Стандарти вищої освіти
Досвід модернізації системи освіти в Україні показав, що якість вищої освіти визначається передусім якістю стандартів освіти та професійної підготовки, інфраструктурами внутрішнього й зовнішнього середовища, рівнем управління навчальним закладом.
Державний стандарт освіти – це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня.
Державні стандарти освіти розробляються для кожного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня та напрямку підготовки (спеціальності) й затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на десять років.
Складовими державного стандарту освіти є: освітня (освітньо-кваліфікаційна) характеристика; нормативна частина змісту освіти і тести.
Основними функціями державних стандартів освіти є забезпечення досягнення і підтримання вищим закладом освіти високого рівня вищої освіти через реалізацію нормативної частини змісту освіти та самооцінки чи державної оцінки результатів роботи.
Освітня характеристика– це основні вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень. Зміст освітньої характеристики як складової частини державного стандарту освіти визначається Міністерством освіти і науки України окремо для кожного освітнього рівня: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про освіту», стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу й рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінювання освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів громадян незалежно від форми здобуття освіти. Відповідно до Державного класифікатора професій України, кваліфікація фахівця визначається рівнем освіти та спеціалізацією.
Таким чином, є певний зв’язок між кваліфікацією (рівнем професійної діяльності) і рівнем вищої освіти. Цей зв’язок має бути закріплений у системі стандартів вищої освіти як вимоги до змісту, обсягу й рівня вищої освіти певних освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів.
Форми навчання
Навчання у вищих закладах освіти здійснюється за такими формами: денна (стаціонарна), вечірня, заочна (дистанційна), екстернат.
Основною формою здобуття певного освітньо-кваліфікаційного рівня є денна (стаціонарна) форма навчання. Організація навчального процесу на денній (стаціонарній) формі навчання вищим закладом освіти здійснюється з відривом від виробництва.
Вечірня і заочна (дистанційна) форми організовуються для тих осіб, які не мають можливості навчатись з відривом від своєї основної професійної діяльності. Для таких осіб чинним законодавством передбачено певні пільги.
Особливою формою навчання є екстернат. Ця форма навчання дає можливість особам, які мають відповідний освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень, здобути певний рівень освіти або кваліфікації шляхом самостійного вивчення навчальних дисциплін і складання у вищому закладі освіти заліків, іспитів та інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним планом. Навчання за екстернатом регламентується Положенням про організацію екстернату у вищих навчальних закладах України, затвердженим Наказом Міністерства освіти і науки України від 08.12.1995 р. № 340.
Управління освітою
Для України з розгалуженою мережею вищих навчальних закладів державної і недержавної форм власності характерне управління галуззю освіти, що поєднує як елементи централізованої, так і децентралізованої системи з розгортанням горизонтальних і вертикальних зв’язків між різними рівнями й суб’єктами управління.
Основними ознаками громадсько-державної моделі управління освітою в Україні можна вважати:
· демократизацію освітнього процесу і залучення до управління вищою школою органів студентського самоврядування, громадськості;
· громадський контроль за розвитком освіти, її якістю, соціальним захистом учасників навчально-виховного процесу;
· діяльність громадських рад з освіти і науки національного, регіонального і місцевого рівнів;
· підтримку інноваційного розвитку освіти через цільові програми, пріоритетне фінансування інноваційних проектів, впровадження новітніх технологій;
· об’єднання і партнерство громадськості навколо пріоритетних напрямів освіти;
· об’єднання зусиль держави, вищої школи і бізнесу в інформатизації вищої освіти, зокрема, приєднанні до європейської науково-освітньої мережі Geant-2, що об’єднує понад 3500 університетів та наукових установ Європи; в розвитку дистанційної освіти; поширенні мережі електронних бібліотек; функціонуванні інформаційно-виробничої системи «Освіта»; створенні Grid-інфраструктури;
· участь Ради молодих вчених у вирішенні законодавчих та організаційних питань підтримки талановитої наукової молоді;
· відкритому, конкурсному розподілі грантів для проведення наукових досліджень.
Така модель передбачає формування нової концепції державного управління в системі соціального партнерства у сфері вищої освіти, зорієнтованої на нову філософію освіти і управління, інноваційний розвиток суспільства, що зосереджує державну політику на таких напрямах:
1) формування нормативно-правових засад для інноваційної освіти та інтеграції освіти, науки і виробництва;
2) фінансування пріоритетних напрямів інноваційного розвитку і відповідне формування державного замовлення на випускників вищої школи;
3) оптимізація мережі навчальних закладів;
4) створення інноваційної інфраструктури та інноваційного менеджменту вищої освіти;
5) стимулювання інноваційної наукової діяльності в вищих навчальних закладах.
Вважаємо, що основні проблемні питання, які постають перед органами державного управління в рамках партнерських відносин, стосуються:
· вдосконалення законодавства;
· формування вимог до конкурентоспроможності ВНЗ;
· розподілу державних коштів для тих напрямів підготовки спеціалістів, які принесуть максимальну економічну вигоду і будуть відповідати реальним потребам ринку праці;
· розробки національних проектів у галузі освіти;
· розвитку оптимальної мережі вищої професійної та додаткової і післядипломної освіти;
· системного підходу у розробці загальної стратегії високоякісної підготовки фахівців, що відповідають міжнародним стандартам;
· інформатизації системи освіти, створення системи електронних навчальних ресурсів;
· забезпечення соціального захисту учасників навчального процесу;
· якісної підготовки майбутніх управлінців.
Національна доктрина розвитку освіти України в XXI ст.
Національна доктрина є державним документом, що визначає систему поглядів на стратегію та основні напрями розвитку освіти в Україні у першій чверті XXI ст. (2001).
Відповідно до Національної доктрини головною метою державної політики в розвитку вищої освіти є створення умов для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України, збереження й розвиток цінностей національної культури і громадянського суспільства. Пріоритетами державної політики в розвитку освіти є: особистісна орієнтація освіти, формування національних і загальнолюдських цінностей, створення рівних можливостей для молоді у здобутті якісної освіти, постійне оновлення змісту освіти і форм організації навчально-виховного процесу, розвиток системи неперервної освіти та освіти протягом життя, формування за допомогою освіти здорового способу життя, розвиток україномовного освітнього простру, забезпечення освітніх запитів національних меншин, забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їхнього соціального статусу, інтеграція освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, розробка і впровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій, створення індустрії виробництва навчальних засобів, створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення, інтеграція української освіти у європейський та світовий освітній простір.
ЛІТЕРАТУРА
1. Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні: указ Президента України // Освіта України. – 2009. – 4 лип.
2. Конституція України, 1996.
3. Андрусь О. Модульно-проектувальний комплекс: освітні завдання та методологічна основа [текст] / О. Андрусь // Вища освіта України. – 2009. – № 1. – С. 97-101.
4. Про вищу освіту: закон України. – К.: Книга, 2007. – 97 с.
5. Про наукову і науково-технічну діяльність: закон України, 2007.
6. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст. – К.: Шк. світ, 2001. – 21 с.