Смекни!
smekni.com

Збагачення активного словника учнів початкових класів засобами дидактичних ігор у процесі вивчення української граматики (стр. 9 из 17)

Із загальним граматичним значенням процесу, динамічної ознаки тісно пов'язані морфологічні ознаки дієслова, його граматичні категорії. Дієслову властиві граматичні категорії особи, способу, часу, виду, стану, числа і часткового роду. Категорії числа і роду не виражають власне дієслівних граматичних значень, вони властиві й іншим повнозначним відмінюваним частинам мови.

Основна синтаксична роль дієслова - вираження присудка. Але окремі дієслівні форми вживаються в ролі інших членів речення.

Інфінітив. Інфінітив означає дію або стан безвідносно до часу, способу,особи, числа і роду. Своєю семантикою інфінітив наближається до іменника із значенням дії (засвоїти - засвоєння). Інфінітив, як і віддієслівний іменник, називає дію поза зв'язком з її виконавцем, але іменник означає опредмечену дію (засвоєння - що?), а інфінітив означає дію як процес, тобто не статичну, а динамічну (засвоїти - що зробити?). Інфінітив і за походженням становить собою застиглу відмінкову форму іменника. Втративши іменне відмінювання, він зберігає функціональну спорідненість з іменником: як форма називного відмінка іменника є початковою формою іменникової парадигми, так само й інфінітив є початковою, або вихідною, дієслівною формою.

Інфінітив - невідмінювана форма. З усіх граматичних ознак йому властиві вид (робити - зробити), перехідність і неперехідність (носити - ходити), стан (визначається у відповідних активних і пасивних конструкціях), зворотність і незворотність (одягатись - одягати).

Категорія часу. У граматичній категорії часу виражається часова співвідносність подій, що відбуваються в об'єктивній дійсності. Дієслівний час пов'язаний з іншими дієслівними категоріями. Граматична категорія часу разом з категоріями особи, способу, стану передає предикативність, якою виражається відношення висловленого до об'єктивної дійсності.

В українській мові, як і в багатьох інших мовах, в основі граматичної категорії часу лежить поняття співвіднесеності дії або стану з моментом мовлення. Дія або стан може відбуватися одночасно з моментом мовлення, до моменту мовлення або після моменту мовлення.

Теперішній час означає, що дія відбувається момент мовлення: Радісний дитячий голосок лунає біля мавп; Йдуть дівчата понад бором, полем, лугом, косогором.

Форми теперішнього часу утворюються від дієслів недоконаного виду. Майбутній час означає дію, яка відбудеться чи відбуватиметься після моменту мовлення: Всі квіти зберу у дніпрових гаях, зв'яжу у вінки і букети; Будуть пташки щоранку прилітати, і соловей буде пісні співать.Минулий час означає дію, яка відбувалась або відбулася до моменту мовлення: Я бачив міст в землі Чехословацькій.

Зрідка вживаний в українській мові давноминулий час означає дію, що відбулася або відбувалася раніше іншої минулої дії: Коли Юхим, змінившись на варті, повернувся додому, Катря вже теж витопила була.

Час, що визначається в дієслівних формах моментом мовлення, називається абсолютним. Відносний час дієслівної форми визначається не моментом мовлення, а часом іншої дії, про яку говориться в реченні, наприклад: Вам здаватиметься, що ви чуєте, як рухається довкола вас повітря і як шелестять власні думки. У цьому реченні теперішній час дієслів чуєте, рухається, шелестять збігається не з моментом мовлення, а з часом дії, вираженої дієсловом здаватиметься.

Категорія особи. Категорія особи виражає відношення дії до її суб'єкта з погляду того, хто говорить. Суб'єктом дії може бути той, хто говорить, співбесідник або особа, яка не бере участі в розмові, або предмет. Ці відмінності у відношеннях виражаються особовими формами дієслова, а також особовими займенниками. В українській мові розрізняються три особи дієслова: перша, друга і третя. Форма першої особи однини означає, що зміст дієслова пов'язується з мовцем, а в множині - з групою осіб, до якої належить і мовець. Форма другої особи означає, що зміст дієслова пов'язується з співбесідником чи з співбесідниками, до яких звертається мовець: Ти виступаєш на дерев'яний різьблений ганок у білій легкій сукні з чорною пов'язкою на рукаві і дивишся вниз, на Модри-Камінь; Поряд з дорійською капітеллю ви бачите давньоєгипетську пальмовидну. Форма третьої особи означає, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, яка не бере участі в розмові, або з предметом: Ні вдень, ні вночі спочинку він не знає - все трудиться.

Особові форми дієслова, крім властивих діалогічній мові значень, можуть мати деякі інші значення, а саме: узагальнено-особове, що виражається формою другої особи однини без займенника і стосується будь-якої особи: Ідеш отак у доброму косарськім товаристві і бачиш, ідучи, й вечірнє небо, і ясну зорю.; неозначено-особове, що пов'язане з третьою особою однини і множини теперішнього і минулого часу. Ця форма вживається без підмета: Як сіно косять, то дощів не просять.

У науковій, публіцистичній і діловій мові в значенні першої особи однини може вживатися форма першої особи множини: Приходимо тепер до дуже важкої точки нашого викладу. Для вираження пошани друга особа множини вживається замість другої особи однини: Сидіть, мамо, ви біля вікна. Ви старенькі, не дуже бачите, а мені усюди видно.

Відмінювання дієслів. Дієвідміни. За системою особових дієслова теперішнього часу і майбутнього простого утворюють дві дієвідміни - першу і другу. Дієвідміни розрізняються голосними звуками в особових закінченнях. Дієслова першої дієвідміни в другій і третій особах однини та в першій і другій особах множини мають у флексіях голосний - є (-в), а у флексії третьої особи множини - у (-ю).

Дієслова другої дієвідміни в другій і в третій особах однини та в першій і другій особах множини мають у флексіях звук - и або - і (-Ї), а у флексії третьої особи множини - звук - а (-я). Зразки відмінювання дієслів.

Перша дієвідміна

Теперішній час Майбутній простий

Однина
1 ос. несу літаю
2 ос. несеш літаєш
3 ос. несе літає
Множина
1 ос. несемо літаємо
2 ос. несете літаєте
3 ос. несуть літають

Друга дієвідміна

Однина Множина

1 ос. молочу молотимо

2 ос. молотити молотите

3 ос. молотить молотять

У розмовній мові та в мові художньої літератури у першій особі множини поруч з флексіями - емо (-ємо), - имо (-їмо) як паралельні часто вживаються скорочені флексії - ем (-ем), - им (-їм): Любим сонце, небосхил і сонце. Дієслова першої дієвідміни з основою інфінітива на - а (-я) у третій особі однини можуть втрачати закінчення - є: Пітьма відступає, зникає. [8: 154]

Ми розглянули ті основні граматичні поняття, які вивчаються у 4 - класі.

Розділ ІІ. Перевірка ефективності впровадження дидактичних ігор в навчальний процес молодших школярів

2.1 Про деякі особливості методики навчання української мови як другої

Під час розробки методики навчання української мови, як державної у школах усіх національних спільнот, слід насамперед віднести вік учнів, тип школи, а також наявність або відсутність мовного середовища. Важливе значення має основна ціль навчання.

Методика навчання української мови не може бути однаковою для тих, хто навчається в українській школі і добре володіє українською мовою, і для тих, хто навчається в школах з російською або іншою мовою викладання і тільки тут опановує українську мову, вивчаючи її як другу, близькоспоріднену або далеку рідній. Саме тому методика поділяється на методику засвоєння рідної мови і другої.

Методика навчання української мови у початкових класах шкіл з російською мовою викладання має враховувати і чинник спорідненості української та російської мов, і психологічні та психолінгвістичні особливості, характерні для засвоєння української мови, як другої. Зважаючи на це, вона будується на основі врахування знань, умінь і навичок, здобутих дітьми на уроках першої мови, і залежно від цього рекомендує методи і прийоми, спрямовані на активізацію чи корекцію мовленнєвих умінь та навичок, одержаних на уроках рідної мови, або на засвоєння нових знань та формування відповідних умінь. Усе це вносить певну специфіку в методику навчання. Визначаючи методи й прийоми, слід брати до уваги також чинник мовного оточення: українську мову діти можуть слухати по радіо й телебаченню, на вулиці, а часто і вдома від дідусів та бабусь.

Близькоспорідненість української та російської мов, наявність мовного середовища спричинює рецептивне володіння мовою. І в цьому докорінна відмінність процесу засвоєння української мови від іноземної.

Як уже зазначалося, методика має брати до уваги й основні цілі навчання. На сучасному етапі вони полягають у формуванні мовленнєвої (комунікативної), мовної й соціокультурної компетенції учнів, тому вона має рекомендувати такі методи і прийоми, завдяки яким можна було б досягти поставленої мети. [55: 54]

Основні цілі навчання та результати порівняльного аналізу систем рідної й української мов є основними критеріями для визначення змісту навчання української мови, як державної. Таким чином, методика української мови, що вивчається, як друга, дає нам відповіді на запитання "чого навчати?", "як навчати?" та "кого навчати?".

Розглянемо, що спільного в методиках навчання української мови, як рідної і як другої.

Методика навчання української мови, і як рідної, і як другої, стосується одного й того самого предмета - української мови. Тому в методах, прийомах і засобах навчання є багато спільного. Це зумовлено насамперед лінгвістичною природою української мови.