Педагогічний процес - не механічне поєднання процесів навчання, виховання і розвитку, а нове якісне утворення. Головні характеристики педагогічного процесу - цілісність, спільність, єдність.
Загальні цілі педагогічного процесу залежать від того, на яку філософську основу спирається наука. Історія суспільного розвитку показує, що на формування суспільних цілей виховання впливають різні фактори і визначальними тут є пануюча державна ідеологія,
політика, потреби суспільства у підготовці підростаючого покоління
до виконання певних соціальних функцій, рівень розвитку суспільства. Це означає, що цілі виховання змінні, мають конкретно історичний характер, лежать в основі різних виховних систем. Історія педагогіки - це довга, вервечка появи, існування і відмирання цілей виховання, виховних ідеалів.
Для чого потрібне знання і розуміння цілей виховання? Перш за все, знання цілей виховання дає педагогу уявлення про те, яку людину він. має формувати, надає його роботі необхідну осмисленість і спрямованість.
Сучасний педагог-практик повинен уміти проектувати кожну особистість, спираючись на загальні суспільні цілі виховання, визначені в директивних державних документах, а також, враховуючи фізіологічні та психологічні, особливості особистості, активізуючи при цьому самопрограмування власного життя самою особистістю.
Цілі виховання у практичному втіленні конкретизуються через завдання. Мета і завдання співвідносяться як ціле і частина, система і її компоненти. Тому справедливо твердити: мета виховання — це система завдань, які треба розв'язати. У Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти сформульовано основні виховні завдання загальноосвітнього навчального закладу:
- філософсько-світоглядна підготовка школярів, формування у них наукового світогляду;
- розвиток пізнавальної активності й культури розумової праці;
- патріотичне виховання;
- розвиток моральних почуттів і рис поведінки;
- формування розуміння загальнолюдської і народної моралі;
- розвиток національної правосвідомості і самосвідомості;
- вироблення свідомого ставлення до праці як до вищої цінності людини і суспільства, розвиток діловитості, підприємництва;
- формування екологічної культури;
- фізичне вдосконалення;
- статеве виховання учнів, підготовка їх до сімейного життя.
Крім загальних цілей і завдань педагогічного процесу варто виділити і часткові цілі, які ставить перед собою педагог, здійснюючи окремі акти педагогічної діяльності.
Педагогічна взаємодія, тобто взаємовідносини учасників педагогічного процесу визначають його розвиток. У педагогічній взаємодії беруть участь педагоги й учні. Педагогічна взаємодія містить педагогічний вилив, його активне сприймання, засвоєння вихованцем та власну активність вихованця, що проявляється у впливі на педагога і самого себе. Взаємини вчителя і учня можуть складатися по-різному. Це залежить від того, чи вчитель розглядає учня як об'єкт виховання, чи як суб'єкт педагогічного процесу. У першому випадку між вчителем і. учнем складаються непродуктивні відносини підпорядкування. Для них характерна взаємна байдужість, механічне виконання обов'язків. У другому - стосунки вчителя і учнів в педагогічному процесі стають продуктивними, носять характер співробітництва і навіть співтворчості.
До структурування педагогічного процесу можна підходити по-різному.
а) Педагогічний процес у школі включає процеси навчання і виховання. Це і є найголовніші структурні елементи. Можна сказати, що педагогічний процес є органічною єдністю процесів навчання, виховання, освіти і розвитку особистості.
б) Найменша структурна одиниця педагогічного процесу - педагогічна ситуація. Педагогічний процес можна розглядати як неперервний ланцюжок педагогічних ситуацій, які виникають і ставлять перед вихователем педагогічні задачі для розв'язання. в) Стрижнем педагогічного процесу є педагогічна діяльність. У будь-якій діяльності виділяється мета її, засоби та результат. Крім того, діяльність необхідно стимулювати, коригувати,
аналізувати та оцінювати. Виходячи з діяльнісного підходу до характеристики структури педагогічного процесу виділяють такі його компоненти: цільовий; стимулюючо-мотиваційний;
змістовий; операційно-діяльнісний; контрольно-регулюючий; оцінювально-результативний.
г) Педагогічний процес можна структурувати за його логікою. Тоді він матиме такі етапи:
- підготовчий, який включає підготовку навчальних планів,
програм, посібників, підручників, створення умов для успішного протікання педагогічного процесу, складання різноманітних видів планів роботи. - здійснення, який містить такі важливі елементи, як роз'яснення і усвідомлення цілей і завдань діяльності, реалізацію вибраних, методів, засобів і форм діяльності, забезпечення взаємодії всіх суб'єктів педагогічного процесу, створення сприятливих умов для навчання і виховання, стимулювання вихователями активності вихованців, здійснення оперативного контролю, налагодження зворотного зв'язку, внесення коректив у роботу;
- аналіз результатів педагогічного процесу передбачає визначення ступеня розв'язання поставлених завдань, визначення причин недоліків у педагогічному процесі та шляхів їх усунення.
Рушійними силами педагогічного процесу є суперечності: зовнішні, тобто суперечності між педагогічним процесом та іншими соціально-економічними процесами і внутрішні, властиві самому процесу. Основними можна вважати суперечності:
- між новими потребами та інтересами вихованців і рівнем готовності останніх до їх реалізації, що визначається досягнутою культурою діяльності і людських відносин;
- між вимогами, які ставляться до вихованця, та соціальним досвідом і. можливостями задовольнити ці вимоги.
14. Учіння — система пізнавальних дій учнів, спрямованих на розв'язання навчально-виховних завдань.
Розрізняют два типових варіанти дій учнів: під керівництвом учителя, і самостійно.
Коли навчально-пізнавальна діяльність учнів відбувається під керівництвом учителя, в ній можна виділити такі дії учнів: прийняття мети й завдань, поставлених учителем; формування мотивів діяльності; здійснення, регулювання та аналіз своїх дій разом з учителем. Коли відбувається самостійне учіння, то учень сам планує завдання, вибирає засоби для його виконання, здійснює самоконтроль та самоаналіз власної діяльності.
Дія - це зовнішній прояв діяльності. Навчальна діяльність супроводжується внутрішнім процесом засвоєння учнями знань.
Процес засвоєння знань включає в себе такі ланки: сприймання, розуміння, осмислення, узагальнення, закріплення, застосування на практиці.
Сприймання - це відображення в свідомості людини окремих
властивостей предметів і явищ, що в даний момент діють на органи чуття. Розрізняють безпосереднє (чуттєве) і опосередковане (раціональне) сприймання. На основі безпосереднього сприймання в нам'яті створюються образи предметів, явищ, процесів; раціонального - уявлення.
Розуміння - встановлення зв'язків між явищами і процесами, з'ясування їхньої будови, складу, призначення, розкриття причин явищ і подій, мотивів вчинків літературних героїв чи історичних осіб, пояснення змісту тексту, смислу окремих слів.
Осмислення - розкриття більш глибоких зв'язків між окремими елементами цілого, більш глибоке порівняння, аналіз цих зв'язків. У школярів на цьому етапі з'являється власне ставлення до вивченого, печатки переконання, уміння доводити справедливість висновків.
Узагальнення — виділення і об'єднання загальних, суттєвих рис предметів і явищ. На основі узагальнень формуються поняття, закони, ідеї,теорії. Узагальнення не обов'язково завершує засвоєння. Закони, визначення, правила можуть даватись і на початку вивчення теми. При узагальненні навчального матеріалу вчителю слід звертати увагу на найважливіші ознаки предметів і явищ.
Закріплення - неодноразове відтворення матеріалу, що вивчається, в цілому і по частинах, повторне осмислення. Здійснюється воно шляхом, заучування деяких основних фактів, визначень, зв'язків, способів доведення, шляхом, відтворення деяких особливо важливих елементів вивчення матеріалу, узагальнень і висновків, виконання письмових і лабораторних вправ. В основі закріплення лежить психологічний процес запам'ятовування - накопичення і збереження в пам'яті інформації та вражень для практичного їх відтворення.
Застосування - забезпечення глибини, міцності, усвідомленості, дієвості знань, умінь і навичок. Досягається на практиці різноманітними вправами. Особливе значення для повноцінного застосування мають міжпредметні зв'язки, вирішення різних життєвих задач, де доводиться використовувати комплекс знань з різних навчальних предметів.
Ефективність засвоєння знань, умінь і навичок залежить від:
- мотивації учіння;
- рівня розвитку емоційної сфери учнів (здатності на. емоційні переживання);
- правильної організації спілкування;
- розвитку самостійності та творчої активності учнів.