1.Слово "вихователь" має спільний корінь зі словом "ховати", тобто оберігати дітей, допомагати їм легше входити в життя. У Стародавній Греції існували школи, і проводити туди дітей доручали рабу. Цих рабів називали педагогами (сполучення двох грецьких слів: "пайдос" -хлопчик, дитина, "аго" - веду), тобто дітоводами. Учителів називали дидаскалами (від гр. "дидаско" - навчати). Поняття "учитель" виникло в Київській Русі. Часто учителів називали майстрами, підкреслюючи тим самим глибину поваги до них і високий рівень їхньої духовної діяльності.
Деякі педагоги виділяють дві основні функції (призначення) педагога: культурно-просвітницьку та задоволення освітніх потреб членів суспільства.
Інші - розрізняють такі функції:
а) соціальна - трансформація вимог суспільства до особистості учня у вимоги учня до самого себе, допомога йому в адаптації до потреб сучасної соціокультурної ситуації, у розвитку його особистості і творчої індивідуальності;
б) виховна - створення оптимальних умов для гармонійного і всебічного розвитку особистості; цілеспрямований вплив на особистість з метою корекції її поведінки; передача загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей;
в) оберігаюча - охорона від руйнівних впливів деструктивних сил, побудова гуманістичних стосунків;
г) інформуюча - поширення педагогічних знань серед батьків і громадськості, які не мають педагогічної освіти;
д) навчальна - керівництво навчальною діяльністю учнів, забезпечення умов для їх інтелектуального розвитку, озброєння способами самостійної пізнавальної діяльності;
є) організаторська - організація дитячих колективів, керівництво різними видами дитячої діяльності.
Особливості: Педагогічна діяльність - діяльність специфічна, це діяльність, спрямована на розвиток, навчання і виховання школярів у навчально-виховному процесі. І навчання і виховання можливе лише при активній діяльності обох сторін: учителя і учня, вихователя і вихованця. Отже, діяльність педагога - це великою мірою діяльність по організації самостійної навчальної та виховної діяльності дітей. Педагогічну діяльність тому ще називають метадіяльністю.
У педагогічній діяльності суб'єктом є вчитель, вихователь; він є тим, хто здійснює цю діяльність. Але й учень, вихованець теж має бути суб'єктом - активним учасником цієї діяльності. Якщо для вчителя головною особою у навчально-виховному процесі буде учень - з його інтересами, особливостями, можливостями, - то лише тоді педагогічна діяльність буде ефективною - учень буде навченим, вихованим, розвиненим.
Вчитель має:
- ставити учня в позицію активного суб'єкта навчання і виховання;
- розвивати здатність учня до самокерування;
- організовувати процес навчання і виховання як процес розв'язання навчально-виховних завдань на ґрунті творчої взаємодії.
Педагогічна діяльність має свою структуру, яка складається з низки взаємозумовлених компонентів.
Діагностична діяльність - вивчення індивідуально-психічних особливостей і вихованості школярів, виявлення і визначення їхньої освіченості, навичок і вмінь, необхідних для навчальної діяльності та життя.
Оріснтовно-прогностична діяльність – визначення конкретних цілей, змісту і методики навчально-виховної діяльності на основі знання рівня індивідуальної підготовленості окремих вихованців, злагодженості та згуртованості колективу.
Конструктивно-проектувальна діяльність — підбір матеріалу, композиція його, проектування навчально-виховної роботи, вибір її методів і прийомів. Вона потребує педагогічного мислення, педагогічної спрямованості, ініціативи, творчості, глибоких психолого-педагогічних знань.
Організаційна діяльність — організація власної поведінки педагогом, педагогічної взаємодії, спільної з учнями діяльності, самостійної роботи учнів тощо.
Комунікативно-стимулююча діяльність - встановлення взаємин зі школярами на гуманістичній основі.
Аналітично-оцінкова діяльність - аналіз власних дій, дій вихованців, виявлення позитивних і негативних сторін власної педагогічної діяльності, порівняння отриманих результатів із запланованими.
Гностична діяльність - самоосвіта.
Дослідницько-творча діяльність — пошук кращих шляхів здійснення педагогічної діяльності.
3.Високий рівень педагогічної діяльності прийнято називати педагогічною майстерністю. Питанню формування майстерності вчителя приділяли увагу передові педагоги всіх часів: Я.А.Коменський, К.Д.Ушинський, Л.С.Макаренко, В.О.Сухомлянський.
Гуманістичні засади професії педагога та його педагогічної майстерності збагатили вчителі-новатори (80-і роки XX ст.): Ш.Амонашвілі, Є.Ільїн, В.Шаталов, С.Лисенкова, Т.Гончарова.
Автори підручника "Педагогічна майстерність", викладачі Полтавського педагогічного університету, які започаткували вивчення курсу "Основи педагогічної майстерності", на чолі із І.А.Зязюном., тогочасним ректором і натхненником цієї роботи, дають таке визначення.
Педагогічна майстерність — це комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі.
Вони визначають такі компоненти педагогічної майстерності;
- гуманістичну спрямованість особистості педагога;
- професійну компетентність; педагогічні здібності;
- педагогічну техніку,
Найголовнішим у професії педагога є гуманістична спрямованість його особистості. Менш за все педагог має піклуватися про власне самоствердження, про свій авторитет (хоч це теж потрібно). Головне для вчителя — вихованець, сприяння його самоактуалізації, допомога йому в адаптації до соціального середовища, вибір таких засобів педагогічної взаємодії, які б найбільше сприяли реалізації виховних ідеалів.
Вчитель, який не любить учнів, не любить свою професію - не педагог, а заробітчанин. Прекрасно висловався з цього приводу російський письменник Л.Толстой. Великого значення особистості вчителя у вихованні надавав К.Д.Ушинський.
Зміст професійної діяльності визначає коло необхідних педагогу знань та умінь, .рівня його компетентності. Професійна компетентність визначається шляхом співставлення конкретних характеристик діяльності вчителя з професіограмою. Професіограма - це психофізичний аналіз, опис і характеристика професійно значущих якостей, що їх вимагає професія (ідеальний образ професіонала).
Компетентний педагог повинен мати:
- глибоку педагогічну ерудицію;
- педагогічну культуру;
- розвинене педагогічне мислення. Він повинен також, уміти:
- формулювати і розв'язувати педагогічні задані;
- організовувати педагогічний процес як взаємодію і співробітництво;
- конструювати навчальний матеріал, як систему пізнавальних завдань, формувати уміння і навички учнів учитися самостійно;
- орієнтуватися на наявний рівень розвитку дитини, її індивідуальні особливості та можливості їх розвитку й саморозвитку;
- прогнозувати і проектувати свою діяльність, передбачати можливі результати, можливі труднощі на шляху їж досягнення і способи їх. подолання;
- доступно пояснювати матеріал, зацікавлювати учнів своїм предметом;
аналізувати й оцінювати результати своєї діяльності;
- постійно вчитися.
Розвитку цих умінь сприяє наявність у вчителя педагогічних здібностей, які забезпечують ефективність педагогічної діяльності:
- академічних (здатності вчитися);
- творчих, (здатності на прийняття, неординарних рішень);
- дидактичних (доступно пояснювати);
- мовних (яскраво, образно, зрозуміло доносити інформацію);
- перцептивних (правильно сприймати людей);
- комунікативних (спілкуватися, вести діалог);
- організаторських;
- прогностичних;
- конструктивних;
- динамічних (впливати словом: переконувати і навіювати).
Компетентний педагог має володіти ще й педагогічною технікою - системою умінь, які допомагають йому яскравіше виразити себе, більш ефективно налагодити навчально-виховний процес, яка складається з уміння управляти своїм самопочуттям, організмом, емоціями, взаємодіяти з учнями.
Педагогічна компетентність характеризується наявністю таких якостей, як:
- педагогічна інтуїція;
- здатність до імпровізації;
- креативність (здатність до творчості);
- педагогічний оптимізм (віра в себе і в своїх учнів);
- педагогічна рефлексія (здатність до самоаналізу);
- педагогічна емпатія (уміння поставити себе на місце учня):
- педагогічна атракція (установка на повагу до учня);
- екстравертність (відкритість у спілкуванні) та моральних характеристик особистості: любов до дітей; гуманність; тактовність; доброта; вимогливість; справедливість; чесність; терпеливість; порядність; відповідальність; об'єктивність; щедрість; доброзичливість; чуйність; самокритичність тощо.
Вершиною педагогічного досвіду та майстерності, розвитку особистості педагога є педагогічна культура. Під педагогічною культурою розуміють оволодіння педагогом педагогічним досвідом людства, ступінь його досконалості в педагогічній діяльності, досягнутий рівень розвитку його особистості.
Основні складові педагогічної культури:
педагогічна спрямованість; психолого-педагогічна ерудиція;
педагогічний досвід;
педагогічна майстерність;
гармонія високо розвинутих інтелектуальних і моральних
якостей;
уміння продуктивно поєднувати навчально-виховну та
науково-дослідницьку діяльність;
педагогічна творчість;
сукупність професійно важливих якостей;
постійнії самовдосконалення.
5.Успішність професійно-педагогічної підготовки у ВНЗ, так і подальшого професійного становлення вчителя великою мірою залежить від того, як він володіє культурою самовиховання як процесу самостійного свідомого саморозвитку особистості, спрямованого на, вироблення у себе професійно значущих якостей та умінь.