Диференційований підхід в процесі навчання учнів середньої школи (стр. 1 из 6)

Житомирский державний педагогічний університет ім. І. Франка

Кафедра дошкільного виховання та інноваційних технологій

Курсова робота

Диференційований підхід в процесі навчання учнів середньої школи

студентки ІІІ курсу 31 групи

факультету іноземних мов

Бондарчук Аліни Іванівни

Науковий керівник:

доцент,

кандидат педагогічних наук

Басюк Наталія Анатоліївна

Житомир 2010

Зміст

Вступ

1. Диференційований підхід у навчанні. Його місце у гуманізації освіти

1.1 Стан і розвиток індивідуального підходу до учнів в історії педагогічної думки

1.2 Стан проблеми у практиці сучасної середньої школи

1.3 Поняття диференціації навчання. Диференціація та індивідуалізація. Спільне та відмінне

1.4 Характеристика основних форм диференціації

Висновки до розділу

2. Дослідження диференціації на сучасному етапі

2.1 Дослідження диференціації навчання на сучасному етапі в середній школі

2.2 Використання різнорівневих завдань як ефективний метод забезпечення диференціації навчання

2.3 Методичні рекомендації щодо підвищення ефективності здійснення диференціації навчання у початковій школі

Висновки до розділу

Загальний висновок

Додатки

Список використаних джерел

Вступ

Ідея диференційованого підходу до учнів у процесі навчання належить до вічних проблем школи і є найважливішим із загально-дидактичних принципів, необхідність реалізації якого в шкільній практиці зумовлена тим, що забезпечити формування особистості дитини, засвоєння нею знань з усіх навчальних дисциплін та вироблення в неї практичних умінь і навичок, розвиток її здібностей та обдарувань можна лише шляхом індивідуалізації навчання. Особливого значення набуває індивідуалізація навчально-виховного процесу в початковій школі, бо остання є фундаментом на якому будується подальше навчання та виховання.

Актуальність проблеми полягає в тому, процес засвоєння знань індивідуальний, але багато в чому однаковий у дітей окремої групи чи навіть класу. Враховуючи загальні психологічні особливості їх, ми тим самим забезпечуватимемо розуміння матеріалу кожним учнем. Але досягти цього нелегко, оскільки здібності до навчання в дітей різні. Щоб учень на уроці постійно був зайнятий виконанням посильного завдання, слід, глибоко вивчивши індивідуально-психологічні відмінності наших вихованців, відповідним чином поєднувати фронтальні, індивідуально-групові та індивідуальні форми роботи. Велику допомогу тут надають диференційовані завдання.

Все сказане послужило основою при визначенні об’єкта, предмета, мети, робочої гіпотези і завдань дослідження.

Об’єктом дослідження є диференціація навчально-пізнавальної діяльності учнів середніх класів.

Предмет дослідження – диференційований підхід до школярів середніх класів при засвоєнні ними іноземної мови.

Метою дослідження є виявлення оптимальних шляхів організації навчання німецької мови, що враховують індивідуальні розходження учнів і рівень розвитку їх здатності до навчання; визначення ефективних методів і прийомів застосування індивідуального підходу до учнів середніх класів на уроках іноземної мови.

Задачі дослідження: виявити можливості уроку іноземної мови для застосування індивідуального підходу до учнів початкових класів; проаналізувати досвід учителів іноземної мови із застосування диференціації процесу навчання на уроках іноземної мови; вивчити вітчизняний і закордонний досвід індивідуалізації й диференціації навчання; дібрати методи й прийоми із застосування індивідуального підходу до учнів початкових класів на уроках іноземної мови; перевірити ефективність застосування диференційованого підходу до учнів середньої школи на уроках іноземної мови.

Гіпотезадослідження: індивідуалізація навчально-пізнавальної діяльності учнів середньої школи у процесі засвоєння знань з іноземної мови буде здійснюватися успішно і разом з тим підвищиться якість навчання, якщо в основу моделі навчального процесу покласти ідеї особистісно-орієнтованого навчання , поетапного формування розумових дій, понять практикувати парні, групові та колективні форми навчання.

Методидослідження:

· вивчення й аналіз психолого-педагогічної й методичної літератури з досліджуваної теми;

· емпіричні методи: цілеспрямоване спостереження за навчально-виховним процесом (вибіркове й систематичне), анкетування та інтерв’ювання, порівняння;

· вивчення змісту матеріальних носіїв інформації (педагогічної документації, планів-конспектів уроків учителів початкових класів, учнівських зошитів);

· педагогічний експеримент .

Теоретична значущість дослідження полягає у визначенні психолого-педагогічних умов, які забезпечують реалізацію принципу індивідуального підходу в шкільній практиці.

Практична значущість полягає в розробці методичних рекомендацій для вчителі початкових класів, які дозволяють реалізувати принцип врахування індивідуальних особливостей учнів у процесі вивчення іноземної мови в початкових класах. Матеріали дослідження можуть бути використані викладачами педвузів та педучилищ, які викладають педагогіку, а також методику викладання іноземної мови в початкових класах і в шкільній практиці вчителями початкових класів.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел. Робота містить сторінки, ілюстрована схемами, таблицями.

1. Диференційований підхід у навчанні. Його місце у гуманізації освіти

1.1 Стан і розвиток індивідуального підходу до учнів в історії педагогічної думки

В період з 1958 по 1988 рр. диференціація навчання співпадає з фуркацією, тобто під диференціацією розуміють розділення навчальних планів з метою такої спеціалізації учнів, яка сумісна з збереженням загальноосвітнього характеру школи. Види, форми диференціації першого періоду вказані на схемі (рис.1.1).

Рис.1.1 Диференціація навчання першого періоду

1.2 Стан проблеми у практиці сучасної середньої школи

Нове розуміння диференціація навчання бере початок після проведення Всесоюзного з’їзду працівників народної освіти (1988), на якому була прийнята Концепція загальної середньої освіти. Основними напрямками розвитку школи були проголошені гуманізація і демократизація, в зв’язку з чим однією з першочергових задач була названа саме широка диференціація навчання, спрямована на розвиток індивідуальних творчих запитів учнів, повну реалізацію всіх природних задатків і схильностей особистості. На сучасному етапі диференціація навчання визначається комплексно на психологічному, педагогічному і методічному рівнях. Сутність диференціації навчання сучасного періоду покажемо у виді схеми (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Диференціація навчання сучасного періоду

1.3 Поняття диференціації навчання. Диференціація та індивідуалізація. Спільне та відмінне

У національній доктрині розвитку освіти наголошено " Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя"

Перед кожним поколінням життя ставить усе складніші завдання , і для їх розв’язання потрібен все вищий рівень освіченості особи . Для забезпечення високого рівня освіченості школяра необхідно застосовувати такі методи навчання та виховання, які б розвивали індивідуальність дитини, індивідуальні особливості учня, забезпечували б йому необхідні умови гармонійного розвитку особистості. До індивідуальних особливостей відноситься своєрідність сприймання, мислення, пам'яті, уяви, інтересів, нахилів, здібностей. Урахування індивідуальних особливостей учнів – це не пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальної особистості, з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші умови для росту пізнавальних сил, активності, схильності та обдарованості учня. Такого підходу потребують не лише важкі вихованці, малообдаровані школярі, але й обдаровані діти, діти середнього рівня розвитку.

Незважаючи на те, що проблемі індивідуалізації навчання в психолого-педагогічній науці приділяється велика увага, в шкільній практиці в процесі навчання залишається майже нездоланною тенденція до усереднення, тому що в умовах класно-урочної системи навчання орієнтуватися на індивідуально-психологічні особливості кожного учня надзвичайно складно.

Педагогічна практика свідчить, що усереднення призводить до того, що навіть полегшені завдання часто виявляються непосильними для учнів з низьким рівнем научуваності, розвиток інтелектуально обдарованих дітей гальмується, усереднення не дозволяє їм реалізувати свої потенційні можливості. А це в свою чергу може призвести до непоправних наслідків, бо культура суспільства, яка стала на шлях уніфікації (усереднення), усічення своїх "здібностей", приречена на еволюційний регрес.

На даний момент багато шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів орієнтуються на середнього учня. Але педагогічна практика свідчить, що усереднення призводить до того, що навіть полегшені завдання виявляються непосильними для дітей з низьким рівнем навченості та розвиток дітей гальмується. Усереднення не дозволяє їм повною мірою реалізувати свої потенціальні можливості. Індивідуальний підхід використовується в таких випадках дуже рідко. Особливо критичне ситуація з цим у сільських школах, де матеріальна база та наповнюваність педагогічного колективу не дозволяє здійснювати диференціацію на належному рівні. Суттєві труднощі в роботі сільських вчителів викликають нестандартні умови функціонування малокомплектних шкіл, відмінності їхньої структури, режимів навчання. Класно-урочна система організації навчання за умови низької наповнюваності класів є малоефективною.