У науці розрізняють загальний інтелектуальний, моральний, психічний, фізичний і професійний розвиток людини [27, c.37-38].
Загальний інтелектуальний (розумовий) розвиток пов'язаний з освітою і вихованням, спрямований на розвиток розуміння й розумових дій, умінь аналізувати, узагальнювати й конкретизувати ситуацію, педагогічне середовище, навколишню дійсність, а в разі необхідності - уміння нестандартно мислити, ухвалюючи виважені рішення.
Моральний розвиток передбачає набування, підсилення, зміцнення сукупності моральних принципів, норм, почуттів, свідомості, ідеалів та ін.
Психічний розвиток - розвиток різних систем індивідуальної психіки студента.
Фізичний розвиток означає високий рівень фізичної підготовленості, необхідний для ефективної діяльності. Має бути спрямованим на підготовку молоді до продуктивної праці.
Професійний розвиток студентів - процес і результат набування знань, навичок і вмінь, необхідних для ефективного здійснення професійної діяльності, та їх удосконалювання.
Навчання - взаємозумовлений, цілеспрямований, організований і систематичний процес передавання знань, навичок, умінь та процес оволодіння ними. Навчання - основний шлях здобути фундаментальну освіту.
Навчання взаємопов'язане з вихованням. Під час виховання формуються певні якості і властивості, під час навчання набувають знань, навичок і вмінь.
Освіту трактують, по-перше, як процес засвоєння певної системи знань, навичок і вмінь, а по-друге, як результат їхнього засвоєння, який виявляється у відповідному рівні теоретичної і практичної підготовленості та розвитку інтелектуальних сил людини. На їхній основі формуються світогляд, моральні якості особистості, творчі здібності тощо.
Виховання буквально означає "оберігати, вирощувати". У давньоукраїнській писемності слова "виховання" і "вигодовування" - синоніми.
Термін "виховання" вживають у широкому соціальному значенні, а також у вужчому педагогічному.
У широкому значенні виховання — процес систематичного та цілеспрямованого впливу суспільства на духовний і фізичний розвиток особистості через створення умов для продуктивної, суспільної й культурної діяльності його членів. Мету, зміст та організацію соціального виховання визначають панівні суспільні відносини у країні.
У педагогічному значенні виховання варто розуміти як цілеспрямовану, організовану систему впливів на людей в інтересах формування в них певних світоглядних позицій, моральних ідеалів, норм і відносин, естетичного сприйняття, високих прагнень, а також потреби в систематичній праці.
У вужчому значенні виховання розуміють як спеціальну педагогічну чи практичну діяльність щодо певного аспекту виховання (морального, правового, екологічного, професійного, громадянського та ін.).
Самовиховання, у вищому навчальному закладі — цілеспрямована свідома діяльність студента щодо самовдосконалення й формування в собі необхідних якостей і властивостей особистості.
Самоосвіта - цілеспрямована самостійна робота студента з набування, поглиблення та удосконалення знань, навичок та вмінь [1, c.112-113].
Педагогічний процес у ВНЗ - активний процес взаємозалежної і взаємозумовленої діяльності суб'єктів та об'єктів навчання й виховання, що становить організовану й цілеспрямовану навчально-виховну діяльність його учасників, їхнє навчання й виховання, розвиток, професійну, морально-психологічну й психологічну підготовку, що їх виконують у єдності й взаємозв'язку. Його основна мета - підготовка людей і груп (колективів) до різних видів діяльності.
Між навчанням, розвитком, професійною, морально-психологічною і психологічною підготовкою, освітою й вихованням існують складні та суперечливі взаємозв'язки. На значеннєвому рівні для їхнього опису в педагогіці існує численний понятійний апарат. До найактуальніших понять належать такі: знання, навички, вміння, прийоми, засоби, методи, форми, педагогічні закономірності тощо.
Як і будь-яка інша наука, педагогіка складається з методології, теорії, методів і рекомендацій для педагогічної практики, її зміст складається з фактичного матеріалу, здобутого в результаті спостережень, експериментів, досвіду; наукових узагальнень, сформульованих у законах, принципах, теоріях, гіпотезах, що їх перевіряють і підтверджують практикою. Розвиваючись, педагогіка відкидає застарілі й неправильні положення, збагачується новими, які адекватніше відбивають сутність педагогічних явищ.
Процес підготовки людей і колективів до успішного розв'язання завдань, його різні аспекти вивчає нині чимало наук: філософія, соціологія, етика, естетика, психологія, фізіологія та ін. До дослідження цього процесу долучилися кібернетика, деякі фізико-математичні й технічні науки. Педагогіка взаємодіє з цими науками (як і з низкою інших галузей педагогіки, використовує їхні відомості, а часом і методи в аналізі явищ, що дає змогу глибше проникати в сутність педагогічного процесу, розробляти об'єктивніші критерії діяльності тих, хто навчає, і тих, кого навчають, а також обґрунтовувати точніші практичні рекомендації.
Таким чином, педагогіка збагачується завдяки розвитку інших наук. Водночас інші науки, досліджуючи своїми методами процес підготовки людей, враховують висновки й рекомендації педагогіки, її можливості.
Особливо варто підкреслити зв'язок педагогіки з виховною роботою і морально-психічним аспектом.
Сьогодні зросла роль педагогіки в теоретичному розробленні педагогічних проблем конкурентоспроможної підготовки людей і різних соціальних груп.
Основні завдання педагогіки вищої школи:
- обґрунтування методологічних і теоретичних засад педагогічного процесу у вищій школі на сучасному етапі розвитку науки і людства;
- вивчення сутності, особливостей і закономірностей педагогічного процесу та його складових: навчання, виховання, морально-психічної і психологічної підготовки, розвитку, самовиховання й самоосвіти відповідно до вимог Болонського процесу;
- розроблення методичних систем та окремих методів соціалізації і професійної підготовки майбутніх фахівців, їхнього виховання й розвитку;
- розроблення й конкретизація принципів навчання та виховання студентів (слухачів), їхньої професійної, морально-психічної і психологічної підготовки відповідно до змін, які відбуваються в житті суспільства, ринкової економіки та ін.;
- виявлення та обґрунтування умов успішної реалізації вимог принципів навчання й виховання для діяльності в різних сферах;
- визначення шляхів удосконалення й розвитку організаційних форм навчально-виховної роботи, підвищення ефективності різних способів контролю, оцінки навчально-виховного процесу, рівнів підготовленості студентів і груп;
- прогнозування розвитку педагогічного процесу залежно від перспектив науки і потреб суспільства;
- розроблення нових підходів, принципів, форм і методів професійної, морально-психічної й психологічної підготовки студентів (слухачів) та різних соціальних груп до діяльності в умовах конкуренції;
- пошук шляхів, прийомів, способів і засобів активізації пізнавальної діяльності студентів (слухачів), скорочення часу на їхнє ефективне та якісне професійне навчання;
- виявлення закономірностей педагогічного впливу на студентів (слухачів) з метою формування в них наукового світогляду, національної свідомості, гідності й гордості, національних почуттів і патріотизму, професійної відповідальності;
- формування у студентів мотивації до діяльності, конкуренції, активного суспільного й громадського життя;
- розкриття основних закономірностей, мети, змісту, методики самовиховання й самоосвіти студентів (слухачів), способів і прийомів їхнього стимулювання серед різних категорій людей;
- розроблення сучасних педагогічних технологій соціалізації й професійної підготовки фахівців та різних соціальних груп;
- вивчення різних колективів і розроблення технологій педагогічного впливу на них з метою їхнього згуртування, оптимізації стосунків і забезпечення взаємодії, злагодженості тощо;
- вивчення й критичне осмислення педагогічної спадщини вищої школи минулого, виявлення й використання всього того, що є цінним сьогодні;
- впровадження у систему вищої освіти нових педагогічних технологій освіти, навчання, професійної підготовки, виховання та ін;
- перебудова навчально-виховного процесу у вищій школі відповідно до вимог Болонського процесу.
1.3 Обгрунтування потреби підготовки фахівців заявленого напряму
Підготовка фахівців з педагогіки вищої школи кардинально відрізняється від системи підготовки інших освітянських кадрів. Основні відмінності визначаються такими обставинами. По-перше, освітня підготовка в умовах реформування відповідно до норм Болонського процесу потребує розробки моделі сучасного фахівця з творчим гуманістичним світоглядом. По-друге, підготовка педагогічних працівників для системи вищої освіти потребує концепції формування гуманітарно-технічної еліти країни, що закладає фундамент до якісних перетворень в освітній системі України. По-третє, підготовка викладачів потребує розробки та впровадження інноваційних педагогічних технологій на основі світового досвіду, нових методологічних та методичних підходів [8, c. 66-67].
Історично склалося так, що в нашій країні на всіх рівнях управлінської ієрархії, у різноманітних сферах життя – економіці, політиці, науці і культурі значну частину керівників складають фахівці з базовою інженерною освітою. При безсумнівних перевагах цієї ситуації, таких як аналітичне мислення, системний підхід, орієнтація на кінцевий результат тощо, треба відмітити, що такі спеціалісти були позбавлені в процесі навчання предметів, що розвивають комунікативні навички, вчать знаходити спільну мову в колективі, моделюють перспективну діяльність спеціаліста та багато інших. Це приводило до того, що такий спеціаліст мав отримувати подібні знання самостійно, часто безсистемно та не розуміючи до кінця механізму використання отриманих знань. Комунікабельність, вміння висловити власну думку, гуманістичний підхід взагалі не вважалися складовою компетентності, хоча життя та трудова діяльність доводили зворотнє. Тільки з початком реформування освітньої системи відповідно до стандартів Болонського процесу, коли освітня підготовка спеціалістів почала зазнавати кардинальних змін, гуманітарні предмети зайняли належне місце у системі вищої освіти, насамперед – технічної. Глобалізація, поглиблення стосунків в міжнародній освітній та виробничій практиці продемонструвало важливість та актуальність отримання базових знань з гуманітарних предметів спеціалістами технічного профілю. А ще двадцять років тому вважалося, що технічна еліта – це технократи з надвисоким рівнем розуміння технологічних процесів. І якщо тоді більшість керівників підприємств технічного спрямування були інженерами-технологами, то в наш час світова практика демонструє поступовий перехід до керівників-економістів, керівників-юристів та керівників-гуманітаріїв. На перше місце виходить здатність взаємодії між людьми. Система підготовки спеціалістів сьогодні – це процес, що готує людей, які мають безпосередній контакт із великими групами щоденно, спрямована саме на виховання людини-комунікатора із творчим світоглядом. Задля успішного виконання цього амбітного завдання необхідно підготувати велику кількість викладачів, які самі будуть носіями сучасних навичок та вмінь. Відомо, що людина частіше за все копіює свого найкращого вчителя, тож особистість вчителя має захоплювати та позитивно впливати на майбутнього спеціаліста. Профільні педагогічні вищі навчальні заклади країни, нажаль, не готують викладачів вищих шкіл, тож на ринку освітніх послуг донедавна існував певний дефіцит. Запровадження магістерської програми «Педагогіка вищої школи» змінило цю ситуацію на краще, і від тепер підготовка педагогічних працівників для вищої школи відбувається організовано та компетентно. Педагогічний процес, якому донедавна практично не приділяли часу в процесі підготовки спеціаліста, займає тепер провідне місце в програмі підготовки. Адже будь-який спеціаліст, який працює із людьми вчить. Отже, він і сам є в певній мірі вчителем чи викладачем. Усвідомлюючи усю важливістьь педагогічної освіти та її вплив на суспільство, держава, в рамках реформування освітньої системи відповідно до параметрів Болонського процесу, формує нові освітні програми для вищих навчальних закладів, відводячи прийнятну кількість академічних годин та кредитів предметам, що мають в своїй основі професійні педагогічні знання. Педагогіка – наука майбутнього, адже вона демонструє суспільству структуровану виважену систему взаємодії між науковими знаннями і шляхами реалізацій наукових метод. Педагогіка створює систему, яка спирається на спеціальні знання, використання яких не можливе без грамотного підходу. Спеціальні знання без знань основ педагогіки – це зброя, яка не стріляє, це тягар для людини та шлях до поступового регресу [2, c. 101-102].