Правове виховання школярів — процес вироблення, розвитку і закріплення правових переконань, готовності діяти у відповідності до закону. В його основі лежить розуміння учнями правових норм, юридичних прав і обов'язків, законності та незаконності різних вчинків, їхнє ставлення до права, законів, Конституції України, а також правові вимоги, тобто правова свідомість. Метою правового виховання є формування соціально-правової культури громадянина — усвідомлення взаємозв'язку між діями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю. Основні завдання, школи у правовому вихованні - це розвиток національної правосвідомості: знання Конституції, прав і обов'язків громадян України, національної символіки (Державного Герба, Прапора, Гімну), її історичного походження, розуміння її значущості в житті суспільства, виховання поваги до законів і норм співжиття у суспільстві, попередження правопорушень, запобігання протиправній поведінці школярів, виховання прагнення до участі у зміцненні законності й правопорядку. Зміст правового виховання:
- вивчення державного права (основи організації суспільства і правового становища особи, державного устрою, Конституції України);
- ознайомлення з адміністративним правом (санітарні правила, протипожежні, дорожнього руху, користування транспортом:, поведінка в громадських, місцях, військовий облік);
- ознайомлення з цивільним правам (права громадян і організацій);
- ознайомлення з трудовим, правом (умови прийому на роботу, переведення і звільнення, охорона й оплата праці тощо);
- ознайомлення з кримінальним правом, (знати, що таке злочин, яка відповідальність за. скоєння злочину, за співучасть, які бувають покарання);
- формування на, основі цих знань відповідних рис громадянина і ставлень до права і правопорушень.
Рівень правової вихованості школяра визначатиметься рівнем дотримання норм ї правил законів.Естетичне виховання — це процес взаємодії вихователя і вихованців, спрямований на формування здатності, сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.
Метою естетичного виховання є допомога учням у досягненні високого рівня естетичної культури особистості, здатності, до естетичного освоєння дійсності.
Основними завданнями естетичного виховання є: створення умов для формування естетичної свідомості, школярів, формування у них естетичних почуттів, формування правильної культурної поведінки і залучення до творення прекрасного.
Джерелами естетичного виховання с художня, література, музика, образотворче мистецтво, театр, кіно, засоби масової інформації, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителя, його поведінка, одяг, осанка, рухи, міміка, голос, тон, взаємини між учнями і учителями та ін.
До провідних напрямів естетичного виховання належать:
1) вивчення предметів та курсів художньо-естетичного циклу;
2) залучення учнів до педагогічно організованої художньо-творчої колективної діяльності у загальношкільних самодіяльних об'єднаннях ї колективах, гуртках, студіях і клубах за інтересами, організація масових мистецьких заходів, колективна, групова та індивідуальна робота з учнями поза межами загальноосвітнього закладу;
3) залучення батьків до естетико-виховного процесу;
4) створення педагогічних умов для художньо-естетичної самоосвіти школярів, стимулювання естетичного саморозвитку учнів.
39. Педагогічна діяльність здійснюється за допомогою системи засобів, які використовуються з метою формування особистості вихованців, їх називають формами і методами виховання. Форми служать для: вираження змісту, пов'язують основні його елементи; використання методів виховання підвищує ефективність організаційних форм, допомагає реалізувати цілі виховання. Поняття "метод виховання" і "форма виховання" дуже близькі між собою. Часто одне і те саме поняття може використовуватися як метод і як форма (наприклад, бесіда).
Але у широкому сенсі, форма-це організаційний засіб, а метод -
спосіб досягнення цілі.
У педагогіці метод виховання — це спосіб взаємопов'язаної діяльності вихователя і вихованців, спрямованої на розв'язання завдань формування особистості вихованців.
Подібно методу навчання, метод виховання в педагогічному процесі розчленовується на складові частини: прийом, дію, операцію. Прийом — де сукупність дій у структурі методу. Створюючі прийоми (прохання, довір'я, організації успіху та їн), застосовані вчителем, породжують у вихованців позитивні почуття, які сприяють розвитку нових позитивних якостей, думок, мотивів поведінки. Гальмівні прийоми, такі, як погроза, розвінчання, присоромлення, викликають негативні почуття (розчарування, сором, жаль, каяття), які сприяють подоланню негативних якостей.
Найчастіше виділяють такі групи методів виховання:
- методи формування свідомості особистості (бесіда, лекцій, дискусія, переконування, навіювання, метод прикладу), в основі яких лежить слово вчителя;
- методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки (привчання, тренування (вправи), педагогічна вимога, громадська думка, створення виховуючих ситуацій, метод прогнозування), за допомогою яких відбувається формування умінь, вироблення навичок, звичок, створюються умови для формування позитивних внутрішньоколективних взаємин, укорінення елементів морального етикету;
- методи стимулювання діяльності та поведінки, які застосовуються як у процесі формування свідомості особистості, так і в організації діяльності школярів;
- методи самовиховання (самопізнання, самокритики, саморегуляції).
Володіючи системою методів виховання, педагог може в кожному конкретному випадку вибирати ті з них, які, на його думку, будуть найраціональнішими, зважаючи при цьому на такі умови:
- мету виховання в цілому і конкретні завдання, які вчитель має розв'язати на даному етані:
- зміст виховання: способи педагогічної діяльності визначаються, виходячи: із конкретного змісту, сенсу цієї діяльності;
- врахування вікових особливостей дітей, здатності їх. реагувати адекватно на застосовані до них методи;
- врахування статевих та індивідуальних особливостей вихованців;
- стиль педагогічного спілкування; психологічний клімат у колективі;
засоби виховання (наочні посібники, твори образотворчого мистецтва, музика, різні види діяльності, засоби масової інформації), які застосовуються в тісній єдності з методами;
- рівень педагогічної майстерності педагога: він обирає в першу чергу ті. методи, якими добре володіє;
- очікувані результати: педагогічна інтуїція і уміння прогнозувати допоможуть уявити, до чого призведе застосування того чи іншого методу.
37. Трудове виховання - це процес взаємодії вчителя і учнів з метою розвитку у школярів працьовитості.
Метою трудового виховання є формування у школярів відповідального ставлення до праці. Воно покликане забезпечити:
- теоретичну підготовку, опанування знаннями, які є базовими для організації трудової діяльності; - психологічну підготовку — виховання розуміння необхідності праці, почуття відповідальності, позитивного ставлення до праці, як розумової, так і фізичної;
- практичну підготовку, тобто розвиток умінь і навичок різних видів праці, розвиток культури праці.
Основними засобами трудового навчання є різні види праці: навчальна праця (розумова і фізична), праця по самообслуговуванню, суспільно корисна праця, виробнича праця.
Зміст трудового навчання визначається навчальною програмою для кожного класу. Учні отримують загальнотрудову (оволодіння знаннями, уміннями і навичками з планування, організації своєї праці), загальновиробничу (оволодіння знаннями основних галузей виробництва, основ економіки та організації праці, природи й навколишнього середовища), загальнотехнічну (оволодіння знаннями з урахуванням: специфіки галузі, в яку входить обраний профіль трудової підготовки) й спеціальну підготовку (передбачає формування початкових, умінь і навичок з обраної спеціальності).
Економічне виховання - це процес взаємодії вихователя і вихованців, спрямований на виховання економічної культури школярів.
Важливим завданням економічного виховання є формування
економічної свідомості - розуміння учнями основних законів
розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробництва, перебудови його структури, вдосконалення виробничих відносин, системи управління та методів господарювання.
Складовою частиною економічної свідомості є економічне мислення, - здатність до осмислення явищ економічного життя країни з урахуванням, досягнень науки і, техніки.
До завдань економічного виховання також належать такі, як:
- розвиток почуття господаря, відповідальності, обов'язку, дисципліни, колективізму;
- формування ділових якостей: підприємливості, активності, ініціативності, прагнення, до оновлення технологічних процесів і. обладнання, продуктивності праці, високої якості продукції;
- розвиток умінь і навичок: планування й організації власного бюджету, доходів і витрат сім'ї, піклування про власне здоров'я, бережливого ставлення до природи і суспільного добра;
- формування здорових матеріальних потреб (важливо, щоб матеріальні потреби не домінували над духовними).
Зміст економічної освіти та виховання школярів визначений навчальним предметом „Основи економічних знань", який дає учням комплекс універсальних економічних категорій і законів, досвід роботи з економічною літературою, уміння робити наукові, економічно обґрунтовані висновки, досвід планування свого професійного життя. Економічне виховання здійснюється протягом усіх років навчання: економічна свідомість та економічна компетентність формується завдяки спільним зусиллям усього педагогічного колективу.