2. Озброєння школярів знаннями, формування переконань.
Основою для формування переконання у необхідності самостійних занять фізичними вправами є знання про значення занять для всебічного розвитку, підвищення фізичної і розумової працездатності, виховання моральних і вольових якостей. Однак тільки фізичних вправ недостатньо для виховання у дітей справжньої фізичної культури з широким розумінням її суті і закономірностей. Саме на основі набутих дітьми знань досягається усвідомлення опанування рухових дій. І навпаки, несвідомлене виконання вправ – одна з основних причн, що не дає змоги зробити фізичні вправи супутником життя, сформувати звичку до щоденної рухової діяльності.
Тренер має право самостійно визначати обсяг знань і систематизувати їх, що передбачає :
- сформувати таку систему, котра відповідала б проблемі сьогодення ;
- конкретизувати тематику, враховуючи освітні завдання і вікові особливості дітей ;
- врахувати можливість реалізації теоретичного матеріалу,що підлягає засвоєнню.
На заняттях фізичним вихованням тренер говорить значно менше, ніж на інших уроках звідки цінність кожного тренерського слова, його предметність і відповідальність завданням, висунутих у ході фізичних занять. Наприклад, при виконанні дітьми фізичних вправ на підтримання постави доцільно підкреслити, що неправильна постава не тільки не естетична, а й змінює форму і об’єм грудної клітини, при цьому внутрішні органи і системи організму працюють в ненормальних умовах, що утруднює їхній розвиток і функціонування, може призвести до захворювань. Якщо на заняттях фізичними вправами в дітей не формується вміння використовувати отримані знання на практиці, то вони стають не чим іншим як звичайним набором відомостей і фактів, швидко забуваються. Засвоєні знання повинні допомагати дітям засвоїти опановані знання, досягати потрібно розвитку особистості фізичними якостями і підготовленості, стати опорою у самостійних заняттях.
Кожна доза занять повинна відповідати конкретній дозі практичного матеріалу. Велике значення у формуванні переконань має власний досвід дітей, для набуття якого доцільно створювати ситуації, котрі спонукають до набуття знань.
У процесі засвоєння знань можна виділити три рівні.
На першому рівні відбувається повідомлення і запам’ятовування знань, на другому - їх особисте застосування за відомими зразком, і на останньому рівні засвоєні теоретичні знання використовуються дітьми в роботі з іншими однолітками при виконанні різноманітних функцій спортивних активістів.
Необхідні діятм знання можна узагальнити за такими розділами :
1) вплив фізичних вправ на особу дитини;
2) роль заніять фізичними вправами в розвитку форм і функцій організму ;
3) техніка фізичних вправ і методика їх навчання ;
4) правила побудови і проведення комплексів вправ і занять загалом;
5) загальні відомості про види спорту, поняття і терміни. При цьому знання, як і весь процес виховання фізичними вправами, повинні бути індивідуалізовані за обсягом і змістом .
У практиці широко використовують різноманітні прийоми формування знань. Це бесіди, коментування, супроводжуюче пояснення, описування, вказівки, розбори, обговорення.
Правила самоконтролю вивчають на декількох заняттях оптимальнимиза обсягом дозами. Теоретичну інформацію бажано супроводжувати відповідними практичними прийомами. Можна в подібній ситуації провести ніби експеримент щодо вивчення власного стану після певного навантаження.
Підсумковий контроль якості засвоєння знань доцільно здійснити в ході іспитів і заліків.
Набутю знань сприять міжпредметні зв’язки. Їхня цінність полягає ще й у тому, що вони є гарною основою для масовості вправ.
3. Вироблення уміння і навичок працювати самосійно.
Розраховувати на успіх впровадження самостійних занять у побуті дітей можна лише озброївши їх спеціальним вмінням, яке поруч із знаннями повинно формуватись на кожному уроці.
Вченні вважають самостійною таку діяльність,у процесі якої дитина сама ставить перед собою завдання, що веде до досягнення цієї мети. Мабуть, до такої самостійної праці здатні тільки діти старшого шкільного віку.
Щоб діти молодшого шкільного віку уміли самостійно займатися вправами і любити це робити, викладач повинен розпочати відповідну роботу якомога раніше.
При традиційному проведенні заняття на тренуванні його методичне забезпечення залишається практично поза увагою і не усвідомлюється дітьми. Їхня увага поглинається руховими діями. Розв’язання завдань фізичних вправ дітей на сучаносному етапі потребує постійної уваги учнів на те, які завдання вирішуються за допомогою того чи іншого прийому. Доцільно підводити дітей до усвідомлення мети будь-якої вправи, визначати шляхи її опанування.
Під час уроках на простих прикладах необхідно розповідати дітям, як відбувається їхнє навчання, як вони просуваються до певного вміння, навичок. Спочатку рухова дія, як правило, не виходить, і тут дітиза допомогою інструктора пробують визначити, чому не можуть виконати рухові дії , порівнюють свої невмілі виконання дій з тим, як це робить інструктор або їхні товариші тренер допомагає дітям побачити власні помилки. Вони повторюють вправу і вона починає виходити.
2. Проаналізовано науково-методичну літературу щодо впливу фізичних вправ на організм учнів з теорії і методики фізичного виховання. За допомогою методів, які визначали розумову працездатність, а саме "коректурна проба" показано механізми втоми після тренування логічними іграми та засобів фізичного відновлення після застосування комплексу фізичних вправ для учнів.
3. Розроблено методичні рекомендації щодо покращення фізичного стану після навантаження, яке дало ефективність покращення розумової працездатності після тренувань логічними іграми.
Отже, крім застосування фізичних вправ у період тренувань можна додатково рекомендувати учням комплекс фізичного відновлення.
А саме плавання, заняття футблом, настільним тенісом, бадмінтон, ранкова гімнастика і т.д. Це дасть змогу покращии результати на тренуваннях та зменшить втому під час них.
1. Амосов И.М. Раздумья о здоровье, 3-е изд. доп. и перераб. – М. : Физкльтура и спорт, 187. – 64 с.
2. Апанасенко Г.А. Физическое развитие у детей и подростков. – К.: Здоровье, 1985.
3. Ахмеджанов Э.Р. Составление, подготовка текста, библиграфия. Психологические тесты. – М. : 1996. – 92-93
4. Ашмарин Б.А.,Виноградов Ю.А., Вяткина З.Н. Теория и методика физического воспитания. – М.: Просвещение, 1990 – 287 с.
5. Батуев А.С.Высшая нервная деятелъностъ.-М.: Высш.шк., 1991.
6. Велитченко В.К.Физкулътура для ослабленых детей. -2-е изд. – М. : Физкулътура и спорт, 1989.
7. Велитченко В.К.Физкулътура для ослабленых детей. :- Метод. пособие. – М. : Здоровъе , 1985.
8. Гогунов Е. Н., Мартъянов Б.И. Психология физического воспитания и спорта. – М. ,- 2000.
9. Голощапов Б.Р.История физической культуры и спорта. – М., 2000.
10. Готовцев П.И., Субботин А.Д., Селиванов В.П. Лечебные фізкультура и массаж. – М.: Медецына, 1987.
11. Гутько И.П., Соколов В.А., Заборовський К.К. Азбука здоровья. – Минск : Полымя, 1988 – 175 с.
12. Егоров А.С. Психофизиология умственного труда. – Ленинград. : Наука, 173. – 132 с.
13. Єрмаков С.С. Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту №8, Харків, ХХПІ, 2000. – 68 с.
14. Єрмаков С.С. Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту №11, Харків, ХХПІ, 1998. – 52 с.
15. Железняк Ю.Д.Основы научно-методической деятельности в физической культуре и спорте. – М.: Академия, 2002, -264 с.
16. Железняк Ю.Д., Портнов Ю.М. Спортивные игры: Учебник – М., 2000.
17. Жуков М.И. Подвижные игры: Ученик – М., 2000.
18. За редакцією професора В.Г. Шевчука. Посібник з фізіології . – Вінниця: НОВА КНИГА, 2005.
19. Збірник наукових статей аспірантів галузі фізичої культури та спорту. Випуск 3.- Львів , 1999.
20. Лазарев И.В., Кузнєцов В.С., Орлов Г.А. Практикум по легкой атлетике: Учеб. пособие. – М., 1999.
21. Ловейко И.Д., Фонарьов М.И. ЛФК при заболеваниях у детей. – Л.: Медицина, 1987.
22. Линець М.М., Андрієнко Г.М.. Витривалість , здоров’я, працездатність – Львів, 1993. – с.10-26
23. Лях В.И. Тесты в физическом воспитание школьников. – М., 1998.
24. Матвеева Л.П. Теория и методика физического воспитания. Часть 1. – М.: Физкультура и спорт, 1976, с.87-90.
25. Матвеева Л.П. Теория и методика физического воспитания. Часть 2. – М.: Физкультура и спорт, 1976, с.197-242.
26. Матвеев Л.П. Общая теория спорта.: Учеб. – М., 1997.
27. Максименко А.М. Основы теории и методики физической культуры. – М., 1999.
28. Емерсон Ф.З., Пшенникова Ч.Г. Адаптацыя к стрессовым ситуаціям и физическим загрузкам. – М.: Медицина, 1988.
29. Милюкова И.В., Євдокимова Т.А. Полная энциклопедия лечебной гімнастики / Под общ. ред. Т.А. Евдокимовой. – Сова, М.: ЭКСМО, 2003.
30. Мурза В.П. Фізичні вправи і здоров'я . – К.: Здоров'я, 1991.
31. Мухин В.Н., Третилова Т.А. Лечебная физическая культура / Под ред. В.Н. Мухина. – М.: РИО ГЦОЛИФК, 1985.
32. Мухін В.М. Фізична реабілітація. – К.: Олімпійська література, 2000.
33. Нормальна фізіологія / Під ред. В.І. Філімонова. – К.: Здоров'я, 1994.
34. Пархотик И.А. Лечебная физическая культура. К., 1986.
35. Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я., Странко И.П. Влияние физических упражнений на работоспособность и здоровье человека. – К. : Здоровье, 1986. – 152 с.