Міністерство освіти і науки України
Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка
Реферат
на тему:
Дизартрія та методика роботи при дизартрії
Суми – 2010
Дизартрія - порушення звуковимовної сторони мови, зумовлене недостатністю іннервації мовного апарату.
Провідним дефектом при дизартрії є порушення звуковимовної та просодичної сторони мови, пов'язане з органічним ураженням центральної та периферичної нервової систем.
Діти з дизартрією за своєю клініко-психологічною характеристикою уявляють собою вкрай неоднорідну групу. При цьому немає взаємозв'язку між важкістю дефекту і виразністю психопатологічних відхилень. Дизартрія, втом числі і важкі її форми, можуть спостерігатися у дітей зі збереженим інтелектом, а легкі "стерті" її прояви - як у дітей зі збереженим інтелектом, так і у дітей з порушеннями інтелектуального розвитку.
Діти з дизартрією за клініко-психологічної характеристики можуть бути умовно розділені на кілька груп залежно від їх загального психофізичного розвитку:
– дизартрія у дітей з нормальним психофізичним розвитком
– дизартрія у дітей з ДЦП
– дизартрія у дітей з олігофренією
– дизартрія у дітей з гідроцефалією
– дизартрія у дітей з ЗПР
– дизартрія у дітей з мінімальна мозкова дисфункція (ММД).
Ця форма дизартрії зустрічається найбільш часто серед дітей спеціальних дошкільних та шкільних установ. У них поряд з недостатністю звуковимовної сторони мови спостерігаються зазвичай не різко виражені порушення уваги, пам'яті, інтелектуальної діяльності, емоційно-вольової сфери, легкі рухові розлади і сповільнений формування ряду вищих коркових функцій.
Рухові порушення виявляються звичайно на більш пізніх строках формування рухових функцій, особливо таких, як розвиток можливості самостійно сідати, повзати з поперемінним одночасним винесенням вперед руки і протилежної ноги і з легким поворотом голови і очей у сторону винесеної руки, ходити, захоплювати предмети кінчиками пальців і маніпулювати з ними.
Емоційно-вольові порушення проявляються у вигляді підвищеної емоційної збудженості і виснаження нервової системи. На першому році життя такі діти неспокійні, багато плачуть, вимагають до себе постійної уваги. У них відмічаються порушення сну, апетиту, схильність до зригування та блювоти, діатезу, шлунково-кишкових розладів. Такі діти, як правило, метеозалежність.
У дошкільному та шкільному віці вони рухово неспокійні, схильні до роздратованості, коливань настрою, метушливості, часто проявляють грубість, непослух. Рухове занепокоєння посилюється при стомленні, деякі діти схильні до реакцій істеричного типу.
Незважаючи на те, що у дітей не спостерігаються виражені паралічі та парези, моторика їх відрізняється загальної незручністю, недостатньою координованість, вони незграбні в навичках самообслуговування, відстають від однолітків за спритності і точності рухів, у них з затримкою розвивається готовність руки до листа, тому довго не проявляється інтерес до малювання та іншим видам ручної діяльності, у шкільному віці відзначається поганий почерк. Виражені порушення інтелектуальної діяльності у вигляді низької розумової працездатності, порушень пам'яті, уваги. Для багатьох дітей характерно уповільнене формування просторово-часових уявлень, оптико-просторового гнозису, фонематичного аналізу, конструктивного праксису.
Симптоматика дизартрії
При дизартрії на різних рівнях порушена передача імпульсів з кори головного мозку до ядер черепно-мозкових нервів. У зв'язку з цим, до м'язів (дихальним, голосовим, артикуляційним) не надходять нервові імпульси, порушується функція основних черепно-мозкових нервів, що мають безпосереднє відношення до мови (трійчастий, лицьова, під'язиковий, язикоглоткового, блукаючий нерви). Трійчастий нерв іннервує жувальні м'язи, нижню частину обличчя. При ураженні - труднощі у відкриванні та закриванні рота, жуванні, ковтанні, рухах нижньої щелепи. Лицевий нерв іннервує мімічну мускулатуру особи. При ураженні - обличчя амімічне, маскоподібне, важко заплющити очі, нахмурити брови, надути щоки. Під'язиковий нерв іннервує мускулатуру двох передніх третин мови. При ураженні - обмежується рухливість мови, виникають труднощі в утриманні мови в заданому положенні. Язикоглоткового нерв іннервує задню третину мови, м'язи глотки і м'якого піднебіння. При ураженні - виникає носовий відтінок голосу, спостерігається зниження глоткового рефлексу, відхилення маленького язичка в сторону. Блукаючий нерв іннервує м'язи м'якого неба, глотки, гортані, голосових складок, дихальну мускулатуру. Поразка веде до неповноцінної роботи м’яз гортані і глотки, порушення функції дихання.
У ранньому періоді розвитку дитини ці порушення проявляються наступним чином:
Грудний вік: внаслідок паретичних м'язів мови, губ утруднено грудне вигодовування - до грудей прикладають пізно (3-7 добу), відзначається мляве смоктання, часті зригування, покашлювання.На ранньому етапі розвитку мови у дітей може бути відсутнім лепет, що з'являються звуки мають гугнявий відтінок, перші слова з'являються із запізненням (до 2-2,5 років). При подальшому розвитку мови грубо страждає вимова практично всіх звуків.
При дизартрії може мати місце артикуляційна апраксія (порушення довільних рухів артикуляційних органів). Артикуляційна апраксія може виникнути у зв'язку з недостатністю кінестетичних відчуттів у артикуляційній мускулатурі.Порушення звуковимови, зумовлені артикуляційною апраксією, відрізняються двома характерними особливостями:
– спотворюються і змінюються звуки, близькі за місцем артикуляції;
– порушення звуковимови не постійно, тобто дитина може вимовляти звук і правильно, і неправильно.
Виділяють два варіанти артикуляційної апраксії:
– кінестетична, пов'язана з патологією тім'яних відділів головного мозку, характеризується труднощами знаходження окремої артикуляційної пози
– кінетична, обумовлена патологією при моторних відділів мозку. Порушена динамічна організація артикуляційних рухів, утруднений перехід від одного звуку (або коартикуляціі) до іншого. При цьому спостерігаються повтори звуків, складів, пропуски, перестановки, вставки.
Етіологія дизартрії
Дизартрія є симптомом тяжкого мозкового ураження або недорозвинення бульбарного або псевдобульбарного характеру, які можуть торкатися цілий ряд мозкових систем: корково-бульбарної (або пірамідну), можечкову, ретикулярну формацію, коркові прецентральну та постцентральну мовнорухові зони. Дизартричний розлад може бути симптомом ДЦП.
Причини ДЦП та дизартрії вивчені недостатньо. Донедавнього часу, основною причиною ДЦП вважалася родова травма. Останнім часом встановлено, що 80% випадків ДЦП є вродженою патологією, порушення відбувається внутрішньоутробно, що в свою чергу позначається приперебігу пологів. Патологія пологів може посилитипершопричину.
Пренатальний період: порушення внутрішньоутробного розвитку та внутрішньоутробне ураження головного мозку може бути обумовлено патологією вагітності, захворюваннями матері (вірусні інфекції, серцево-судинна, ниркова недостатність, психічні та фізичні травми, радіація, алкоголізм, лікарська інтоксикація. Особливо важливими є перші три місяці вагітності). При цьому дитина народжується з патологією, яка може проявитися не відразу (наприклад, різні парези проявляються в міру дозрівання пірамідних шляхів).
Натальний період: ураження головного мозку дитини під час пологів. Це може бути черепно-мозкова травма, крововилив у мозок, народження дитини в асфіксіі та ін.
Постнатальний період: менінгіти, менінгоенцефаліти, черепно-мозкові травми в ранній період розвитку дитини. Ці захворювання можуть зумовлювати недорозвинення або ураження примоторно-лобної, тім'яно-скроневої зон головного мозку.
Класифікація дизартрії
Дизартрія підрозділяється на форми:
1. Бульбарна дизартрія (від лат. bulbus ― цибулина, форму якої має дов-гастий мозок) проявляється при захворюванні (запаленні) або пухлини довгастого мозку. При цьому руйнуються розташовані там ядра рухових черепно-мозкових нервів (язикоглоточного, що блукає й під'язичного, іноді тройного й лицьового).
Характерним є параліч або поріз м’язів глотки, гортані, язика, м’якого під-небіння. У дитини з подібним дефектом порушується ковтання твердої йрідкої їжі, утруднене жування. Недостатня рухливість голосових складок, м’якого піднебіння приводить до специфічного порушення голосу: він стає слабким, носовим . У мові не реалізуються дзвінкі звуки.
У дітей із цією формою дизартрії спостерігається атрофія м’язів язика й глотки, знижується також тонус м’язів (атонія). Такий стан м’язів язика є причиною численних перекручувань звуковимовлення. Мова невиразна, украй нечітка, упо-вільнена.
2.Підкіркова дизартрія виникає при уражені підкіркових вузлів головного мозку. Характерним проявом підкіркової дизартрії є порушення м’язового тонусу йінаявність гіперкінезу.
Гіперкінез ― насильницькі мимовільні рухи не контрольовані дитиною. Ці рухи можуть спостерігатися в стані спокою, але звичайно підсилюються при мовному акті.
Мінливий характер м’язового тонусу (від нормального до підвищеного) і наяв-ність гіперкінезу обумовлюють своєрідні порушення фонації й артикуляції. Дитина може правильно вимовляти окремі звуки, слова й короткі фрази, і через мить він вже виявляється не в змозі вимовити ні звуку. Виникає артикуляторний спазм, язик стає напруженим, голос переривається. Іноді спостерігаються мимовільні вигуки, «про-риваються» гортанні звуки. Діти можуть вимовляти слова й фрази надмірно швидко або, навпаки, монотонно, з більшими паузами між словами. Виразність мови страж-дає через неплавне перемикання артикуляційних рухів при проголошенні звуків, а також через порушення тембру й сили голосу.