Ненаголошені голосні у коренях слів
Особливістю української мови є те, що більшість слів ми читаємо так, як записано, і пишемо так, як чуємо (вимовляємо). Проте сила звучання все ж пов'язана з наголошеністю чи ненаголошеністю складу.
У наголошеній позиції всі голосні (а, о, у, е, и, і) української мови вимовляються виразно (як чуємо, так і пишемо) – українська мова повнозвучна. А в ненаголоше-ній позиції деякі голосні (е, и, о) звучать невиразно. Щоб їх правильно записати, треба:
1) так змінити слово або дібрати до нього споріднене, щоб ненаголошений склад став наголошеним: [веиселий] – весело, [веиде] – ведений, [сеило] – села, [меите] – метений, [сиед'іло] – сйдячи: [сеилйс'а] – поселений, [неису] – принесений, [жиеве] – жйти, [лиепневий] – лйпа;
2) змінити слово – якщо сумнівний звук випаде, то пишемо е, а якщо не випаде – пишемо и: липень, бо липня; майстер, бо майстра; палець, бо пальця, але: палиць – бо палиця; пастир – бо пастиря;
3) запам'ятати слова, в яких ненаголошений звук неможливо перевірити наголосом: голубка [гоулубка], кожух [коужух], зозуля [зоузул'а], союз [соуйуз], левада [лиевада], медаль [меидал'], лимон [лиемон], директор [диеректор], собі [соубі].
Орфоепія вивчає вимову слів. Щоб оволодіти усним українським літературним мовленням, слід дотримуватися правил літературної вимови:
* в українській мові відсутнє акання: сторона, сосна.
* голосні Е, И в ненаголошених позиціях звучать з наближенням: неису;
* тверда вимова губних приголосних: дуб;
* губні напівпом’якшуються перед і: в’іс/т/і;
* у запозичених словах Ф – в українських – ХВ: фокус, хвіст;
* африкати вимовляються злито: джміль;
* роздільно вимовляються звукосполучення, які виникли в результаті збігу приголосних префікса та кореня: під-живлення;
* твердо вимовляються всі шиплячі звуки: житло;
* м’яко вимовляються приголосні З, Ц, С у суфіксах – зьк-, – цьк-, – ськ –;
* у закінченнях дієслів у результаті асиміляції звукосполучення – ться, – шся вимовляються як – ц’:а, – с’:а – купайуц’:а.
Вимова приголосних звуків та їх позначення на письмі
Приголосні звуки вимовляються з участю голосу і шуму (дзвінкі приголосні) або тільки шуму (глухі приголосні). Ті звуки, в яких голос переважає над шумом, називаються сонорними.
Дзвінкі приголосні: [б], [д], [д'], [з], [з'], [дз], [дз'], [ж], [дж], [г], [ґ].
Глухі приголосні: [п], [т], [т'], [с], [с'], [ц], [ц'], [ш], [ч], [к], [х], [ф].
Сонорні приголосні: [л], [м], [н], [р], [в], [й], [л'], [н'], [р'].
Отже, для позначення приголосних звуків використовуються букви б, п, д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, г, ґ, к, х, ф, м, л, н, р, в, й.
Буквосполучення дж і дз теж можутапередаватиодин звук, тоді вони вимовляються злито ([дж], [дз]): [джеиреи-лб] – [п'ідживйти]; [дзеркало] – [п'ідземний].
Буква щ передає два звуки: [ш] + [ч]: [шчаст'а], [тешча], [шчітка].
Шиплячі звуки в українській мові вимовляються твердо: [час], [шчо], [часто], [чйстий], [шчйро]. І лише при подовженні шиплячі трохи пом'якшуються: [узб'іч':а], [п'іч':у], [п'іддаш':а], [зб'іж':а].
Губні звуки теж завжди тверді (тому з постійно м'яким [j] вони вимовляються роздільно, що позначається на письмі апострофом), і лише перед [і] губні частково пом'якшуються [б'іг], [п'їна], [м'їсто], [в'їтеир].
Як правило, приголосні вимовляються чітко, виразно. Дзвінкі звуки в кінці складу чи кінці слова не оглушуються (українська мова – дзвінкозвучна): [дуб], [гриб], [казка], [казау], [д'ід], [п'ід], [наказ], [вуж], [нижчий].
Уподібнення приголосних звуків
Як правило, приголосні звуки вимовляються в українській мові виразно. Але є винятки – це явища уподібнення звуків з метою їх звукової гармонії. Найпоширеніші такі уподібнення: [д] – [ц], [т'с'] – [ц'ц'], [шс] – [с'с']; [г] – [х], [к] – [ґ], [з] – [с]. Порівн.:
| пишемо: | вимовляємо: |
| одинадцять | [одинац'ц'ат'] |
| чотирнадцять | [чотирнац'ц'ат'] |
| шістнадцять | [ш'існац'ц'ат'] |
| питається | [питайец'ц'а] |
| усміхається | [усм'іхайец'ц'а] |
| хочеться | [х6чеиц'ц'а] |
| бореться | [б6реиц'ц'а] |
| носишся | [нбсис'с'а] |
| водишся | [вбдис'с'а] |
| берешся | [беирес'с'а] |
| кривишся | [крйвис'с'а] |
| нігті | [н іхт і] |
| кігті | [к іхт і] |
| вокзал | [воґзал] |
| якби | [йаґбй] |
Перенос слів. Склад і наголос
Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: гай-ка, зо-шит, книж-ка, ко-ло-дязь, паль-ці, са-дів-ник.
При цьому:
1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. Отде, переносити можна лише так: ґу-дзик, хо-джу. Якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з – до корення), то їх слід розривати: над-звичай-ний (а не на-дзвичайний), під-жив-ляти (а не пі-дживляти).
2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попереднбої літери: бур’ – ян (а не бур-’ян), кіль-це (а не кіл-ьце), Лук’ – ян (а не Лук-’ян), низь-ко (а не низ-ько).
3. Одна літера не задишається в попередньому рядку й не переноситься в наступний: ака-де-мія (а не а-кадемія), Ма-рія (а не Марі-я), олі-вець (а не о-лівець). Так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові слова, як або, моя, око, шия тощо.
4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступінчатий (а не багатос-тупінчатий), восьми-гранний (а не восьмиг-ранний), далеко-східний (а не далекос-хідний).
5. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень цифр: АЕС, ЛАЗ-695, МАГАТЕ, МАУ, НТШ, УАПЦ.
6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про й Дніп-ро, Оле-ксандра й Олек-сандра, се-стра й сест-ра. Це правило поширюється й на суфікси: бли-зький і близь-кий, видавни-цтво, видавниц-тво й видавницт-во, гали-цький і галиць-кий, росій-ський і російсь-кий, убо-зтво, убоз-тво й убозт-во, суспільс-тво й суспільст-во.
Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, що до них відносяться: Т.Г. Шевченко (а не Т.Г. // Шевченко), гр.Іваненко (а не гр. // Іваненко), акад. (проф., доц.) Гончаренко (а не акад. (проф., доц.) // Гончаренко), тов. Гнатюк (а не тов. // Гнатюк). Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити: Тарас Григорович // Шевченко й Тарас // Григорович Шевченко, академік // Агатангел Кримський і т.ін.
Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 1917 р. (а не 1917 // р.), 150 га (а не 150 // га), 20 см3 (а не 20 // см3), 5 г (а не 5 // г). якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити: 1917 // рік, 150 // гектарів і т.ін.
Граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити: 2-й (а не 2- // й), 4-го (а не 4- // го), 10-му (а не 10- // му) й т.ін.
Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т.д., і т. ін., т-во тощо.
Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.
♦ З-поміж перелічених ознак виберіть лише ті, які властиві словесному наголосу в українській мові. Прокоментуйте свій вибір.
Наголос в українській мові: силовий (або динамічний); тонічний (або музичний); постійний; вільний (або різномісний); рухомий.
На замітку
Цікаво знати: у китайській, корейській, литовській, японській мовах наголошений склад виділяється не посиленням голосу, а підвищенням тону. Такий наголос називається тонічним (або музичним). Є мови, в яких наголос постійний, тобто закріплений за певним складом. Так, у чеській, естонській, угорській, шведській, норвезькій, данській, голландській, фінській мовах наголошується перший склад, у польській – передостанній, у турецькій, вірменській, французькій – останній.
♦ Як називається наголос, що використовується в мові не для смислового, а для емоційного виділення слова: словесний, логічний, емфатичний?
♦ Наведіть десять прикладів подвійного наголошування слів в українській мові.
♦ Випишіть слова, які мають варіантне наголошування.
Зерно, лицарство, завдання, приятель, прощення, первоцвіт, напій, повітряний, вугільний, смерековий, текстовий, також, мабуть, смага, принести, доповісти, старіти.
На замітку
У словнику Бориса Грінченка зафіксовано «слова-рекордсмени», що вживалися колись із потрійним наголосом, наприклад: байдуже, знамено та ін. Тепер один із варіантів наголошування слів уважається ненормативним, а саме: байдуже, знамено.
· В українській мові наголос може бути семантизованим. Як ви це розумієте? Відповідь проілюструйте двома-трьома прикладами.
♦ З'ясуйте значення поданих слів. Уведіть їх у речення.
Батьківщина – батьківщина, прошу – прошу, шкода – шкода, лібдський – людський, характерний – характерний, типовий – типовий, лікарський – лікарський, надворі – на дворі.
♦ Чи однакові за значенням подані пари слів? Складіть із ними словосполучення.