Вступ
У наш час збільшилося число тривожних дітей, що характеризуються підвищеним занепокоєнням, невпевненістю, емоційною нестійкістю. Виникнення й закріплення тривожності пов'язане з незадоволенням вікових потреб дитини.
Проблема підвищеної тривожності дітей стає особливо актуальною в період вступу й адаптації дитини до школи. У молодших школярів з високою нереалістичною і низькою самооцінкою можуть спостерігатися психічні розлади, які спотворюють процес нормального психічного розвитку. Вони характеризуються підвищеною тривогою, занепокоєнням, невпевненістю, емоційноюнесталістю, тобто такими емоційними станами як тривога, страхи, фобії, депресії та ін., що потребують психотерапевтичного впливу. Причини формування високого рівня тривожності полягають як у генетичних факторах розвитку психіки дитини, так і в соціальних. Якщо природні фактори формування тривожності важко піддаються корекції, то для корекції соціальних можна створити певні умови, які будуть сприяти подоланню розвитку високого рівня тривожності у молодших школярів. Ефективною є корекційна робота з тривожнимидітьми та з їхніми батьками.
Серед людських переживань тривога — явище настільки поширене і має стільки різноманітних особливостей, що дуже важковизначити, з якого періоду розвитку індивіда слід розпочинати аналіз передумов її виникнення [ 3, 2].
Тривожність - це властивість людини приходити в стан підвищеної турботи, випробовувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях. Тривожна людина відрізняється тим, що у нього дуже часто виникають пов'язані з турботою емоційні переживання: боязнь, побоювання, страхи. Йому здається, що багато що з того, що його оточує, несе в собі загрозу для власного «я».
Тривога як стан вивчаласябагатьма вітчизняними і зарубіжними вченими. Тривогу як стан і як рису, яка виникає у процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності,вивчали Ю.А.Александровський, Ф.Д. Горбов, А.Б. Леонова, Н.Б. Пасинкова, Я.Рейковський, Ю.Л. Ханін, Х. Хекхаузен, Г. Айзенк, Г.Г. Аракелов, А.М.Прихожан, А.І.Захаров, А.В.Петровська, В.В.Петровський.
Актуальність проблеми в тому, що дуже часто в учнів спостерігаються стани шкільної тривожності, яка виражається у хвилюванні – підвищеній занепокоєності в навчальних ситуаціях у класі, очікуванні поганого ставлення до себе, негативного оцінювання з боку вчителів та однолітків [13, 10].
Сильна перевтома, перенавантаження учнів також можуть ставати причиною виникнення тривожності. Поняття «шкільна тривожність» розкриває не лише негативні дії з боку вчителя, школи,а й вплив неправильного виховання в сім’ї, індивідуальні особливості учнів.
Існує ряд проблем, з якими стикаються молодші школярі. Ці проблеми можуть призвести до виникнення такого явища як шкільна тривожність :
· режимні труднощі (вони полягають у відносно низькому рівні довільної регуляції поведінки, організованості) ;
· комунікативні труднощі (частіше за все спостерігаються у дітей, що маютьмалий досвід спілкування з однолітками);
· проблеми взаємин з вчителем .
На жаль у більшості дітей ці проблеми залишаються невирішеними. Тому, є дуже важливою робота психолога і педагога, яка буде спрямована
на вирішення труднощів, які породжують тривожність.
Саме спільна діяльність педагога і психолога забезпечує індивідуальний підхід до дитини на основі розуміння його психологічних особливостей, дозволяє своєчасно виявляти порушення в психічному розвитку і поведінці дитини і надавати йому необхідну психолого-педагогічну допомогу [ 13, 11-12].
Метадослідження - теоретичнообгрунтувати і експериментально дослідити тривожність, розробити і перевірити дієвість корекційно – розвивальних занять, спрямованих на подолання тривожності.
Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:
· проаналізувати й систематизувати теоретичні джерела по розглянутій проблемі.
· досліджувати особливості прояву тривожності в дітей молодшого шкільноговіку й установити причини підвищеної тривожності.
· визначити вплив спеціально організованих корекційно-розвиваючих занять, спрямованих на зниження тривожності в дітей молодшого шкільного віку.
Об'єкт дослідження - тривожність.
Предмет дослідження - причини виникнення тривожності в дітей молодшого шкільного віку.
Методи дослідження, які були використані : теоретичні та емпіричні. До теоретичних відносяться : аналіз і систематизація літературних джерел з теми дослідження. До емпіричних методів відносяться : констатуючий експеримент, психодіагностичні методи, а саме : з метою виявлення шкільної та особистісної тривожності методика «Вимірювання рівня тривожності Тейлора», «Оцінка рівня шкільної тривожності Філліпса».
1. Теоретичне обгрунтування шкільної тривожності молодших школярів
1.1 Дослідження проблем тривожності у вітчизняній та зарубіжній психології
Впершевідокремив і акцентував стан занепокоєння, тривоги - З.Фройд. Він охарактеризував його як емоційний, що включає переживання очікування та невизначеності, безпорадності. Ця характеристика вказує не так на компоненти стану, як на його внутрішніпричини.
Багато хто з авторів наголошує на різниці між тривогою і страхом: страх — це реакція на реальну загрозу, а тривога — стан неприємного передчуття без видимої причини (причина — тільки у свідомості людини).
З. Фройд поряд із конкретним страхом виділяв невизначений, підсвідомийстрах. Він розглядає тривогу часто зточки зору афекту, ігноруючи при цьому об'єкт, який її спричиняє;але об'єктивну тривогу він все ж визначає як «природне і раціональне» явище.
П. Зетзел вважає страх нормальною адекватною реакцією на ситуацію зовнішньої небезпеки. Тривога ж, на його думку, є:
· перебільшеною,тобто неадекватною, реакцією на ситуацію реальної зовнішньої небезпеки; надмірною реакцією намалозначущу ситуацію зовнішньої небезпеки;
· реакцією, схожою на страх, але за відсутності зовнішньої безпеки перебільшеною, тобто неадекватною реакцією на ситуацію внутрішньої небезпеки.
П. Тілліх вважає, що страх і тривога невіддільні — вони іманентно пов'язані одне з одним. «Жало страху — тривога, а тривога прагне стати страхом». Найпоширенішою є думка, що базова тривога необхідна для подальшого розвитку реакцій страху [3, 2-3].
К. Голдштейн вважає тривогу первинною і первісною реакцією. Перші реакції дитини на тривогу недиференційовані, страхи — це пізніші утворення, що виникають у міру того, дитина навчається об'єктивізувати і певним чином ставися до тих елементів світу довкола, які можуть вкинути її у «катастрофічний стан» [3, 3].
О. Черникова говорить про тривогу як про «страх очікування», 3. Кондаш — про страх перед випробуванням. Ф. Перлз визначає тривогу як розрив між «тепер» і «пізніше» або як «страх перед аудиторією». Тривога є результатом активності уяви, фантазії майбутнього. Тривога з'являється у людини внаслідок незавершених ситуацій, заблокованої активності, що не дає розрядити збудження.
Отже, тривога сприймається як емоційний стан гострого внутрішнього болісного беззмістовного хвилювання, що пов'язується у свідомості індивіда із прогнозуванням невдачі,небезпеки або ж очікуванням чогось важливого, значущого для людини в умовах невизначеності [3, 3].
Р. Мей стверджує, що нормальна тривога вільна від витіснення і не задіює механізмів психологічного захисту, тоді як невротична потребує витіснення і дії різноманітних механізмів обмеження активності та свідомості. Нормальна тривога є реакцією іа загрозу цінностям індивіда, які він вважає необхідними для його існування як особистості [3, 3].
У психологічній літературі, можна зустріти різні визначення поняття тривожності, хоча більшість дослідників сходяться у визнанні необхідності розглядати його диференційовано - як ситуативне явище і як особистісну характеристику з урахуванням перехідного стану і його динаміки.
Тривожність - це «переживання емоційного дискомфорту, пов'язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що грозить».
Розрізняють тривожність як емоційний стан й як стійку властивість, рису особистості або темпераменту.
На думкуЛ.Ф. Обухової: «Тривожність – це постійнаабо ситуативнавластивість людини , яка призводить до стану підвищеного занепокоєння, відчуттястрахуі тривогив специфічних соціальних ситуаціях»[9, 81].
ЗавизначеннямА.А. Петровської: «Тривожність - схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги,один з основних параметрів індивідуальних розходжень.
Тривожність звичайно підвищена при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях, а також у здорових людей, що переживають наслідки психотравми, у багатьох груп осіб із суб'єктивним проявом, що відхиляється, неблагополуччя особистості»[10, 132].
Н.Є. Аракелов у свою чергу, відзначає, що тривожність - це багатозначний психологічний термін, що описують як певний стан індивідів в обмежений момент часу, так і стійка властивість будь-якої людини [ 1, 12-13].
Вітчизняні психологи вважають, що неадекватно висока самооцінка в дітей складається в результаті неправильного виховання, завищених оцінок дорослими успіхів дитини, захвалювання, перебільшення його досягнень, а не як прояв уродженого прагнення до переваги.
Висока оцінка оточуючихі заснована на ній самооцінка цілком влаштовує дитину. Зіткнення ж із труднощами й новими вимогами виявляють її неспроможність. Однак, дитина прагне всіма силами зберегти свою високу самооцінку, тому що вона забезпечує їйсамоповагу, добре ставленнядо себе. Проте, це дитині не завжди вдається. Претендуючи на високий рівень досягнень у навчанні, вонаможе не мати достатніх знань, умінь, щоб домагатися їх, негативні якості або риси характеру можуть не дозволити їйзайняти бажане положення серед однолітків у класі. Таким чином, протиріччя між високими домаганнями й реальними можливостями можуть привести до важкого емоційного стану.