План заняття
урок літературний громадський художній
Група: 13,14,19
Спеціальність ВБДК, ЗВ
Тема заняття: Літературний процес 70-90-х років ХІХ ст. Вступ.
Мета заняття:
Навчальна - Давати загальну характеристику літературного процесу ІІ половини ХІХ – поч. ХХ ст. Розуміти зв’язок літератури як мистецтва слова з провідними тенденціями свого часу.
Виховна - Усвідомлення суспільного призначення національної літератури. Виховувати в учнів любов і повагу до минулого України, почуття патріотизму, гідності людини вільної держави
Розвиваюча - Розвивати уміння аналізувати історичні періоди
Вид заняття: лекція
Вид лекції: вступна лекція
Форма проведення заняття: Лекція + евристична бесіда
Міжпредметні зв’язки:
Забезпечуючі Історія України
Забезпечувані Українська мова
Методичне забезпечення: опорні конспекти, тексти творів
Література:
1. Бондар М. Творчість Володимира Cамійленка // Cамійленко В. Твори.— К., 1990.
2. Зеров М. "Непривітаний співець" (Я. Щоголів) // Зеров М. Твори: В 2 т.— К., 1990.— Т. 2.
3. Історія української літератури ХІХ століття: У 3 кн.— К., 1997.— Кн. 3.
4. Камінчук О. Олена Пчілка: аспекти творчої діяльності // Слово і час.— 1999.— № 6.
5. Хропко П. Українське літературне життя 70—90-х років ХІХ ст. (Матеріал до оглядової лекції у 10 класі) // Дивослово.— 1994.— № 3.
Технічні засоби навчання комп’ютер
Хід заняття
1. Організаційний момент
1.1 Привітання студентів
1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.
2. Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями заняття
Ознайомлення з літературним процесом 70-90-х рр.. ХІХ ст., з передовими громадськими діячами та їх творами.
3. Мотивація навчання
У цьому навчальному році ви продовжите вивчення української літератури і здійсните мандрівку художніми світами творів письменників другої половини ХІХ — початку ХХ століть. Вам відкриється художня самобутність українського письменства, естетична неповторність національної картини буття народу, його розвиток у контексті європейського літературного процесу. Цей період ознаменувався великими перемогами реалізму в літературі, пов'язаними з іменами Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Михайла Старицького, Бориса Грінченка, Івана Карпенка-Карого, Марка Кропивницького, Івана Франка. Українські митці дотримувалися засад демократизму, гуманізму, психологізму та суспільної зумовленості характеру людини. Вони змалювали яскраві картини буття народу, глибоко висвітлили історичні закономірності і фактори, що спричиняють вчинки і характери героїв. У другій половині ХІХ століття розквітали драматургія і лірика, розвивалась літературна критика, утверджувався роман як свідчення зрілості української літератури, її європейськості. Виникали нові естетичні явища: натуралізм, модернізм та його стильові течії — символізм, імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм.
Українська література поступово завойовувала європейське визнання. Польська письменниця Еліза Ожешко писала про українську літературу: "Чим більше читаю, тим сильніше відчуваю дивну насолоду і поезію цієї літератури. Чиста вона, як кристал, тепла, мов літній вечір, несподівано оригінальна, до жодної іншої, відомої мені, не подібна".
4. Актуалізація опорних знань
Літературі як виду мистецтва притаманне багатовимірне, історичне осмислення дійсності, сприйняття і зображення її як процесу. Предметом її пізнання й відтворення є людина в життєвому процесі та все з нею пов'язане. Тому художню літературу називають людинознавством.
Іван Франко назвав історію науки драмою ідей. Беручи за основу цю думку, історію літератури називаємо драмою ідей та образів. Письменник, досліджуючи світ, промовляє образами і картинами, які так само впливають на розум, як і наукові висновки, але ще більше на душу, емоційний світ читача. Митець, озброївшись словом, малює живі та яскраві образи, творить правдиві картини життя, впливаючи на фантазію читачів та їхню уяву. Він ставить героя перед лицем неминучої необхідності діяти, спонукаючи його керуватися соціальними мотивами чи ірраціональними поштовхами, стаючи жертвою власних ілюзій. Мотив "втрачених ілюзій" (назва роману Оноре де Бальзака), подолання героями своїх ілюзій — давній мотив красного письменства, що знайшов яскраве втілення і в творах українських митців слова.
Реальність у всій різноманітності переноситься в художній твір, стає "другою реальністю", дещо схожою з дійсністю, але перетвореною письменником відповідно до його уподобань, ідеологічних орієнтацій, естетичних смаків.
Художнє новаторство чи феномен творчих уподобань відбору матеріалу і його художнє освоєння зумовлені психологією митця, його етичними й моральними поглядами, крізь призму яких він інтерпретує світ у межах власних знань. Водночас художній твір розвивається за законами жанру, стильової течії в мистецтві. Ви вже спостерегли у попередніх класах, що класицисти, наприклад, чітко поділяли героїв на позитивних і негативних, ідеальних і носіїв зла, тож характери були одновимірними: персонаж уособлював певну ознаку — розум, мужність, шляхетність, чесність, жадобу, підступність, жорстокість, лицемірство, хвалькуватість. Натомість у романтиків герой наділявся винятковим характером і діяв у незвичайних обставинах, переживав пристрасні почуття, які керували його вчинками.
Із попередніх класів ви знаєте, що українську літературу поділяють на періоди:
· ХІ — XVIII століття — давня,
· ХІХ століття — нова,
· ХХ — початок ХХІ століття — новітня література.
Красне письменство ХІХ століття поділяється на менші самостійні періоди:
· українська література перших десятиліть ХІХ століття;
· 40 — 60 роки;
· 70 — 90 роки,
· кінець ХІХ — початок ХХ століть.
Кожен період характеризується своїми образами, проблематикою, жанровою, стилістичною своєрідністю, певними естетичними відкриттями, художніми здобутками. Українські митці орієнтувалися на передові філософські та естетичні ідеї, творили у річищі шукань письменників Європи. Це засвідчує функціонування стильових течій у західноєвропейських та українській літературах: класицизму, сентименталізму, романтизму, реалізму, натуралізму, модернізму, які, по суті, розвивалися у невеликих часових проміжках, а під кінець ХІХ століття збігалися.
Поступово українська література завойовувала світове визнання. У європейських країнах значний резонанс мали твори Івана Котляревського, поетів-романтиків, Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Івана Карпенка-Карого, Михайла Старицького, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки та інших, чиї твори перекладалися слов'янськими та західноєвропейськими мовами, були позитивно оцінені тодішніми критиками. Наприкінці ХІХ століття кращі твори українських митців стали відомими і в Америці.
Невід'ємною ознакою літератури є її національна своєрідність та вселюдський вимір. Це означає, що мистецтво слова кожного народу має національну самобутність, є носієм ознак, що характеризують націю, відбивають ментальність народу, його духовність. Національна своєрідність літератури позначається на тематиці й проблематиці творів, змалюванні характерних типів, що виявляють себе через індивідуалізовані риси героїв. Ця органічна якість художньої літератури певного народу яскраво розкривається через систему змістових і формально-стильових особливостей, притаманних національним митцям. Українська література є гуманістичним мистецьким феноменом, адже завжди несла великий заряд любові до людини, захищала людську гідність. Невипадково твори українських письменників знаходили відгук у серцях читачів світу, які захоплювалися іскрометним сміхом Івана Котляревського, глибоким патріотизмом Тараса Шевченка, романтизмом Миколи Гоголя, інтелектуалізмом Лесі Українки, гуманістичним пафосом Ольги Кобилянської, неповторною поетикою Михайла Коцюбинського. Читачам багатьох країн імпонує пафос утвердження духовної цінності людини, її права на свободу, рівність, вільний розвиток, захист державної незалежності.
Розвиток літератури відбувається в невпинних пошуках, експериментах, тобто постійно перебуває в процесі.
- Літературний процес — це особлива форма функціонування літератури в певній країні у певну історичну добу. Охоплює в своє силове поле не тільки художню літературу, а й усе, пов'язане з нею: критику, літературознавство, філософію, суміжні мистецтва. Він складається з таких чинників: творчі напрями, їх становлення, розвиток, занепад; стильові течії, боротьба між ними, часові межі; творчий доробок митців, їх новаторство; критика та її вплив на розвиток письменства; періодика, видавнича справа; зв'язок з літературами інших народів; літературні групи, письменницькі організації. Літературний процес у кожній країні є складником світового суспільно-історичного процесу розвитку мистецтва слова.
У ХІХ столітті виникло літературознавство — наука про художню літературу, яка висвітлює її походження, сутність і розвиток. Це одна з гуманітарних наук, яка відіграє важливу роль у духовному житті суспільства, формуючи у читачів естетичні смаки і світоглядні засади. Його функція — аналізувати літературні явища, оцінювати художні твори у світлі загальнолюдських ідеалів, формувати систему наукових знань про мистецтво слова, сприяти поступу людства.
5. Коментар відповідей та робіт студентів
Підсумуйте прослухане.
1. Що є головним предметом мистецтва слова? Своє твердження проілюструйте прикладами з творів українських письменників.
2. Назвіть періоди розвитку української літератури.
3. Простежте традиції і новаторство українського письменства першої половини XIX століття.
4. Схарактеризуйте і гуманістичний пафос творів українських митців слова.
Аналіз відповідей, виставлення оцінок