Термін «соціальне виховання» частіше за все використовувався у скороченому вигляді – «соцвих». У період 1917–1930 рр. Він застосовується у двох основних значеннях: перше – визначення державного органу, функцією якого було управління дитячими виховними та освітніми закладами; друге – передача суспільного досвіду від одного покоління до іншого.
Соцвихами були місцеві органи влади, які управляли справами дошкільного і шкільного виховання і політехнічної освіти дітей, соціально-правовою охороною неповнолітніх, підвищенням кваліфікації вчителів, а також комітет по навчальній і дитячій книзі. Заклади, які входять в систему соцвиха, поділялись на заклади дошкільного виховання (дитячі садки, дитячі площадки), школи першої і другої сходинок; дитячі будинки, заклади для дітей з обмеженими можливостями (сліпих, глухих, розумово-відсталих), «інститути соціального виховання» – заклади для важко виховних дітей у віці від 8 до 16 років.
Соціальне виховання у другому значенні слова у 20-і роки розглядувалося як найбільш важлива і відповідальна галузь у системі народного виховання. Єдиного тлумачення цього поняття серед педагогів того часу не було. Відомий педагог Н.Н.Іорданський у 1923 році опублікував книгу «Основы и практика социального воспитания», у котрій він виділив чотири погляди на сутність соціального виховання: перший – уся система виховання з усіма його сторонами (навчальні поняття, їх обстановка, організація дітей, спостерігання за їх самопочуттям, особистість учителя та ін.); другий – виховання як суспільне явище, яке спирається в організаційному відношенні на суспільні форми життя; третій – виховання соціальних інстинктів і навичок, створення соціального життя у навчальних заняттях дітей і в організації їх життя на основі самоврядування; четвертий – пов`язаний з соціальною педагогікою як науковою і практичною дисципліною.
Проте дуже скоро термін «соціальне виховання» набуває ідеологічного змісту, класового характеру, воно починає припускати різні види педагогічного впливу на дитину з метою виробки з нього фізично здорового, озброєного необхідними знаннями, уміннями і навичками борця за будівництво соціалістичного суспільства. Класовий принцип соціального виховання набув більш широке розповсюдження у 20-і роки. Саме тоді широко упроваджують такі слова, як «буржуй», «кулак», «пролетарій». В цьому суспільному контексті поняття «соціальне виховання» було тісно зв`язано з соціальним походженням людини. Таким чином, у Росії у зв`язку зі зміненими соціальними умовами відбувається перехід від християнського виховання до соціального. Проте термін «соціальне виховання» проіснував відносно недовго. Н.К. Крупська критикувала його як дещо «аморфне, невизначене». А після печально відомої постанови Центрального комітету ВКП 1936 року «О педологических извращениях в системе наркомпроса» соціальне виховання фактично припинило своє існування.
У радянській період нашого суспільства на зміну соціальному вихованню прийшов термін «комуністичне виховання». Розкриттю сутності комуністичного виховання, його змісту, методики виховної роботи було присвячено багато дослідів. В цей період закріпилося трактування поняття виховання у широкому і вузькому значенні слова. У першому випадку виховання вміщувало в себе освіту і навчання і охоплювало роботу усіх соціальних інститутів виховання. Друге трактування було пов’язано з вихованням у дітей світогляду, морального вигляду, всебічного гармонійного розвитку особистості. Слід зазначити, що в радянський час у Росії була теоретично розроблена і практично реалізована система комуністичного виховання. Ідеологія виховання розроблялася і здійснювалася комуністичною партією. Причому вона намагалася розповсюдити свій вплив абсолютно на усі сторони і складники цього процесу: визначала стратегію виховання, уточнювала мету виховання на кожному етапі розвитку радянської держави, керувала підготовкою кадрів вихователів, координувала діяльність усіх соціальних інститутів які беруть участь у вихованні, спрямовувала розвиток усієї системи освіти, літератури, мистецтва, засобів масової інформації направляючи їх на посилення виховних функцій.
Соціальне виховання
Своє «друге народження» термін «соціальне виховання» отримав у 90-і роки. Пов’язано це з крахом комуністичних ідеалів, теорії комуністичного виховання. Проте фактично разом «з водою» (комуністичне виховання) була виплеснута і «дитина» (виховання). В офіційних документах школа з «навчально-виховного закладу» перетворилась в «освітній заклад»; позашкільні заклади, основною функцією яких було перш за все комуністичне виховання дітей, почали зватися «закладами додаткової освіти», були ліквідовані суспільні – комсомольська і піонерська – організації дітей, головною метою яких було ствердження ідеалів комуністичного виховання. Це призвело до перегляду співвідношення виховання і освіти, закріплення за освітніми закладами здебільшого освітніх функцій і перенесення центру ваги виховної роботи на родину, яка в силу об’єктивних причин виявилась до цього не готовою.
Виникнення соціальної педагогіки як галузі наукової і практичної діяльності співпало з періодом переусвідомлення сутності виховання як соціального феномену і визначення змісту соціального виховання, яке виявилося у центрі уваги цієї нової галузі знань.
Соціальне виховання дітей є одним з важливих факторів стабілізації суспільства. Соціальне виховання повинно досягти дві мети: успішності соціалізації зростаючих поколінь у сучасних умовах і саморозвитку людини як суб’єкта діяльності і як особистості.
Визначаючи соціальне виховання як категорію соціальної педагогіки, слід звернути увагу на роботи вчених, які займаються проблемами соціальної педагогіки: В.Г. Бочаровой, А.В. Мудріка, В.Д. Семенова, Г.Н. Філонолва та ін. У цих дослідах можна знайти різні визначення соціального виховання як категорії соціальної педагогіки: виховання зростаючого покоління дітей у соціумі; високоякісне виховання і освіта дітей; виховання усіх вікових груп і соціальних категорій дітей, тобто соціальне виховання розглядається як соціальний інститут.
Є і інші точки зору, але усіх їх єднає одне – акцентування у вихованні як багатосторонньому, складному суспільному явищі його соціальних складників.
Таким чином, соціальне виховання як одна з основних категорій соціальною педагогіки є видовим поняттям по відношенню до категорії «виховання», яка вивчається багатьма науками: педагогікою, соціологією, психологією та ін. Входить ця міжнаучна категорія і в категоріальну систему соціальної педагогіки як відокремлення педагогічної науки. Проте основною, базовою категорією вона виступає у педагогіці.
Педагогіка розглядає виховання дітей як цілеспрямований процес формування моральних якостей особистості.
Якості особистості виходять в людині на перший план, коли мова іде про певні ролі і функції людини в суспільстві, про активність його дій, про те, наскільки вона усвідомлює своє місце у суспільстві.
У педагогічній літературі якості особистості розглядаються як постійно закріплені відношення людини до природи, суспільства, продуктів діяльності людини, самого себе; як визначена система мотивів, форм і способів поведінки, в яких ці відносини реалізуються.
Відомо близько 1500 слів, які можуть характеризувати особистість. З них обирають домінуючі, які складають конкретну програму виховання, яка враховує індивідуальні якості особистості, яка допомагає дитині реалізувати їх. Необхідно не лише назвати ці якості, але і зрозуміти, що собою нагадує кожну з них, як вони між собою пов’язані, які структурні елементи відображаються чи не відображаються у реальній дійсності, а також вміти володіти методикою формування цих якостей.
Якості особистості проявляються у дії, яке породжує вчинок, якщо воно розглядається у взаємозв’язку з породжуючими його метами і задачами. Вчинки ж в остаточному вигляді формують поведінку людини.
В основі морального виховання дитини лежить формування моральних переконань – знань, безспірних для людини, у істинності яких вона упевнена, які проявляються у поведінці людини і стають його керівництвом до дії. Наступними складниками морального виховання є формування моральної поведінки і моральних почуттів.
Моральні переконання, поведінка регулюється у суспільстві моральністю – сукупність принципів і норм поведінки людини по відношенню до суспільства і інших людей. Гарантом моральних вимог, об’єктом соціального контролю виступає суспільна думка.
Таким чином, моральне виховання дитини – одна з найголовніших та найтяжчих задач педагогічної діяльності.
Проте цей процес не завжди буває достатньо ефективний. Розглядаючи вище призначення соціального навчання, ми показали, що у дитини повинні бути сформовані певні соціальні знання, уміння і навички. Процес їх формування пов’язаний із формуванням відносин, наприклад до батька, матері – турботливе, дбайливе, кохане та ін. Якщо за будь якої обставини у дитини не сформовані соціальні знання, тоді і не сформовані відносини, тобто не сформовані будь-які необхідні йому у соціалізації якості особистості. Тому у процесі соціально-педагогічної діяльності такі соціально значимі якості повинні бути сформовані – це і є задача соціального виховання.
Тобто під соціальним вихованням розуміється цілеспрямований процес формування соціально значимих якостей особистості дитини, необхідних йому для успішної соціалізації.
Як витікає з цього визначення, соціальне виховання має практично – орієнтований характер. Пояснимо цю думку. Виховання, у цілому направлене на формування якостей особистості, які й характеризують індивідуума як члена суспільства, тобто усі якості особистості соціально значущі. Проте коли ми говоримо про практичне формування конкретних якостей у конкретної дитини, то з точки зору структури і змісту педагогічної діяльності, застосованих методик та технологій виділяються різні аспекти виховання: фізичне виховання, естетичне виховання, трудове виховання та ін.