В процесі вивчення досвіду роботи Лебединської спеціалізованої школи для дітей з недоліками слуху ми виявили закономірність зміни співвідношення мовного матеріалу, використовуваного дітьми на святі. Так, у виступі середньої групи перевага була віддана віршам, а на святі старшої і початкової групи було відмічено ширше використання пісень, хоча вірші також займали своє місце в структурі мовної діяльності, використовуваної на святі.
В процесі підбору мовного матеріалу вчитель проглядає програмні вимоги до усної мови дітей, словник, яким діти опанували за останній час і підбирає вірші, керуючись даними критеріями і тематикою свята. Багато віршів при цьому адаптуються, піддававшись переробці. Складніше справа йде з підбором пісень, оскільки разом з вищевикладеними вимогами до підбору мовного матеріалу необхідно підібрати музичний супровід, максимально доступний для слухового сприйняття дитини з порушеним слухом.
При розподілі мовного матеріалу вчителеві необхідно враховувати індивідуальні особливості кожної дитини. Одним дітям, через їх індивідуальні психологічні особливості, краще доручити індивідуальні виступи, іншим, щоб не виникало психотравмуючих ситуацій, краще виступати разом з іншими дітьми (наприклад, виконуючи пісню), а деяким, особливо в початковий період навчання, може бути доцільна взагалі роль глядача. Розподіляючи мовний матеріал, вчитель враховує словник, яким опанувала кожна конкретна дитина, а також стан його усної мови: звуковимовні можливості і якість голосу.
У зв'язку з тим, що у школярів з порушеннями слуху у багато разів більш обмежений мовний досвід і нижчий рівень узагальнень, ніж у їх однолітків, що чують, їм недоступні віршована форма і переносне значення текстів, розрахованих на їх однолітків, що чують. В зв'язку з цим їм пропонують спрощені тексти. [7, с.273]
Для роботи над віршем в школах для дітей з порушеннями слуху використовується методика навчання читанню розповіді Б.Д. Корсунської.
Для знайомства дітей з віршем вчитель записує його на дошці і читає разом з дітьми вголос по фразах, пояснюючи зміст кожної фрази і прагнучи конкретизувати, що у дітей при читанні виникає уявлення, максимально використовуючи при цьому наочність (іграшки, картинки і т.п.). Потім знов прочитують вірш хором. Якщо при первинному читанні дітям ставляться питання, що допомагають уточнити значення окремих слів (особливо займенників), то повторне хорове читання тексту вірша під керівництвом педагога здійснюється без них. Двократним читанням закінчується перше заняття.
На другому занятті діти не читають тексту, що знаходиться перед ними. Педагог ставить дітям запитання, відповідаючи на які вони можуть користуватися текстом. Це вже питання більш узагальнені в порівнянні з тими, які ставляться дітям в ході читання. Після такого розбору діти переказують текст вірша.
Якщо в процесі підготовки до роботи над текстом виявляється необхідність в якому-небудь слові або граматичній формі, педагог робить їх змістом занять, присвячених формуванню узагальнень. Також проводиться робота по складанню пропозицій з складними для дітей словами, що зустрічаються в тексті вірша (зазвичай найбільші труднощі викликають дієслова).
Після такої роботи над текстом вірша, воно дається одному з дітей для заучування напам'ять. Ця робота проводиться вже індивідуально. Якщо є така можливість, то текст дається батькам для занять вдома. Особлива увага при цьому приділяється роботі над словесним наголосом, ритмом та інтонацією.
Подібна робота проводиться по кожному віршу, який читатиметься на святі.
Дана підготовча робота передбачає повне і всестороннє вивчення тексту, що дозволяє не тільки завчити слова в певній послідовності, але і зрозуміти внутрішній зміст вірша і його зміст.
Робота над піснею займає більше часу, оскільки спочатку проводиться розучування її тексту по методиці, описаній вище. Паралельно на музичних заняттях діти слухають музику, а вже потім, коли текст вивчений дітьми, він об'єднується з музикою. Подальшу роботу над піснею ми розглянемо нижче, оскільки вона проводиться на музичних заняттях і входить до складу музичної діяльності.
Як ми вже зазначали в попередньому розділі, як особливий вид діяльності виділяється спілкування. У даному параграфі нас цікавить мовне спілкування дітей з порушеним слухом.
Якої-небудь особливої роботи по розвитку мовного спілкування в процесі підготовки і проведення свята не проводиться. Діти не навчаються яким-небудь навичкам спілкування безпосередньо до свята. Скоріше, навпаки: підготовка і проведення свята в школі для дітей з порушеннями слуху – це мовне середовище, одна з ситуацій, в якій необхідно проводити роботу по розвитку мовного спілкування.
Музична діяльність. Музична діяльність дітей з порушеннями слуху на святі полягає у виконанні танців і пісень.
Діти з порушеннями слуху без спеціального навчання сприймають звуки тільки як вібрацію, відрізняючи при цьому шумову вібрацію від музичної. При виконання музики на фортепіано їм доступно лише акордове звучання в середньому і низькому регістрі. В той же час вони здатні реагувати на динамічні відтінки – розрізняти силу акордів, також здатні розрізняти темпові відмінності – чергування акордів швидких і повільних.
Таким чином, основною особливістю музики для дітей з порушеннями слуху є її акордовий виклад, підкреслене акцентування акордів низьких регістрів і відсутність плавних переходів при їх зміні. При цьому ліва рука музичного керівника завжди повинна грати голосніше за праву.
Іншою важливою специфічною відмінністю є використання пауз. Це не просто вказівка на визначений, раз і назавжди встановлений, час музичного мовчання. Паузи тут учать дитину вслухуватися, чекати музику, стежити за її початком і закінченням. Вони допомагають відчути форму твору, окремі його елементи: частини, фрази і т.д. [21, с.11]
Виходячи з цих особливостей сприйняття музики дітьми з порушеним слухом, музичний керівник відбирає музичний матеріал для використання його на святі.
Роботу по постановці танцю починає сурдопедагог. Він пояснює тематику і зміст танцю, знайомить дітей з його персонажами і їх основними діями.
Безпосередньо при постановці танцю навчання дітей з порушеннями слуху руху під музику ведеться також, як і в масових школах, але має деякі відмінності. За основу танцю беруться природні рухи і рухи, якими діти опанували на заняттях фізкультурою, оскільки оволодіння новими рухами, необхідними для постановки якого-небудь конкретного танцю, практично неможливе. Це пов'язано з тим, що найбільші відхилення у фізичному розвитку дітей з порушеннями слуху спостерігаються в руховій сфері дитини. Особливо страждають такі якості, як точність, рівновага, координація рухів, швидкісно-силові якості. Зниження або втрата слуху приводить до порушення діяльності вестибулярного апарату, що забезпечує статичну і динамічну рівновагу. Це приводить до утруднень диференціації рухових відчуттів. Сурдопедагогами називаються такі особливості моторики глухих, як: невпевнена човгаюча хода (У.І. Флері), невпевненість і нескоординованість рухів (Н.А. Рау), мала рухливість (З.І. Пуніна, І.Н. Мусатов), сповільненість рухів (А.О. Костанян). [15, с.6]
Як наслідок цього, навчання кожному новому руху займає дуже тривалий період часу, який часто може не співпадати з періодом підготовки до свята.
Готуючись до розучування танцю, діти спочатку слухають музику, прагнуть запам'ятати її ритмічну структуру, відплескують її. Після цього музичний керівник, наспівуючи мелодію, показує послідовність танцювальних рухів.
Рухатися під музику і одночасно сприймати її звучання дітям з порушеннями слуху важко. Музична вібрація, що проникає до них, через підлогу зливається з рухами ніг. Тому рекомендується закінчувати переміщення на наперед встановленому місці. Наприклад, діти стоять в крузі, кожен запам'ятовує своє місце. Одночасно з початком музики вони біжать вперед по кругу і, зупинившись на своєму первинному місці, продовжують рухатися до закінчення музики. [21, с.14]
Вихователь, присутній на репетиції, "суфлює" дітям – показує необхідні рухи, час початку й завершення їх виконання. Доцільно іноді в процесі постановки танцю намагатися замінювати зоровий вид контролю на слуховий. І вже необхідно робити спроби виконання танцю з опорою тільки на слухове сприйняття.
Відмінною рисою пісень є те, що вони побудовані з урахуванням особливостей сприйняття музики дошкільниками з порушеним слухом: мелодія будується на чергуванні гучних акордів; музичні фрази невеликі, такі, що чергуються паузами, оскільки дихання у дітей коротке, мова сповільнена; зміст пісень повинен бути доступний і відомий дітям.
Слова, використовувані в пісні, на початку опрацьовуються на заняттях з сурдопедагогом.
Діти з порушеннями слуху під час співу не чують один одного, але, бачивши як ті, що стоять поряд вимовляють слова і діють під музику, активніше включаються в спів. [21, с.19] Також, під час співу, вони не чують і музику, тому при виконання пісень застосовується диригування.
Розучування пісні, також як і танцю, починається з прослуховування мелодії і вичленення її ритмічної основи, на яку потім накладається мова.
У початковий період навчання всі пісні ігрові. Одночасно діти виконують рухи, відповідні змісту пісні. Ці рухи не тільки допомагають дітям зрозуміти зміст пісні, але і служать допоміжним засобом для розвитку співацьких навиків. Тому при відборі пісень до свята ретельно продумуются рухи, щоб вони сприяли мовному диханню, відповідали смисловому змісту і були емоційно забарвлені. [21, с.19]
Взагалі утворення співацьких навиків не є самоціллю. У дітей з порушеннями слуху вони набувають особливого значення, оскільки прямо служать розвитку і поліпшенню їх звукової мови. У них немає безпосереднього життєвого слухового досвіду. Тому завдяки музиці, спеціально адаптованій і доступній сприйняттю, діти з порушеннями слуху можуть отримати уявлення про ритмічність, злиття, чергування наголошених і ненаголошених звуків. Ці уявлення вони переносять потім в свою мову.