Вступ
Вступ
Актуальність дослідження. Величезні соціальні перетворення, що відбуваються в нашій країні, бурхливий науково-технічний прогрес пред'являють все більш високі вимоги до навчання і виховання кожної людини. У цих умовах стає особливо актуально формування у всіх людей творчого підходу, активної життєвої позиції в праці, в навчанні, в роботі. Виховне середовище частина соціального середовища, яке спеціально створюється для формування суб'єктів суспільної діяльності на всіх рівнях суспільного життя.
В даний час виділяють такі пріоритетні напрями виховання особистості, як здійснення вікового підходу в процесі створення сприятливого середовища виховання, зміцнення духовних контактів між вихователями і вихованцями в ході співпраці в загальній справі і відповідального відношення до нього; постійна спонука молодшого школяра до самовиховання, до самоосвіти.
Школа позбулася сформованої мети і раціональної системи виховання, класне керівництво перетворилося на формальність. Спроба звести виховання до освіти суперечить всьому досвіду світової педагогіки.
Необхідне формування внутрішнього світу дітей. Це припускає виявлення причин деформацій в розвитку дітей, пошук засобів і способів їх усунення, зміна середовища на користь дитини, побудова процесу виховання, сприяючого розвитку гармонійної особистості.
Індивід, що народився, повинен встигнути за дуже короткий час розвинутися в гармонійну особистість — носія соціальних відносин, члена суспільства, здатного взаємодіяти з людьми. Сам по собі індивід не володіє здібністю до таких перетворень, він не отримує біологічних гарантій особистісного розвитку. Але, щоб дитина змогла брати активну участь в суспільних подіях і відносинах, вона повинна бути вихованою, тобто засвоїти певний рівень духовної і матеріальної культури.
Сьогодні слід враховувати зміну масштабів цілісності виховного процесу, оскільки сфери духовної культури, освіти і виховання все більш органічно сполучаються з соціальним простором і його тимчасовими характеристиками. Це конструктивно впливає на стратегію і технологію освітньої виховного процесу, додає всім суб'єктам діяльності більш спрямовану особистісно-гуманістичну орієнтацію в сферах педагогічної діяльності.
Виховання дітей є одним з важливі чинники розвитку суспільства. Виховання повинне досягати двох цілей: успішності соціалізації підростаючих поколінь в сучасних умовах і саморозвитку людини як суб'єкта діяльності і як особистості.
Школа часто не може вибрати необхідну спрямованість позакласної виховної роботи. Це призводить до втрати часу, інтересу учнів і погіршенню відносин учнів і вчителів.
Позакласна робота формує і розвиває особистість дитини. Управляти виховним процесом – означає не тільки розвивати і удосконалювати закладене в дитині природою, коректувати небажані соціальні відхилення, що намічаються, в її поведінці і свідомості, але інформувати у неї потребу в постійному саморозвитку, самореалізації фізичних і духовних сил, оскільки кожна людина виховує себе перш за все сама, тут здобуте особисто - здобуто на все життя.
Виховання – цілеспрямований процес формування гармонійно розвиненої особистості.
У літературі проблема позакласної виховної роботи розглядається з різних точок зору. Описуються етапи становлення соціально-педагогічної роботи в школі, наголошується зв'язаність соціальної роботи з соціальним простором і його тимчасовими характеристиками. Так само наголошується зростаюча роль позакласної виховної роботи в формуванні особистості дитини молодшого шкільного віку. Вказуютьсяосновні форми організації позакласної виховної роботи. Описуються сучасні підходи до позакласної виховної роботи, її нові форми. Розглядаються напрями стратегій виховання в сучасній школі.
Об'єктом дослідження є позакласна виховна робота учнів молодшого шкільного віку.
Предметом дослідження є механізми дії позакласної виховної роботи на особистість школяра, формування особистості, вплив зацікавленості учнів молодших класів і вчителів на ефективність позакласної виховної роботи.
Метою є оцінка ефективності позакласної виховної роботи, вироблення рекомендацій по оптимізації процесу позакласної виховної роботи
Завдання:
1. Проаналізувати загальні засади позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молодшого школяра;
2. Визначити місце позакласної виховної роботи в шкільному житті;
3. Проаналізувати сучасні підходить до позакласної виховної роботи;
4. Розробити нові стратегії позакласної виховної роботи
Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому визначено та обгрунтовано методичні поради по використанню позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молодших школярів.
Практичне значення роботи полягає у можливості практичного використання результатів дослідження при організації позакласної виховної роботи.
Апробація дослідження. Дослідження було апробоване в Чернявській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів з учнями третього класу.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, основної частини (двох розділів), висновків та списку літератури який складається з 21 джерела. Робота містить 38 сторінок.
позашкільний виховний робота
Розділ 1. Теоретичні основи організації позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молошдого школяра
1.1 Поняття «позакласна виховна робота» в педагогічній літературі
У Російській педагогічній енциклопедії «позакласна робота» визначається як «складова частина учбово-виховного процесу в школі, одна з форм організації вільного часу учнів».
Позакласній виховній роботі завжди приділялася значна увага з боку багатьох вчителів, методистів і вчених. У методичній літературі існує багато визначень позакласної роботи. Більшість авторів вважають, що позакласна виховна робота це – навчальний процес, що реалізовується в позаурочний час понад учбовий план і обов'язкову програму колективом вчителів і учнів або працівників і установ додаткової освіти, що вчаться, на добровільних засадах, обов'язково з урахування інтересів всіх її учасників, будучи невід'ємною складовою частиною виховного процесу.
Суть позакласної виховної роботи визначається виховною діяльністю школярів в позаурочний час при організуючій і напрямній ролі вчителя. Але ця організація проводиться таким чином, що творчість і ініціатива учнів повинні завжди виходити на перший план. Л. М. Панчішникова вважає, що поза сумнівами той факт, що позакласна виховна робота грає величезну роль для сучасної школи. В умовах перебудови соціального і економічного життя суспільство сильно зростає роль позакласної роботи у вихованні нової зовнішност особи. Ця робота вносить в такі якості особистості, як ініціативність, активність, творчість, здібність до саморозвитку, самовиховання, самоосвіти. Позакласна виховна робота - це, з одного боку, педагогічна система, що володіє цілісними властивостями і закономірностями функціонування, а з іншою - невід'ємна частина вітчизняної системи освіти. З цієї причини однією з центральних проблем методики позакласної виховної роботи завжди була проблема взаємозв'язку урочних і позаурочних занять як окремий випадок фундаментальної педагогічної проблеми цілісності учбово-виховного процесу.
У літературі зустрічається безліч формулювань цілей і завдань позакласної виховної роботи, які давали наступні автори: А. І. Никішов, І. Я. Ланіна, А. В. Усова , С. Н. Савіна.
Можна відзначити, що позакласна виховна робота ставить перед собою дуже важлив мету — це формування і розвиток творчої особистості учня. Цілі позакласної виховної роботи вимагають рішення завдань, до яких автори відносять наступні: формування пізнавального інтересу до предмету; скріплення шкільного предмету з життям; поглиблення і розширення змісту предмету, що вивчається; розвиток здібностей учнів; здійснення індивідуального підходу; професійна організація позакласної виховної роботи; вдосконалення умінь і навичок використання джерел інформації. Проте Н. М. Верзілін відзначає, що кінцева мета і завданняпозакласної виховної роботи можуть бути конкретизовані і змінені вчителем відповідно до специфіки і можливостей. При аналізі літературних джерел були виділені загальні принципи позакласної виховної роботи, які характерні для всіх видів позакласної діяльності - добровільності (принцип, що враховує бажання школярів взяти участь в позакласній виховній роботі), обліку індивідуальних особливостей учнів (принцип, обліку відмінності спрямованості інтересів і рис вдачі учнів). Існують принципи позакласної виховної роботи, характерні тільки для певної сфери діяльності - комунікативної активності (принцип, стимулювання і залучення нових, невідомих їм матеріалів, що вчаться у використанні, пізнавальна цінність і цікавість яких викликають потребу в спілкуванні, підвищують його якісний рівень, що сприяє розвитку комунікативної компетентності школяра).