4. Вплив засобів масової інформації. Діяльність їх поєднує елементи багатьох видів мистецтва. Проте засилля в них так званої „масової культури”, яка далеко не завжди коректно формує в учнів уявлення про прекрасне, ускладнює процес формування здорових естетичних смаків, потребує копіткої роботи вихователів, батьків, випереджуючого формування високих естетичних потреб, смаків, несприйняття потворного [12, 40].
З наведеного ми бачимо, що діяльність вчителів школи в рамках естетичного виховання є лише одним серед компонентів, які формують естетичну свідомість учня. Проте естетичне виховання у школі має ряд важливих рис, що відрізняють його від інших напрямів та роблять одним з найбільш значущих у процесі формування естетичної особистості учня. Так, на відміну від діяльності позашкільних установ, які відвідують лише частина учнів, шкільний компонент естетичного виховання охоплює всіх школярів. Діяльність вчителя по формуванню естетичних смаків учнів є свідомою та цілеспрямованою на відміну від випадкових впливів масової інформації та, нажаль, часто безсистемного та непослідовного естетичного виховання дітей у сім’ї. Окрім того, у зв’язку із значною тривалістю перебування учня в школі (кілька годин щодня протягом 12 років), вчителі несуть особливу відповідальність за формування естетичної свідомості учня, як і за процес формування його особистості як такої.
1.2 Засади впливу іноземної мови на естетичне виховання учнів
Естетичне виховання на уроках іноземної мови можна розглядати і як самоціль, тобто як компонент загально-виховної системи, і як мотиваційний засіб, що сприяє вивченню самої іноземної мови. Це зумовлено високим мотиваційним потенціалом естетичного виховання та широкими можливостями, які надає для цього вивчення іноземної мови. Сприйняття краси – це перший ступінь у вихованні відчуттів, емоційної чуйності. Тільки на емоційній основі встановлюються міцні зв'язки дитини з навколишнім світом. Лише такий навчальний процес, що приносить учневі емоційне та естетичне задоволення може бути успішним та забезпечити високий рівень навчальних досягнень.
Весь сучасний арсенал навчально-методичних засобів направлений на досягнення цієї мети: барвисті підручники, прекрасна наочна допомога, всілякі кросворди, пазли, ігри, аудіокасети з віршами і піснями, відеоматеріали. Проте самі по собі вони ще не забезпечують сприятливого емоційного клімату на уроці, а яскраві ілюстрації книжок не обов’язково стають джерелами естетичної насолоди. Досить часто трапляється, що без належної роботи вчителя всі ці яскраві елементи просто проходять повз свідомості учнів, які не вміють сприймати прекрасне. І тоді особливої радості в очах дітей не видно, швидше настороженість, переляк, роздратування.
Проблема інтересу, захопленості, мотивації – одна з фундаментальних проблем всієї педагогіки, і її вдале рішення важливе для успішного ведення занять по будь-якому шкільному предмету. Але особливого значення вона набуває в області викладання іноземної мови, де без емоційної захопленості неможливо досягти хоч трохи задовільних результатів, скільки б ні віддавати цьому сил і часу [19, 43]. Адже поза мовним середовищем іноземній мові навчити не можна, їй можна тільки навчитися.
Сучасна методика викладання іноземної мови спрямована переважно на навчання „комунікації”, формуванню в учнів комунікативної компетенції. Акцентується роль мови як „засобу спілкування”, велика увага приділяться створенню ситуацій спілкування, наближених до реальних (написання листів, створення та виконання діалогів тощо). Проте поряд із цим процес навчання іноземній мові позбавляється радості емоційної наповненості, переживання, вражень від сприйняття художніх творів (віршів, пісень та ін.), власної творчості і тим самим у нього віднімається найголовніше – здатність благотворної дії на духовний світ учнів, їх моральність, естетичні переконання, на формування у них естетичного смаку.
Будь-яка мова, як рідна, так і іноземна, – це живий організм, в ньому зосереджений, окрім інформаційного, величезний етичний, естетичний, художній потенціал, тому відношення до мови як формальному набору «видів мовної діяльності» веде до вихолощення самої її суті. Завдання вчителя полягає в тому, щоб викликати в учнів ясне розуміння того, що мова – не просто механічне знаряддя, яким можна користуватися на свій розсуд, а важлива частина самого життя, життя в цілому і життя кожної окремої людини, у тому числі і школяра.
Метою навчання іноземній мові сьогодні є формування комунікативної компетенції, тобто компетенції спілкування. Важко не погодитися з тим, що навіть на рідній мові, де знання лексики і стилістичних особливостей не представляє складності, не завжди вдається переконливо і логічно збудувати мовлення і досягти бажаного результату в спілкуванні. В значній мірі це обумовлено тим, що на уроках, як рідної мови, так і іноземного, всі усні вислови учнів є мовою лише за формою, а по суті такими не є. Адже людська мова (як письмова, так і усна) – продуктивний вид діяльності, тобто плід творчості, самостійний «продукт», неповторний за формою і змістом. На практиці ж часто доводиться зустрічатися з ситуацією, коли відповіді учнів по темі, що вивчається, схожі як близнюки, що є яскравим прикладом репродуктивності, тобто відтворенням.
Власне у тому полягає унікальність предмету «іноземна мова», що ці уроки є фактично єдиними, що моделюють реальні і багатообразні ситуації спілкування. Жоден інший предмет не має за мету навчати учнів перш за все спілкуванню А спілкування – це не тільки уміння правильно говорити і грамотно побудувати свою мову, але уміння слухати і чути, переживати і співпереживати. Досягти цього, не зачіпаючи емоційної сфери учнів, неможливо, і в цьому сенсі урок іноземної мови, близький предметам естетичного циклу: музиці і образотворчому мистецтву.
От чому дуже важливо, щоб на уроках звучали не холодні, бездушні, хоча і фонетично та граматично правильні відповіді учнів, а відповіді, що містять власні переживання, враження, забарвлені дитячою емоцією, щирі «сплески» душі і розуму. Саме тоді процес спілкування набуває бажану форму.
Залучаючи школярів до іноземної мови, удосконалюючи їх уміння в різних видах мовної діяльності, треба мати зважаючи на, що в основі всього цього повинне лежати емоційне, активне сприйняття мови. Це поняття у жодному випадку не можна ототожнювати з терміном «аудіювання» (сприйняття мови на слух). Сприйняття мови не можна зводити до одного з «видів мовної діяльності», як це зазвичай робиться. Активне емоційне сприйняття мови – основа мовного виховання в цілому і всіх його ланок [23, 78]. Мова може виконувати свою пізнавальну, виховну, естетичну функцію тільки тоді, коли діти навчаться по-справжньому чути її і осмислювати її. Всі враження, уявлення і знання, які пройшли через душу і серце дитини, стають його власними знаннями, власною точкою зору, його думками і переконаннями, його відношенням до добра і зла, прекрасного і потворного, що і визначає етичну позицію людини. І тут цінність естетичного виховання, в найширшому тлумаченні, важко переоцінити.
Окрім естетичного потенціалу самої мови широкі можливості для реалізації естетичного виховання на уроках іноземної мови дає культурологічний та країнознавчий компоненти навчання. Адже вивчення іноземної мови передбачає вивчення культури країн, мова яких вивчається. Це дає змогу вчителеві ознайомити учнів із фольклором, літературою, живописом, архітектурою та іншими галузями мистецтва цих країн, розширюючи культурологічні знання учнів, формуючи їх естетичні уподобання.
Виховання естетичних поглядів, естетичного смаку, культури спілкування не тільки допоможе досягти меті навчання іноземній мові, але сформує повноцінну, естетичну розвинену особистість.
1.3 Естетична функція як одна з функцій мови
Мова – найвагоміше надбання кожної окремої людини і найбільша суспільна цінність. Мова – явище водночас індивідуальне і соціальне: вона обслуговує і кожну окрему людину, й усе суспільство. Основні функції мови – оформлення думок (мислетворча функція) і між людське спілкування (комунікативна функція). Мова однаково спрямована як у внутрішній, психічний, так і в зовнішній, соціальний світ людини. Завдяки цьому вона виконує визначальні особистісні суспільні функції [13, 17]. Розглянемо основні функції мови, щоб з’ясувати місце і роль її естетичної функції. Хоча у мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу функцій мови та їх назв, наведемо ті з них, що виділяються більшістю науковців.
1. Комунікативна функція (функція спілкування). Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв’язок у суспільстві. Ця функція є життєво необхідною і для суспільства, і для мови. Для суспільства вона важлива тим, що за допомогою мови люди обмінюються думками й почуттями, збагачуються досвідом попередніх поколінь, домагаються взаєморозуміння у колективі, гуртуються для захисту, створюють матеріальні цінності, дбають про поступ вперед.
Для мови комунікативна функція також є вкрай важливою, бо мова, якою не спілкуються, вмирає. Зі смерті ж мови зникає народ, що був її творцем і носієм, вмирає жива культура, створена цим народом і мовою, а писемна та матеріальна культура губиться у віках і забувається. Народ, що втратив свою мову спілкування, втрачає і увесь той духовно-культурний світ цінностей, що витворився на ґрунті його мови.
Людство винайшло кілька засобів обміну інформацією: звукові і світлові сигнали, азбука Морзе, дорожні знаки, символи, коди, жести. Але всі вони мають обмежену сферу застосування і по відношенню до мови є вторинними, похідними. Мова ж є універсальним і унікальним засобом спілкування.
2. Номінативна функція (функція називання). Усе пізнане людиною (предмети, особи, якості, властивості, явища, процеси, закономірності та поняття про них) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців. Назва виділяє предмет з безлічі інших. Мовну назву одержують не тільки реально існуючі предмети, а й ірреальні, уявні, вигадані, фантастичні. Завдяки цій функції кожну мову можна розглядати як окрему своєрідну картину світу, що відображає національне світобачення і світовідчування. Мовці намагаються у всіх сферах спілкування (науці, техніці, виробництві, мистецтві та ін.) творити назви своєю мовою. У цьому проявляється освоєння мовою певного кола явищ, включення їх до мовної картини світу окремого народу.