Реально ж диференційоване навчання в наших школах знаходиться в ембріональному стані. Ми навчаємо усіх дітей за однаковими програмами, підручниками, методиками, виходячи з одних і тих же орієнтирів навчання та виховання і опираючись на одні й ті ж критерії оцінки. Державні стандарти, програми регламентують весь навчальний процес повністю, практично не залишаючи вибору для Індивідуального і диференційованого навчання.
При цьому відбувається неприховане нівелювання особистостей:
а) усі учні трактуються однаково;
б) усім учням подається та сама інформація;
в) перед усіма учнями ставляться однакові вимоги;
г) від усіх учнів вимагаються однакові вимоги;
д) до всіх учнів стосуються однакові стимули.
Зміст принципу індивідуального підходу полягає в такій організації навчального процесу, при якому вибір методів, прийомів і темп навчанні враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень їх здібності до навчання. Рушійними силами індивідуалізації є протиріччя між фронтально побудованим процесом пред'явлення нового матеріалу і індивідуальним характером його засвоєння. Цей принципів має давню історію. Ще К.Д.Ушинськиі говорив, що ділити клас на дві групи, одна з яких сильніша другої, не тільки не шкода, але навіть корисно, якщо наставник вміє, займаючись з однієї групою сам, другій дати користю самостійну вправу. В рамках розвиваючого індивідуального підходу відбувається глибоке вивчення індивідуальних психологічних особливостей учнів, перерозподіл уваги від слабких учнів до різних груп школярів; робиться спроба побудувати навчальний процес з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей сприймання і мислені учнів на основі теорії діяльності.
Диференціація навчання дозволяє організувати навчальний процес на основі урахування індивідуальних особливостей особистості, забезпечити засвоєння всіма учнями змісту освіти, яке може бути відмінним для різних учнів, але є обов’язковим для всіх, виділенням інваріантної частини.
Ціль диференціації процесу навчання – забезпечити кожному учню умови для максимального розвитку його здібностей, нахилів, задоволення пізнавальних потреб і інтересів в процесі засвоєння їм змісту загальної освіти.
В розумінні диференціації виділяють три основних аспекти:
- урахування індивідуальних особливостей учнів;
- групування учнів на основі цих особливостей;
- варіативність навчального процесу в групах.
Перший аспект – урахування індивідуальних особливостей учнів характерний і для диференціації, і для індивідуалізації. Проте індивідуалізація і диференціація далеко не одне і те ж. Індивідуалізація – це реалізація принципу індивідуального підходу до учнів, який передбачає врахування індивідуальності кожної дитини як виявлення особливостей психо-фізіологічної організації в її неповторності, своєрідності, унікальності.
Диференціація – це реалізація принципу диференційованого підходу, який передбачає врахування відмінностей між групами учнів за їхніми інтересами, рівнем знань, научуваності, тощо.
Індивідуалізація – це граничний варіант диференціації, коли навчальний процес будується з урахуванням особливостей не груп, а кожного окремо взятого учня.
Під диференціацією розуміють спосіб організації навчального процесу, при якому враховуються індивідуально-типологічні особливості особистості (здібності, інтереси, нахили, особливості інтелектуальної діяльності і ін.). Диференціація характеризується створенням груп учнів, в яких елементи дидактичної системи (цілі, зміст, методи, форми, результати) розрізнюються
Диференціація навчання має зміст і форму. Зміст диференціації навчання – це спеціально організований навчальний процес для певної групи учнів. Спеціальна організація навчального процесу може виявлятися в різних формах.
1.4 Характеристика основних форм диференціації
Диференціація може здійснюватись на різних рівнях. Рональд Де Гроот виділяє три рівня, а саме:
1-й мікрорівень, коли різний підхід здійснюється до окремих груп учнів внутрі класу. Цей рівень диференціації інколи називають внутрішньою або внутрікласною;
2-й рівень мезорівень – рівень школи, коли диференціація здійснюється внутрі школи між окремими класами, профілями, напрямками;
3-й макрорівень, коли диференціація здійснюється між школами, створення різних типів шкіл. Другий і третій рівні є диференціація зовнішня.
Якщо врахувати наявні в практиці форми диференціації і вказані рівні, то результат класифікації можна представити так:
диференціація за загальними здібностями:
1.на мікрорівні ( внутрішня диференціація) це виконання завдань різного рівня складності. Рівнева диференціація. Групова робота в рамках моделі повного засвоєння знань;
2.на мезорівні (зовнішня диференціація) це гімназичні класи, класи різного рівня навчання. Корекційно-розвиваючі класи, загально освітні класи.
3. на макрорівні (зовнішня диференціація) це гімназії;
диференціація за спеціальними здібностями:
1. -----
2. групові заняття з обдарованими дітьми;
3. спеціальні школи для обдарованих дітей;
диференціація за індивідуальними психо-фізичними особливостями:
1. врахування фізіологічних особливостей дітей при конструюванні і організації навчального процесу в класі;
2. -----
3. спеціальні школи;
диференціація за інтересами:
1. виконання творчих дослідницьких завдань, пов’язаних з інтересами учнів;
2. класи з поглибленим вивченням окремих предметів. Профільні класи, факультативи, гуртки. Вибір альтернативних дисциплін. Класи гнучкого складу.
3. -----
диференціація за проектуючою професією:
1. виконання творчих дослідницьких завдань, які пов’язані з проектуючою професією учнів;
2. класи спрофільовані на вуз. Ліцейські класи. Групові заняття по підготовці в вуз;
3. ліцеї, коледжі, підготовчі курси при вузах;
диференціація за національною ознакою:
1. ----
2. ----
3. національні школи;
диференціація за релігійною належністю:
1. ----
2. ----
3. православні школи;
диференціація за майновим та соціальним станом батьків:
1. ----
2. ----
3. недержавні загальноосвітні заклади з високим рівнем оплати.
Для полегшення роботи учителю існує також внутрікласна диференціація учнів. Вона не лише активізує діяльність учнів на уроці, але й забезпечує включення абсолютно всіх школярів у навчальний процес на уроці. Представимо її і вигляді таблиці.
Існують такі форми внутрікласної диференціації як виконання завдань різного рівня складності та дозування допомоги учителем учням. Способами включення диференційованих завдань в навчальний процес у виконанні завдань різного рівня складності є такі варіанти, коли учитель дає сам завдання кожному учню або учні самостійно вибирають завдання; в дозуванні допомоги учителем учням: учитель пропонує завдання але об’єм дозування допомоги визначає сам учень. Спрямованість диференційованих завдань у завданнях різного рівня складності це:
· завдання на ліквідацію програми в знаннях учнів;
· завдання, які враховують наявні в учнів знання з даної теми.
У дозуванні допомоги спрямованість це:
· розбивка тексту або вправи на самостійні частини;
· завдання з письмовою інструкцією;
· робота з підготовчими вправами, з наочним матеріалом.
Диференційоване навчання вимагає від учителя не тільки вміння правильно дифернціювати клас, розробляти завдання та знати індивідуальні особливості учнів, а й вміти організувати навчальний процес, тобто організувати роботу на уроці. Для цього йому потрібно використовувати всі можливі види роботи на уроці. Головними видами роботи на уроці є : фронтальна, індивідуальна та групова.
Фронтальна діяльність полягає у виконанні класу під безпосереднім керівництвом вчителя спільних завдань, та є незамінною на первісному етапі засвоєння нового матеріалу.
Індивідуальна робота це одноосібне вирішення школярем навчальних задач, повна самостійність у набутті знань. Індивідуальна робота переважає при виконанні домашніх робіт, самостіних та контрольних робіт в класі.
Групова діяльність учнів це сукупна навчальна діяльність невеликих за складом груп учнів, що діють у межах одного класу. Вона дозволяє реалізувати природне прагнення до спілкування , взаємодопомоги та співробітництва. Завдяки груповій діяльності успішно реалізуються розвиваючі цілі навчання. Найбільший вплив діяльності у групі справляє на мислення школярів, оскільки контакти та обмін думками істотно стимулюють його.
Зміни характеру розумової діяльності відбуваються в таких напрямках: прискорюються асоціативні процеси та збільшується їх цінність; розширюються інтереси учасників групової роботи; узагальнюється та систематизується уявлення; стимулюється аналітична й синтетична діяльність мислення.
Висновки до розділу
Із всього вище поданого матеріалу можна зробити висновок, що диференціація є одною із найважливіших складових процесу навчання. Диференційоване навчання допомагає легше оволодіти знаннями учням та є важливим у роботу вчителя. Диференціація навчання досягається шляхом забезпечення кожного учня навантаженням, відповідно з його індивідуальними можливостями, що практикується різними способами: диференційовані домашні завдання, необов'язкові завдання, додаткові індивідуальні завдання. Навчальний процес повинен не просто пристосовуватись, підбудовуватись під власний рівень знань і умінь учнів, змінюючи зміст і методи, а орієнтуватись на досягнення максимально важливих результатів кожним учнем і, що не менш важливе, на розвиток мислення, пізнавальних можливостей, інтересів.Отже, організація індивідуального підходу до навчання є одним із складних питань, в якому пов'язані теоретичні, частіше не до кінця розв'язані питання, і практичні вимоги їх реалізації на конкретному предметі, в конкретних класах. Використання диференціації навчання вносить значні зміни в навчальний процес, які проявляються не стільки в методичних прийомах, які застосовує вчитель, скільки в зміні стилю взаємодії з учнями. В умовах технології диференціації учень – це, перш за все, партнер, який має право на прийняття рішень (на вибір змісту своєї освіти, рівня його засвоєння і т.п.). Головна ж задача і обов’язок учителя – допомогти дитині прийняти і виконати прийняте їм рішення; допомогти зробити правильний вибір, підібрати потрібну літературу. Не потрібно забувати, що кожен учень – це індивідуальність, із своїм темпераментом, звичками, нахилами, здібностями. Якщо вчитель буде враховувати всі особливості індивідуального підходу та забезпечувати його на уроках, то ефективність засвоєння знань та продуктивність праці буде значно вищою.