Тож розглянемо їх детальніше.
Перша умова – мета навчально-виховного процесу повинна мати особистісний смисл і забезпечувати позитивну мотивацію учнів в процесі навчання з використанням гри на уроках української мови.
Мотив – (франц. motif, від лат. moveo – рухаю) спонукальна причина дій та вчинків людини. Виховання й закріплення в досвіді правильних мотивів поведінки – одне з найважливіших завдань педагога [3, с. 79].
Мотивація – система мотивів або стимулів, яка спонукає учня до конкретніх форм діяльності або поведінки. Значення мотивації для поведінки діяльності і формування особистості школяра дуже велике. Завдання педагога – виховання правильної мотивації[3, с. 81].
Показниками, за якими визначаються рівні пізнавальної мотивації є: наявність інтересу до навчання, що зовнішньо виражається у свідомому характері навчально-пізнавальної діяльності, невимушеності дій; цілеспрямованість та наполегливість навчально-пізнавальних дій; тривалість довільної уваги, яку спрямовує учень на навчальну дисципліну; прагнення до систематичного навчання, що зовнішньо реалізується поряд із наполегливістю в охайності, ретельності під час виконання навчальних дій.
Мотиваційний компонент є складовою навчального процесу. Цей компонент формує усвідомлення учнями їх власного стимулу до діяльності. Повноцінний стимул можливий за усвідомлення реальної значущості знань. Тому роз'яснення мети, поглиблення мотивації є передумовою позитивного ставлення учнів до навчального предмета. Учитель зобов'язаний викликати в учнів внутрішню потребу в засвоєнні знань. Це досягається за допомогою чіткого й достатнього формулювання учням пізнавального завдання (найчастіше у формі проблемної ситуації), адже одна й та сама за характером і результатами навчальна діяльність учнів може мати різні мотиви. Тому важливо, щоб учитель свідомо управляв мотиваційною стороною навчальної діяльності учнів, їх інтересами і потребами, формував позитивне ставлення до навчання.
Позитивне ставлення до навчання можливе, якщо: наукові знання викликають зацікавленість, а вчитель створює ситуації, якими учні захоплюються; знання, вміння і навички значимі для учня практично в різних життєвих ситуаціях і тому викликають глибоку зацікавленість; навчальна діяльність стимулює бажання долати труднощі, пробувати власні сили при засвоєнні навчального матеріалу; у системі суспільних пріоритетів наукові знання користуються належним авторитетом, що зміцнює мотиваційну основу навчальної діяльності учнів; сформовано колективний характер навчальної діяльності (створює сприятливу атмосферу і прагнення зайняти достойне місце серед ровесників); підтримується почуття власної гідності; навчальна діяльність є плідною (стимулює подальші старання); утвердилося справедливе оцінювання досягнень, доброзичливе ставлення, повага й розумна вимогливість до учнів.
Позитивна навчально-пізнавальна мотивація, яка реалізується в свідомому визначенні мети власної навчально-пізнавальної діяльності, розумінні та сприйманні вимог вчителя, наявності та розвиненості умінь працювати з книгою, наявності уміння складати план своїх дій, наявності умінь самоконтролю впливає на підбір дидактичних ігор для уроків української мови.
Н. Волкова зазначає, що емоційне благополуччя у співпраці вчителя і учнів забезпечується позитивною оцінкою дій і вчинків останніх з боку вчителя і дорослих. Емоційна налаштованість – це активізація почуттів, обумовлених змістом майбутньої роботи, характером інформації, яку вчителю необхідно передати, а учням засвоїти [3, с.54]. Якщо вчитель не вміє викликати перед майбутньою зустріччю з учнями певних позитивних емоцій, то неможливо створити необхідний психологічний клімат, який забезпечив результативність взаємодії його з учнями.
Отже емоційна налаштованість є складовою частиною позитивної мотивації. Така мотивація передбачає виникнення стійких позитивних гештальтів, які за основу мали б чітке уявлення сприятливої атмосфери на уроці, схвалення дій і вчинків учня вчителем та однолітками і отримання задоволення від процесу і результатів своєї праці.
Друга умова - ігрова діяльність повинна мати особистісно-зорієнтований характер.
Особистісно-орієнтована освіта передбачає таку технологію навчально-виховного процесу, яка забезпечувала б створення необхідних умов духовного, морального, емоціонального й інтелектуального становлення особистості, реалізацію не тількипедагогічного впливу, але й педагогічного взаємовпливу співпраці й співтворчості в системі відносин "учитель - учень", активізацію позиції школяра в збагаченні інтелектуального й духовно-морального потенціалу особистості.
Смисл особистісно-орієнтованого навчання полягає у створенні оптимальних умов для становлення індивідуальності, особистісного розвитку, самовизначення ісамоствердження школяра.
Варто зазначити, що до ряду важливих особливостей навчання, орієнтованого на особистість учня, на думку Н. Волкової, відносять: гуманістичну систему стосунків учителя й учнів; активну інтелектуальну працю; визнання вкладу кожного школяра у колективний пошук, навчальний результат, орієнтований на розвиток індивідуальності; особистісно-орієнтована система оцінювання; свободу вибору навчальних ролей, завдань та способів їх виконання; ситуацію успіху у розв'язанні пізнавальних проблем; самооцінку особистісних досягнень у навчальному процесі [3, с.89].
Кожен з учнів має сприйматися як особистість окрема і цілісна. Відповідно до цього має організовуватися гра. Отже гра підбирається з урахуванням ролей адекватних особистостям кожного учня. Дуже тонка процедура - розподіл ігрових завдань. Тут учитель має виявити весь психологічний і педагогічний такт. Учнів, які не можуть похвалитися знаннями, необхідно підтримувати, створювати для них ситуацію успіху, щоб вселити впевненість. Незаперечних відмінників і нестримних лідерів можна й навантажити відповідно − їхня перемога буде важчою, але не менш бажаною.
Таким чином, ми можемо периконатися що елемент особистісної орієнтації є важливим для реалізації цілей намічених педагогом.
Третя умова - застосування комплексу різноманітних ігор на уроках української мови.
Гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль.
Ігрова діяльність – різновид активної діяльності дітей в процесі якої вони оволодівають суспільними функціями, відносинами та рідною мовою як засобами спілкування між людьми [4, с.48].
Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв’язку.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.
Для того, щоб повністю використати можливості, які надає застосуваня гри на уроці, слід застосовувати систему різнопланових ігор. Мова йдеться про ігри різних типів: розвивальні ігри, навчальні, тренувальні і т.д. Саме завдяки сплановаму і розумно побудованому алгоритму введення ігор у навчальний процес вони стануть його органічною частиною. Такий алгоритм дозволить повністю розкрити потенціал гри як форми роботи на уроці.
Ігри мають бути такими, які б якомога ширше розкривали можливості учнів. Тобто слід звертатись до поліфункціональних ігор – тих, які б дали змогу учневі актуалізувати його позапредметні знання.
Таким чином, ми виокремили такі дидактичні умовивикористання гри в навчальному процесі:
• наявність мети навчально-виховного процесу, яка має особистісний смисл і забезпечує позитивну мотивацію учнів середньої школи в процесі навчання з використанням гри на уроках української мови;
• особистісно-зорієнтований характер ігрової діяльності;
•застосування комплексу різноманітних ігор на уроках української мови.
В першому розділі нами було розглянуто такі питання: трактування поняття «дидактична гра» в психолого - педагогічній літературі, особливості використання дидактичної гри на уроках української мови, дидактичні умови використання гри в навчальному процесі. Ми з'ясували, що над цим питанням вже давно працюють психологи та педагоги минулого і сучасного. Виявили, що існують різні погляди на тлумачення поняття гри, на класифікації дидактичних ігор, на їх структуру. Так, в основу нашого дослідження ми взяли тлумачення поняття дидактичної гри як індивідуальної, групової і колективної навчальної діяльності учнів, що включає в себе елемент суперництва та самодіяльність в засвоєнні знань, умінь і навичок, набуття досвіду пізнавльної діяльності і спілкування в процесі ігрового навчання. В цьому розділі ми теоретично опрацювали основи використання дидактичних ігор: подали види дидактичних ігор за різними авторами, виокремили найважливіші завдання навчальних ігор, розглянули структуру ігор, як методу навчання, проаналізували основні вимоги та положення до ефективної організації та проведення дидактичних ігор на уроках української мови. В практиці навчання розрізняють чотири групи ігор: 1) ігри, що направлені на засвоєння знань, умінь і навичок, передбачених програмою навчальної дисципліни; 2) ігри, що направлені на формування загальних способів пізнавальної діяльності, культури навчальної праці, досвіду творчої діяльності; 3) ігри, що направлені на формування досвіду науково-дослідної діяльності.
Провівши дослідження літературних джерел, ми виокремили найважливіші завдання навчальних ігор: 1.Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід учня, забезпечує розвиток сприймання. 2. Розв'язання дидактичного завдання формує також і волю. 3. Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом, картинками сприяють естетичному розвитку.