ПЛАН ЗАНЯТТЯ № 11
| Група: | 19, 13, 14 | |
| Спеціальність | ЗВ, ВБДК | |
| Тема заняття: | Поетична творчість І.Франка — найвище досягнення української поезії II половини XIX ст. Поезії. „Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, „Чого являєшся мені у сні?”, „Декадент”, „Розвивайся ти, високий дубе”. | |
| Мета заняття: | ||
| Навчальна - | Розкрити багатогранність діяльності Великого Каменяра; знати основні його твори та його роль у розвитку української літератури | |
| Виховна - | Виховувати патріотичні почуття | |
| Розвиваюча - | Розвивати уміння логічно мислити | |
| Вид заняття: | лекція | |
| Вид лекції: | вступна лекція | |
| Форма проведення заняття: | Лекція з елементами бесіди | |
| Міжпредметні зв’язки: | ||
| Забезпечуючі | Українська література | |
| Забезпечувані | Теорія літератури, історія України | |
| Методичне забезпечення: | опорні конспекти, реферати | |
| Література: | ||
| Обов’язкова: | ||
| 1. Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. – Т. 16. – С. 7.2. Франко З. Передмова// Франко І. Мозаїка. Із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах. – Львів, 2001. – С. 4.3. Франко І. Твори в 20-ти т. – Т. 1. – С. 17.4. Франко І. Статті і матеріали. – Зб. 5. – Львів, 1956. – С. 126.5. Іван Франко. Документи і матеріали 1856 – 1965. – К., 1966. – С. 149.6. Іван Франко у спогадах сучасників. – Львів. – 1956. – С. 394.7. Франко І. Публіцистика. – К., 1963. – С. 112.8. Ільницький М. “Все, що мав у житті…” (Повість Івана Франка “Перехресні стежки в світлі авторської особистості) // Ільницький М. У вимірах часу. – К., 1988. – С. 270. | ||
| Додаткова: | 1. Іван Франко. Документи і матеріали. – С. 190.2. Басс. І., Каспрук А. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях. – С. 318 – 319.3. Франко І. Поет зради // Франко І. Мозаїка. – С. 213. | |
| Технічні засоби навчання | комп’ютер | |
ХІД ЗАНЯТТЯ
франко творчість інтимна лірика
1. Організаційний момент
1.1 Привітання студентів
1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.
2. Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями заняття
Поетична творчість І. Франка. Аналізувати вірші «Чого являєшся мені у сні?..», «Червона калина, чого в лузі гнешся?», «Декадент»; поглибити знання про інтимну лірику.
3. Мотивація навчання. Вказується значущість теми у майбутньому житті
4. Актуалізація опорних знань
фронтальне опитування
Пригадуємо теорію літератури
Цикл (грец. kyklos — коло, колесо) — декілька художніх творів, об'єднаних жанром, темою, головними героями, єдністю авторського задуму, в поезії — настроєм, єдиним мотивом, заголовком.
Громадянська (політична) лірика— поетичні твори, присвячені актуальним проблемам суспільного життя. Провідні мотиви політичної лірики — свобода особи, народу і державної незалежності, захист прав людини, викриття антигуманного суспільства, заклики до боротьби.
- Які вірші зараховуєте до політичної лірики поета?
- Назвіть Франкові гімни.
1. Який внесок здійснив Франко у розвиток української та європейської лірики?
2. Яке значення мала збірка «З вершин та низин»?
3. Зіставте художні світи Маркіяна Шашкевича і Пантелеймона Куліша з поезією Франка. Що їх об'єднує? Що нового вніс у проблематику, образну й жанрову систему Франко? У чому полягає новаторство версифікації поета?
4. Покажіть жанрове розмаїття поезій Франка.
5. З'ясуйте значення алегорії в творах митця.
Поміркуйте.
1. Яке враження справляє на вас політична лірика Франка?
2. Як розв'язується проблема особистого і громадянського начал у його творах?
3. До якого жанрового різновиду лірики слід віднести вірш «Гімн»?
4. Чи погоджуєтесь ви з думкою Дмитра Павличка, що «Каменярі» — «оптимістична трагедія»? Аргументуйте своє твердження.
5. Що нового вніс поет у зображення ліричного героя?
6. За допомогою яких художніх засобів моделюється картина змагань і поступу борців за волю?
5. Коментар відповідей та робіт студентів
6. Практична робота з поезіями: визначення теми, ідеї, віршового розміру.
Аналіз поезій
Досліджуючи творчість Тараса Шевченка, Іван Франко завважував, що Шевченкова поезія справила на сучасників надзвичайне враження, – настільки сильне, що протягом кількох десятиліть вони не мислили собі віршувальництво інакше, ніж в освяченій “Кобзарем” традиції. Пошевченківське епігонство посутньо гальмувало розвій української літератури, і його намагався долати ще шанований Франком Пантелеймон Куліш у своїй збірці “Хутірна поезія” – утім, не вельми переконливо.
Дармо плем’я епігонів,
Плем’я карлів змагається
Визвать з кобзи давню пісню,
Визвать давні звуки з струн!
Струни пальці їм кровавлять, –
Та кров з пальця – то не пісня, –
писав ув одному зі своїх віршів І. Франко, чия творчість закономірно так само починалася з наслідувань.
Захоплює енерґетичний позитив громадянської лірики Івана Франка. Це найперше помітно в контексті знаменитого циклу “Веснянки”, де весняне пробудження природи напрочуд органічно суголосне духовному пробудженню людини:
Мов у дівчини, що з сну будиться,
В груді радісно б’єсь здоровая
Молодая кров,
Так і грудь землі диха-двигаєсь
Силою дивною, оживущою.
Натомість наступна поетова книжка – лірична драма “Зів’яле листя” – є осмисленням іншого ракурсу цієї ж проблеми: особисте як громадське. Попри те, що тут майже ідеально передається психологія закоханого, а головна увага поета зосереджена на філіґранному “виточуванні” художньої деталі, пильний читач не може не помітити, наскільки важливо для поета, аби “поплив із народним до спілки мій спів”. Маються на увазі, звісно, не лише фольклорні ремінісценції та стилізації, настільки мистецьки вивершені в “Зів’ялому листі”, що чимало віршів звідси згодом стали не просто популярними, а справді народними піснями. Ідеться й не про містифікаційну передмову до книжки, жорстко відтак розкритиковану Лесею Українкою, де поет “приписує” ці твори до вигаданого “щоденника самогубці”, нібито вибачаючись перед своїм громадськи активним читачем за любовні візії, приватні рефлексії, поза якими майже не простежується флеру “суспільної значущості”.
Насправді ж річ навіть не в тому, що, як сам же Франко й писав, “се є штука, я не пхаю тут ідей”. “Зів’ялим листям” поет чи не найпосутніше явив читачеві провідну ідею своєї творчості й своєї діяльності загалом: бути не “каменярем”, “вічним революцйонером” і ніким іншим, як лиш “цілим чоловіком” – справдешньою особистістю, яка достоту виявляється і в громадському, і в особистому. Відтак сама собою напрошується “крамольна” думка про те, що героя “Зів’ялого листя” найбільше мучить навіть не стільки саме нещасливе кохання, як усвідомлення того, що через нещасливість у коханні він втрачає оцю апотеотичну цілісність особистості:
Якби я не дурень, що лиш в думах кисне,
Що співа і плаче, як біль серце тисне,
Що будуще бачить людське і народне,
А в сучаснім блудить, як дитя голодне,
Що із неба ловить зорі золотії,
Але до дівчини приступить не вміє, –
Ідеали бачить геть аж за горами,
А живеє щастя з рук пустив без тями
І тепер запізно плаче і дуріє –
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!
Приятель Івана Франка, літературознавець і критик Василь Щурат, рецензуючи “Зів’яле листя”, завважив у ньому прояви декадансу. Це викликало напрочуд болісну реакцію Франка, оскільки занепадницький дискурс надто вже разюче розходився з його реалістичним світоглядом “цілого чоловіка”. Так народився знаменитий вірш “Декадент”, однобоко трактований вульгарно-соціологічною критикою.
Безперечно, виходячи зі своїх світоглядних позицій, Франко мав рацію, стверджуючи:
Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга,
Се лиш тому, що склалось так життя.
Та є в ній, брате мій, ще нута друга:
Надія, воля, радісне чуття.
…………………………………
Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох,
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.
Проте не був аж настільки неправим і В. Щурат, убачаючи в ліричній драмі елементи нових, модерністських віянь, популярних під ту пору в європейських літературах, де реалізм плавно вичерпував себе. Це завважують і пізніші дослідники: навіть авторитетний Д. Чижевський, розглядаючи Франкову творчість усуціль реалістичною, не міг не констатувати, що “у 20-му столітті модерністи приймали збірки віршів І. Франка як цілковито “свої”. Зрештою, відгомін новітніх літературних віянь тут лише формальний, та й то його радше слід було б назвати прозірливістю. “Декадентом” у “Зів’ялому листі” поет був не більшою мірою, ніж “каменярем” у книжці “З вершин і низин”, – усе це лише різні міфи про різні іпостасі мистецьки “цілого чоловіка”.
* * *
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
Усні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.
О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха,—