічній праці «Материнська школа».[6]
К.Д. Ушинський психологічно обґрунтував і розвинув дидактичні принципи навчання дітей на заняттях, підкреслював, що вже в дошкільному віці необхідно відокремити серйозне учення від гри не «можна учити дітей граючи, учення - це праця».[7]
Педагог повинен уміти визначати ступінь складності навчальних завдань, дбаючи, щоб навантаження було посильним для дошкільнят. Важливо забезпечити особистісно-орієнтований стиль керівництва навчальною діяльністю дітей, не допускати зверхності, ігнорування їхніх інтересів, поверхових оцінок зусиль. Усе має бути спрямованим на те, щоб навчання було для них цікавим, особистісно значущим. «Зробити серйозне заняття для дитини захоплюючим — ось завдання початкового навчання», — стверджував К. Ушинський.[8] А.П. Усова розробила основи навчання дітей дошкільного віку в дитячому саду і сім'ї, розкрила суть навчання в дитячому саду; обґрунтувала положення про два рівні знань, якими можуть опанувати діти. До першого рівня вона віднесла елементарні знання, яких діти набувають в процесі ігор, життєдіяльності, спостереження і спілкування з навколишніми людьми; до другого, складнішому рівню, віднесла знання і уміння, засвоєння яких можливо тільки в процесі цілеспрямованого навчання. При цьому А.П. Усова виділила три рівні учбової діяльності залежно від пізнавальних мотивів дітей, уміння слухати і керуватися вказівками дорослого, оцінювати зроблене, усвідомлено досягати поставлених цілей. При цьому вона підкреслювала, що першого рівня діти досягають не відразу, а тільки до кінця дошкільного дитинства, під впливом цілеспрямованого і систематичного навчання.[9]
Е.І. Тихєєва вважала, що будувати процес навчання дітей в дитячому саду слід, спираючись на наочність в навчанні. Вона стверджувала, що при цьому спеціальна організація середовища сприяє розширенню і поглибленню представлень дітей.[10]
Заняття повинні носити розвиваючий характер, забезпечувати максимальну активність і самостійність процесу пізнання. Дана теза вперше була висунута І. Песталоцци, який створив систему елементарного початкового навчання дітей, орієнтувався на усесторонній розвиток і формування «розуму, серця, руки», вважав, що необхідно розвивати основні здібності дітей - вважати, вимірювати, говорити. Саме він висловив ідею розвиваючого навчання, якої дотримуються сучасні педагоги.[11]
Треба широко використовувати в цілях навчання дидактичні ігри (настольно-друкарські, ігри з предметами (сюжетно-дидактичні і ігри - інсценування), словесні і ігрові прийоми, дидактичний матеріал.[12]
В цьому відношенні не можна не пригадати тим, хто стояв біля витоків розробки сучасних дидактичних ігор і матеріалів: М. Монтессорі і Ф. Фребеля. М. Монтессорі створила дидактичний матеріал, побудований за принципом автодидактизму, який служив основою для «самовиховання і самонавчання». Стверджувала, що процес навчання винен і може бути організований в створеному педагогом наочно-розвиваючому середовищі.[13]
При цьому М. Монтессорі вважала основною формою навчання спеціально організовані заняття у формі індивідуального уроку, який повинен проводитися в просторі даного середовища і з використанням розроблених нею дидактичних матеріалів.
Ф. Фребель розробив систему колективного навчання дітей на заняттях в дитячому саду з використанням спеціального дидактичного матеріалу («дарів Фребеля»), розробив систему занять і дидактичних ігор по сенсорному вихованню і розвитку продуктивної діяльності (ліплення, малювання, складання і вирезиваніє з паперу, плетіння, вишивання).[14]
Як вважає Н.А. Короткова, заняття можна проводити у формі спільної партнерської діяльності дорослого з дітьми, де дотримується принцип добровільного включення в діяльність. Особливо це стосується занять продуктивними видами діяльності: конструюванням або ліпленням, малюванням, аплікацією.[15]
Таким чином, узагальнюючи викладені тенденції у вдосконаленні методики і технології проведення занять з дітьми дошкільного віку, можна сказати, що в сучасному дитячому саду достатньо успішно поєднуються традиції і новаторство.