Вступ
Актуальність дослідження.Нові цілі освіти припускають формування творчої особистості, здатної до самостійного визначення способів своєї діяльності.Якість освітнього процесу багато в чому визначається тим, якою мірою учень є суб'єктом пізнання, виявляючи в процесі навчання активність і пізнавальну самостійність. Самостійність є основою формування творчості в діяльності суб'єкта, а творча діяльність - це активна взаємодія суб'єкта з навколишнім світом, в результаті якого він цілеспрямовано змінює цей світ і себе, і створює щось нове, що має суспільне значення. Тому майбутнє напряму залежить від зусиль школи: наскільки добре вона забезпечить розвиток активності і самостійності підлітків у навчанні. Таким чином, дана проблема є об'єктом пильної уваги психологів і педагогів.Разом з тим, завдання освіти на сучасному етапі вимагають конкретного вивчення проблеми самостійності підлітків на матеріалі окремих предметів.У роботі кращих вчителів накопичений значний досвід розвиваючого навчання.Однак переважно в більшості шкіл залишається традиційна організація самостійності підлітків.Ці недоліки масової практики пояснюються не достатньо високим рівнем розвитку технології самостійності школярів в навчально-виховному процесі.
Важливість практичного вирішення проблеми розвитку самостійності, її недостатня теоретична вивченість, значення для вдосконалення навчання і необхідність розробки обґрунтованої технології розвитку самостійності зумовили її актуальність і визначили вибір теми дослідження «Розвиток самостійності підлітків в навчально-виховному процесі». Успіх такої роботи багато в чому визначається тими умовами, в яких протікає навчання.Свідомо створювані в навчальному процесі, ці умови відносяться до педагогічних та повинні сприяти творчому розвитку особистості школяра.
Об’єктом дослідження є особливості розвитку самостійності підлітків підліткового віку в навчально-виховному процесі.
Предметом дослідження виступає процес розвитку самостійності підлітків в навчально-виховному процесі
Мета дослідження. Виявити можливості розвитку самостійності підлітків підліткового віку в навчально-виховному процесі.
Завдання:
1) Вивчення теоретичного матеріалу з проблеми розвитку самостійності підлітків підліткового віку;
2) Вивчення психологічних особливостей розвитку самостійності підлітків;
3) Проведення дослідження за допомогою психодіагностичних методик;
4) Аналіз і узагальнення результатів дослідження.
Гіпотеза дослідження. Високий рівень розвитку самостійності забезпечує гармонійний розвиток особистості.
Методи дослідження.
1) вивчення і аналіз літератури;
2) типологічно порівняльний;
3) структурний;
4) метод спостереження;
5) тестування;
6) статистичний метод.
Дослідження проводилося на базі Коростишевської НВК ЗОШ І-ІІІ ступенів, ліцей інформаційних технологій, з учнями 8 – Б класу.
Розділ I.Теоретичні засади розвитку самостійності підлітків в навчально-виховному процесі
1.1 Аналіз поняття «самостійність»
Одним із системоутворюючих якостей особистості є самостійність, що набуває в умовах сучасної і перспективної соціально-економічної ситуації особливої ваги.Розвиток цієї якості призводить до розвитку особистості підлітка в цілому.
Необхідність формування і розвитку самостійності диктується нам потребами суспільства в людях нестандартних, які вміють мислити творчо, робити відкриття на благо людства.А рішення цього питання знаходить своє відображення в процесі розвитку самостійності, яка дозволяє людині ставити нові проблеми, знаходити нові рішення.
Проблема самостійності в навчально-виховному процесі розглядалася ще з давніх часів.Аналіз літературних джерел показує, що питання самостійності підлітків сягають своїм корінням вглиб античності.
Вже греки створили теорію всебічності, що отримала розвиток в трактатах Платона і Аристотеля, а також в роботах давньоримських філософів: Плутарха, Тацита, Квінтілліана. Чільне місце у цих теоріях відводилося розумовому вихованню людини, зокрема розвитку самостійності.
Афінський філософ Сократ прийшов до думки про необхідність спеціального керівництва пізнавальної активністю і самостійністю підлітків у процесі навчання.Він був переконаний, що до такого керівництву необхідно спеціально готуватися заздалегідь, тобто попередньо готувати питання і завдання.Йому належить першість у розробці спеціального методу навчання, активізує самостійність навчання - евристичні бесіди.
Поняття самостійності охоплює не тільки ту сторону безпосередній фізичної діяльності що-небудь зробити чи змінити, але і розумову, інтелектуальну діяльність, що сприяє правильному досягненню реальної мети.
Думка про розвиток самостійності підлітків народилася як заперечення середньовічних схоластичних методів навчання і відірваності від життя змісту освіти.
В епоху Відродження з'являються цінні висловлювання Ф. Рабле, М. Монтеня, Т. Мора, Д. Локка та інших.Вони вимагають навчати дитину самостійності, виховувати в ньому вдумливого, критично мислячої людини.Я.А.Коменський, Ж.Ж.Руссо, І.Г.Песталоцці, А. Дістервега, Н.І.Новіков, К.Д.Ушинський активність і самостійність підлітків у навчанні зводять в один з провідних принципів дидактики.
Видатний французький просвітитель Ж.Ж.Руссо, родоначальник теорії вільного виховання, заперечуючи усілякий авторитаризм у навчанні, ратував за те, щоб усі учні самостійно черпали знання з самої дійсності.«Великим двигуном, який веде вірно і далеко, - стверджував Ж.Ж.Руссо, - є інтерес дитини до діяльності, до навчання.На нього повинен, перш за все, спиратися педагог, стимулюючи самостійність підлітків ».
Основи методики навчання, що розвиває самостійність підлітків, заклав Я.А.Коменський.«У своїх підлітків, - зазначав він, - я завжди розвиваю самостійність в спостереженні, у мові, в практиці» [18, 207].
На межі XVIII-XIX ст.велику роль у розвитку теорії самостійної роботи зіграли погляди І.Г.Песталоцці і А. Дістервега, що поглиблюють думка про самостійність підлітків як засіб активізації навчання.І.Г.Песталоцці розробив таку методику навчання, в якій велике значення надавав евристичним спостереженнями, що сприяють розвитку самостійності навчання школярів.Роль самостійності навчання в активному засвоєнні учнями знань, формування вмінь і навичок і розвитку пізнавальних інтересів дітей високо оцінював А. Дістервега.Він вважав, що дитяча самостійність у процесі навчання є одним з найважливіших засобів розвитку розумових здібностей: «Поганий вчитель повідомляє істину, хороший вчить її знаходити».
Не випадково в працях багатьох російських вчених XIX ст.розвитку самостійності навчання, пізнавальної самостійності і самостійності мислення відводилося одне з провідних місць в загальній системі виховання людини.
У XIX ст.в Росії проблему самостійності як одного з найважливіших умов навчання та виховання розглядали демократи А.І.Герцен, В.Г.Бєлінський, Н.А.Добролюбов, Н.Г.Чернишевський, Д.І.Писарєв.
Особливо добре розумів виховну та дидактичну цінність самостійності підлітків у навчанні А.І.Герцен.Він вважав за необхідне порушувати у них інтерес до знань, допитливість, здатність і готовність до самоосвіти."Істини, встановлені наукою, - підкреслював А.І.Герцен, - не стають самі по собі надбанням розвивається розуму учня.Для їх дії потрібно наполеглива самостійна розумова робота.Розумна система виховання повинна надавати учневі можливість самодіяльності ».
Н.Г.Чернишевський висловлювався про важливість опори на самостійність вчення і пізнавальну самостійність у навчальному процесі.«Якщо наші діти хочуть бути людьми справді освіченими, - стверджував він, - вони повинні здобувати освіту самостійними знаннями» [47, 255].
У справу розробки методики навчання, активізує самостійність дітей, чимало цінного і істотного вніс К.Д.Ушинський.Грунтуючись на закономірностях мислення дітей, він прийшов до переконання, що навчання має обов'язково передбачати праця школярів по засвоєнню знань, так як «Самостійність думки ... випливає із самостійно ... набутих знань».Діти повинні «по можливості трудитися самостійно, а вчитель керувати цим самостійним працею і давати для нього матеріал» [43, 256].
В.П.Вахтерів керувався у своїй практиці організацією самостійної роботи підлітків як найважливішим принципом навчання.«Цей загальний принцип вимагає, - зазначає він, - щоб діти самі брали участь у всіх дослідах, а не тільки дивилися, як проводить їх учитель».
У післяреволюційних епоху більша частина радянських педагогів, що проводила реформу школи, бачила школу, що створює сприятливі умови для розвитку ініціативи і самостійності підлітків у пізнавальній і практичній діяльності.
Найціннішим внеском у педагогічну науку була розроблена теорія виховання колективу як основного компонента в концепції розвитку самостійності особистості (А. С. Макаренко).
В даний час існує чимало робіт, які розкривають самостійність у навчальній діяльності: П.І.Підкасістого, О.А.Нільсона, Р.І.Іванова, Б.П.Єсипова, З.Ф.Пономарьової, Л.В.Жарової, Т.М.Пономарьової.Ними розглянуті характеристики, основні складові, рівні самостійності навчання школярів; самостійність як якість особистості, що формується в процесі використання самостійної роботи, види самостійної роботи.
Такі автори, як Б.П.Йосипов, І.Т.Огородніков, Л.М.Піменова, Я.А.Пономарьов вказували, що самостійність дитини в навчанні виступає спочатку як наслідувальний, що відтворює діяльність, що дитині в елементарному плані властиво і зародження ідеї та творчого завдання, уявне її рішення і навіть реалізація на практиці.
У педагогічній роботі вчені теоретики в єдності з філософами, психологами, соціологами і фізіологами досліджують і теоретично обґрунтовують цей аспект проблеми в світлі основних якостей особистості представника сучасної епохи - ініціативності, самостійності, творчої активності - як головних показників всебічного розвитку людини наших днів.