Результати дослідження можуть бути використані для визначення організаційних засад діяльності громадських організацій і приватних асоціацій, які стануть активними учасниками сучасного процесу виховання дітей дошкільного віку, сприятимуть появі нових типів закладів дошкільного виховання, удосконаленню їх роботи; при укладенні енциклопедичних, довідково-бібліографічних видань, під час написання підручників, навчальних посібників, розробки лекційних курсів, спецкурсів тощо; у процесі організації та визначення змісту підготовки сучасних вихователів у педагогічних коледжах, інститутах, університетах, закладах післядипломної освіти, інститутах удосконалення вчителів ІІІ – ІVрівнів акредитації.
Вірогідність та аргументованість результатів дослідження забезпечується методологічним обґрунтуванням його вихідних позицій; застосуванням комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням роботи, що дозволили дослідити проблему в трьох вимірах – соціокультурному, антропологічному й власне педагогічному; залученням до наукового аналізу широкого кола різноманітних джерел; упровадженням результатів дослідження в навчальний процес сучасних педагогічних закладів освіти; апробацією матеріалів дисертації на конференціях.
Апробація результатів дослідження здійснювалась на Міжнародній науково-практичній конференції «Професіоналізм педагога в контексті європейського вибору України» (Ялта, 2009 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Освіта й доля нації» (Харків, 2009 р., 2010 р.), науково-практичних конференціях викладачів та аспірантів кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (Харків, 2005-2009 рр.). Основні результати та висновки виконаної роботи обговорювались і дістали позитивну оцінку на засіданнях кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.
Публікації. Результати дисертації опубліковано у 9 одноосібних наукових працях, із них 7 статей у провідних наукових фахових виданнях, 2 – тези науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (250 найменувань, з них – 41 архівні документи), 7 додатків. Загальний обсяг роботи становить 217 сторінок, з них основного тексту – 167 сторінок.
педагогічний дошкільний виховання досвід
Основний зміст дисертації
У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної проблеми, визначено її об’єкт, предмет, мету, завдання та методологічні засади, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, окреслено хронологічні межі та схарактеризовано джерельну базу, відображено форми апробації результатів дослідження.
У першому розділі «Теоретичні питання розвитку дошкільного виховання на Слобожанщині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.» досліджено історіографію проблеми, визначено внесок вітчизняних педагогів, громадських діячів, письменників, учених другої половини ХІХ – початку ХХ ст. у розробку теоретичних засад дошкільного виховання, науково обґрунтовано етапи та особливості розвитку досліджуваного явища.
На підставі всебічного аналізу значного масиву наукових джерел угруповано такі напрями пошуків освітянської інтелігенції з обраного історико-педагогічного феномена: роботи вітчизняних педагогів, громадських, культурних діячів дореволюційного періоду, предметом дослідження яких став аналіз різних форм вияву громадсько-приватної ініціативи в освіті в цілому й виховання дітей дошкільного віку зокрема; історико-педагогічні праці теоретичного та прикладного характеру, видані за радянських часів; монографії, навчальні посібники та дисертації сучасних педагогів-науковців, на сторінках яких аналізуються різні аспекти розвитку дошкільного виховання в Україні в різні історичні періоди, зокрема й у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Це дало можливість показати досліджуване явище цілісно, крізь призму його оцінок представниками різних епох.
Установлено, що досліджуваний нами історико-педагогічний феномен лише побічно висвітлено в дореволюційних наукових працях, предметом аналізу яких були різні форми діяльності громадсько-педагогічних об’єднань та приватних осіб, спрямовані на вирішення складних освітніх проблем того часу: розбудови системи народної освіти; удосконалення основ сімейного виховання; формування системи підготовки вітчизняних педагогічних кадрів тощо (М. Демков, О. Пругавін, В. Чарнолуський, С. Сірополко, С. Рождественський та інші).
Певні аспекти визначення місця і ролі громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвитку дошкільного виховання в обраних нами регіональних і часових межах знайшли місце в роботах А. Арнольді, Н. Лубенець, М. Фесенко, С. Русової, П. Каптерева, П. Лесгафта, І. Сікорського, а також на сторінках періодичних видань того часу «Вестник Европы», «Русская школа», «Журнал Министерства народного просвещения», «Вестник благотворительности», «Вестник воспитания», «Детский сад», «Дошкольное воспитание» тощо.
Дослідження радянського періоду (А. Готалов-Готліб, В. Чередниченко, І. Чувашев та інші) відзначаються однобічністю й заідеологізованістю у висвітленні проблеми. Факти внеску громадських організацій, приватних осіб і асоціацій у справу виховання дітей дошкільного віку, їх досягнення здебільшого замовчувалися або подавалися спотворено на догоду політичній кон’юнктурі.
Історико-педагогічні праці періоду незалежності України (С. Золотухіна, Н. Побірченко, О. Сухомлинська, О. Попова та інші) відрізняються принципово іншим підходом до досліджуваної проблеми, до визначення принципів періодизації, до висвітлення педагогічних фактів і явищ минулого. Їх поява ознаменувала істотний рух уперед у вивченніісторії розвитку приватної та громадської ініціативи у сфері освіти в цілому й дошкільної зокрема. Зазначимо, що дослідники сучасного періоду акцентують увагу переважно на проблемах підготовки працівників дошкільного виховання (І. Улюкаєва, Т. Філімонова та інші) та розвитку дошкільного виховання в межах або всієї України, або її Західних регіонів (С. Попиченко, Г. Рего,З. Нагачевська та інші).
Установлено, що розвиток дошкільного виховання в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. відбувався під впливом економічних (масштабні реформування промислової галузі, розвиток капіталістичного виробництва, скупчення в промислових центрах величезних мас пролетаріату, жорстока експлуатація жіночої праці на підприємствах, умови народного життя, що ускладнювалися з кожним роком, зростання бездоглядності й смертності дітей, які масово залишалися без нагляду) та соціально-педагогічних (реформування у країні системи опіки дітей-сиріт і дітей-підкидьків, що на той час існувала в країні, зміна суспільного становища жінок із середніх верств населення, їхнє активне включення у громадське життя того часу і, передусім, масове залучення до педагогічної діяльності; проникнення в галузь дошкільного виховання нових західноєвропейських течій;прийняття у 1904 р. та 1906 р. постанов, за положеннями яких було децентралізовано систему реєстрації товариств, спілок тощо) чинників.
У дисертації доведено, що керівну роль у розробці теоретичних засад виховання дітей дошкільного віку в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. відіграла дослідницько-пошукова діяльність вітчизняних прогресивних педагогів, учених та громадських діячів. Шляхом аналізу численних праць зарубіжних дослідників з питань виховання дітей, досвіду функціонування дошкільних установ та закладів, а також проведення наукових спостережень вітчизняна освітянська інтелігенція (О. Духнович, П. Каптерев, М. Пирогов, В. Одоєвський, К. Ушинський та інші) довела, що ранній вік є особливим періодом у формуванні дитини, а правильне виховання на цьому етапі має вирішальне значення для всього її подальшого розвитку.
Установлено, що предметом обговорення прогресивної вітчизняної інтелігенції досліджуваного періоду насамперед стали проблеми сімейного виховання дітей дошкільного віку. У періодичних виданнях того часу, що присвячували свої сторінки педагогічній проблематиці, дедалі частіше лунають думки щодо значення сім’ї у відродженні «духу нації», у формуванні розвиненої особистості. Узагальнення матеріалів історико-педагогічних джерел дає можливість стверджувати, що в полі зору тогочасної прогресивної громадськості (В. Одоєвський, М. Пирогов, О. Духнович, П. Лесгафт, П. Каптерев, С. Миропольський, І. Франко, Леся Українка та інші) стали такі питання родинного виховання дітей дошкільного віку, як обґрунтування ролі сім’ї в розвитку дитини; вплив на неї атмосфери, що панує в родині; визначення основ сімейної педагогіки, умов її ефективності тощо.
У досліджуваний період гострого звучання набула й проблема визначення науково-методичних засад функціонування закладів дошкільного виховання. У творчій спадщині вітчизняної інтелігенції другої половини ХІХ – початку ХХ ст. знайшли відбиття питання визначення мети та завдань дошкільних закладів, обґрунтування вимог до їх організації, методів роботи тощо.
Виявлено, що увага просвітителів досліджуваного періоду (А. Арнольді, Ю. Заволзька, В. Одоєвський, К. Ушинський, М. Фесенко) була зосереджена на проблемах організації притулків, виховних будинків і ясел, які стали одними з перших типів закладів для виховання дітей дошкільного віку в другій половині ХІХ століття. Педагогами були визначені й обґрунтовані принципи організації цих закладів, зміст і характер спрямувань занять, критерії підбору їх керівників і вихователів.