Питання самостійної роботи розглядаються у статті І. Т. Огороднікова «Дидактичні основи підвищення самостійності та активності учнів в досвіді шкіл Татарії».Автор вказує на важливість координації викладу матеріалу вчителем і самостійної роботи учнів.Поєднання між цими елементами навчання досягається поступовим ускладненням у самостійній роботі учнів.Автор рекомендує таку систему цієї роботи:
1) спочатку учні викладають вже вивчений матеріал;
2) потім учням пропонується відповісти на питання;
3) після цього учні вчаться узагальнювати вивчене. [6, 109].
Проблема активізації розумової діяльності учнів у процесі самостійної роботи учнів висвітлюється у статті М. О. Данилова «Виховання у школярів самостійності і творчої активності у процесі навчання».
Автор підкреслює, що мета самостійної роботи - розвиток розумових здібностей учнів. Важливу роль у цьому відіграє навчання учнів навичкам такої роботи.
Питання самостійної навчальної роботи розглядалися в статті Т. С. Панфілова «Самостійна робота учнів у процесі оволодіння знаннями».Автор підкреслює, що самостійна робота необхідна на всіх етапах навчання та виховання.Навчити дітей учитися, здобувати знання, формулювати потрібні висновки - ось головне завдання самостійної роботи в школі.
Аналогічні положення містить стаття О. Ф. Зіновьевой «Самостійна робота учнів з підручником на уроці». [7, 59].
У статті даються зразки таких завдань для самостійної роботи з підручником, як читання підручника (параграфа), відповіді на запитання, складання плану параграфу, формулювання виведення з параграфа і ін.
Аналіз монографічних робіт, присвячених проблемі організації самостійної роботи школярів, П.І.Підкасістого, І. А. Зимової, показав, що поняття самостійної роботи трактується неоднозначно:
Самостійна робота - це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням, у спеціально надане для цього час, при цьому учні, свідомо прагнуть досягти поставленої мети, вживаючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результат розумових або фізичних(або тих і інших разом) дій.Самостійна робота, на наш погляд, найбільш повно визначається О.І.Зимової.За її визначенням самостійна робота представляється як цілеспрямована, внутрішньо мотивована структурована самим об'єктом в сукупності виконуваних дій і коректування їх по процесу та результату діяльності.Її виконання потребує досить високого рівня самосвідомості, рефлективності, самодисципліни, особистої відповідальності, доставляє учневі задоволення як процес самовдосконалення та самопізнання. [12, 217].
Самостійна робота пов'язана з роботою школяра в класі і є наслідком правильної організації навчально-пізнавальної діяльності на уроці.
А.І.Зимова підкреслює, що самостійна робота школяра є наслідком правильно організованої його навчальної діяльності на уроці, що мотивує самостійне її розширення, поглиблення і продовження у вільний час.Для вчителя це означає не тільки чітке усвідомлення свого плану навчальних дій, але й усвідомлене його формування у школярів як деякої схеми освоєння навчального предмета в ході вирішення нових навчальних завдань.Але в цілому це паралельно існуюча зайнятість школяра за обраної ним з готових програм або їм самим виробленої програмі засвоєння будь-якого матеріалу.
Самостійна робота розглядається як вищий тип навчальної діяльності, що вимагає від учня достатньо високого рівня самосвідомості, рефлексивності, самодисципліни, відповідальності, і доставляє учневі задоволення, як процес самовдосконалення і самосвідомості.
Ефективність навчального процесу пізнання визначається якістю викладання та самостійної пізнавальної діяльністю учнів.Ці два поняття дуже тісно пов'язані, але слід виділити самостійну роботу як провідну й активізують форму навчання у зв'язку з низкою обставин.
По-перше, знання, навички, вміння, звички, переконання, духовність не можна передавати від викладача до учня так, як передаються матеріальні предмети.Кожен учень опановує ними шляхом самостійного пізнавального праці: прослуховування, усвідомлення усної інформації, читання, розбір і осмислення текстів, і критичний аналіз.
По-друге, процес пізнання, спрямований на виявлення сутності та змісту, що вивчається підпорядковується строгим законам, що визначають послідовність пізнання: знайомство, сприйняття, переробка, усвідомлення, прийняття.Порушення послідовності приводить до поверхневих, неточним, неглибоким, неміцним знань, які практично не можуть реалізуватися.
По-третє, якщо людина живе в стані найвищої інтелектуального напруження, то він неодмінно змінюється, формується як особистість високої культури.Саме самостійна робота виробляє високу культуру розумової праці, яка передбачає не тільки техніку читання, вивчення книги, ведення записів, а перш за все глузду, потреба у самостійній діяльності, прагнення вникнути у суть питання, йти в глиб ще не розв'язаних проблем.У процесі такої праці найбільш повно виявляються індивідуальні здібності школярів, їх нахили та інтереси, які сприяють розвитку вміння аналізувати факти та явища, навчають самостійного мислення, яке призводить до творчому розвитку та створенню власної думки, своїх поглядів, уявлень, своєї позиції. [4, 49].
Самостійна робота є важливим методом оволодіння глибокими знаннями, формування активності і самостійності, розвитку розумових здібностей учнів.При характеристиці суті самостійної роботи треба виходити з урахування специфіки внутрішніх розумових процесів школярів, адекватно пов'язаних з їх практичними діями.Тому завдання для самостійної пізнавальної діяльності стимулюють у школярів абстрактне мислення у вигляді аналітико-синтетичних процесів, що ведуть до появи самоконтролю.При виконанні практичних дій активізується чуттєве пізнання, воно поєднується з понятійним мисленням, оскільки завдання містить нові для учнів уявлення і поняття, якими слід опанувати.Здійснюючи самоконтроль, школярі знову переходять до абстрактних аналітико-синтетичним процесам.
Завданнями для самостійної роботи учнів при вивченні природничих дисциплін властиво часткове або повне відтворення будь-якого методу географічних, біологічних наук. Завдання спираються на запас раніше засвоєних учнями теоретичних знань і практичних умінь і навичок, мають чітко виражену структуру.Завдання повинні містити новий для учнів матеріал, а також забезпечувати вчителю отримання зворотної інформації про розумові операціях та якість виконання завдання кожним учнем.
У міру того як школярі опановують вміннями та навичками самостійної роботи, зміст завдань послідовно ускладнюється, стимулюючи активізацію пізнавальної діяльності учнів.
Визначаючи функції самостійної роботи учнів, Б.П.Єсіпов виділяв загальні і специфічні.До загальних функцій він відносив: навчальні (самостійна робота підвищує свідомість і міцність засвоєння знань учнів; виробляє у них вміння і навички, необхідні програмою кожного навчального предмета відповідно до цільової установкою школи; дозволяє навчити учнів користуватися набутими знаннями, вміннями та навичками в житті,у суспільно-корисній праці), що розвиває (розвиває їх пізнавальні здібності - спостережливість, допитливість, логічне мислення і т. д.), виховну (прищеплює учням культуру розумової праці, інтерес до досягнення поставленої мети).До специфічних він відносив підготовку учнів до самоосвітньої роботи.
Самостійні роботи можна розділити, згідно з класифікацією О.А.Абдуллін, на різні види за наступними ознаками: характер діяльності (репродуктивні, репродуктивно-творчі, творчо-репродуктивні, творчі); форми організації (колективні, групові та індивідуальні); цільова спрямованість (теоретичні та практичні); місце в навчальному процесі (для сприйняттяй осмислення, для закріплення, систематизації та узагальнення); ступінь активності студентів, їх ставлення до самостійної роботи (обов'язкові і альтернативні, загальні і варіативні, навчальні завдання в рамках навчального процесу та завдання щодо інтересам). [7, 129].
Таким чином, самостійна робота може бути розглянута як форма організації навчання (позааудиторна або позакласна робота учнів), як метод навчання (використання самостійної роботи на навчальних заняттях), як засіб навчання (система завдань для аудиторної та позааудиторної самостійної роботи).
З усього раніше сказаного видно, що самостійна робота - це вища робота навчальної діяльності школяра і є компонентом цілісного педагогічного процесу, тому їй притаманні такі функції, як виховна, освітня, розвиваюча.
Отже, було зазначено, що самостійна робота виступає як форма, метод і засіб навчання. Ми будемо розглядати її як один із шляхів розвитку самостійності, тому вважаємо найбільш доцільним її використання на практичних, вважаючи, що саме вони надають широкі можливості для розвитку зазначеного якості: припускають самостійну підготовку, виконання самостійних завдань різного рівня складності, варіювання різних формсамостійної діяльності.
1.4Вікові особливості підліткового віку
Підлітковий вік, період розвитку дітей від 11 -12 до 15 -16 років. Підлітковий вік називають також перехідним віком, тому що він характеризується поступовим переходом від дитинства до дорослості.До 17-18 ст.Підлітковий вік не виділявся в життєвому циклі людини в особливий період.Етап дитинства закінчувався разом із статевим дозріванням, після якого більшість молодих людей відразу вступали у дорослий світ.Внаслідок акселерації статеве дозрівання відбувається в сучасних умовах кількома роками раніше, ніж у минулому, в той час як психологічнета соціальне дорослішання відстрочені, збільшивши проміжний період між дитинством і дорослість.За рівнем і характером психічного розвитку підлітковий вік - типова епоха дитинства.З іншого боку, підліток - зростаючий людина, що стоїть на порозі дорослого життя.Досягнутий рівень розвитку, збільшені можливості підлітка викликають у нього потреба в самостійності, самоствердженні, визнання з боку дорослих його прав і потенційних можливостей.Дорослі ж, підкреслюючи, що підліток вже не маленька дитина, і пред'являючи до нього підвищені вимоги, часто продовжують відмовляти йому в праві на самостійність, в можливостях для самоствердження.Таке двоїсте суперечливе становище підлітка загрожує різними ускладненнями в міжособистісних відносинах, які виливаються в конфлікти і приймають різноманітні форми протесту.Тому підлітковий вік іноді називають «важким», «критичним». [3, 207].