Головними завданнями трудового виховання є: розвиток і підготовка, добросовісного, відповідального і творчого відношення до різних видів трудової діяльності, накопичення професійного досвіду як умови виконання найважливішого обов'язку людини.
Для вирішення вищезазначених завдань використовують різні прийоми і засоби:
• організацію сумісної праці вихователя і вихованця;
• пояснення значущості певного виду праці на користь сім'ї, колективу співробітників і всього підприємства, Вітчизни;
• матеріальне і моральне заохочення продуктивної праці і прояву творчості;
• знайомство з трудовими традиціями сім'ї, колективу, країни;
• кружкові форми організації праці по інтересах (технічної творчості, моделювання, театральної діяльності, кулінарії);
• вправи по виробленню трудових навиків при виконанні конкретних операцій (навиків читання, рахунку, листа, користування комп'ютером; різних ремонтних робіт; виготовлення виробів з дерева і металу);
• творчі конкурси і змагання, виставки творчих робіт і оцінка їх якості;
• тимчасові і постійні домашні доручення, чергування по класу в школі, виконання покладених обов'язків в трудових бригадах;
• систематична участь в суспільно-корисній праці, навчання технологіям і прийомам організації професійної діяльності;
• контроль за економією часу і електроенергії, ресурсами;
• облік і оцінка результатів праці (якості, термінів і точності виконання завдання, раціоналізації процесу і наявність творчого підходу);
• спеціальна професійна підготовка до трудової діяльності (інженера, вчителя, медика, оператора, бібліотекаря, сантехніка).
Метою естетичного виховання є розвиток естетичного відношення до дійсності.
Естетичне відношення припускає здібність до емоційного сприйняття прекрасного. Воно може виявлятися не тільки по відношенню до природи або витвору мистецтва. Наприклад, І. Кант вважав, що споглядаючи художній твір, створений рукою людського генія, ми залучаємося до «прекрасного». Проте лише океан або виверження вулкана ми осягаємо як «піднесене», яке чоловік створити не в силах.
Завдяки здібності до сприйняття прекрасного, людина зобов'язана привносити естетичне в особисте життя і життя тих, що оточують, в побут, в професійну діяльність і соціальний ландшафт. Одночасне естетичне виховання повинно уберігати нас від відходу в «чистий естетизм».
У розповіді «Сніжна королева» сучасного петербурзького прозаїка В. Шпакова героїня прагне звести життя до існування в прекрасній сфері класичної музики. Прагнення до класики – само по собі похвально, але біда в тому, що по дорозі до неї відкидається «груба» повсякденність, в якій всі ми живемо. І повсякденність мстить, зводячи героїню з розуму.
В процесі естетичного виховання використовують художні і літературні твори: музику, мистецтво, кіно, театр, народний фольклор. Цей процес припускає участь в художній, музичній, літературній творчості, організацію лекцій, бесід, зустрічей і концертних вечорів з художниками і музикантами, відвідини музеїв і художніх виставок, вивчення архітектури міста.
Виховне значення має естетична організація праці привабливе оформлення класних кімнат, аудиторій і освітніх установ, художній смак, що виявляється в стилістиці одягу учнів, студентів і викладачів. Це відноситься і до соціального ландшафту повсякденного життя. Як приклади можуть послужити чистота під'їздів, озеленення вулиць, оригінальний дизайн магазинів і офісів.
Основними завданнями фізичного виховання є: правильний фізичний розвиток, тренування рухових навиків і вестибулярного апарату, різні процедури гартування організму, а також виховання сили волі і характеру, направлене на підвищення працездатності людини.
Організація фізичного виховання здійснюється за допомогою занять фізичними вправами будинку, в школі, вузі, в спортивних секціях. Вона припускає наявність контролю за режимом учбових занять, праці і відпочинку (гімнастики і рухомих ігор, туристичних походів і спортивних змагань) і лікарсько-медичної профілактики захворювань підростаючого покоління.
Для виховання фізично здорової людини надзвичайно важливе дотримання елементів повсякденного режиму: тривалий сон, калорійне живлення, продумане поєднання різних видів діяльності.
Цивільне виховання припускає формування у людини відповідального відношення до сім'ї, до інших людей, до свого народу і Вітчизни. Громадянин повинен сумлінно виконувати не тільки конституційні закони, але і професійні обов'язки, вносити свій внесок до процвітання країни. У теж час він може відчувати відповідальність за долю всієї планети, якою загрожують військові або екологічні катастрофи, і ставати громадянином миру.
Економічне виховання – це система мерів, направлена на розвиток економічного мислення сучасної людини в масштабах своєї сім'ї, виробництва, всієї країни. Даний процес припускає не тільки формування ділових якостей – ощадливості, заповзятливості, обачності, але і накопичення знань, що стосуються проблем власності, систем господарювання, економічної рентабельності, податкового обкладення.
Екологічне виховання засноване на розумінні не скороминущої цінності природи і всього живого на Землі. Воно орієнтує людину на дбайливе відношення до природи, її ресурсів і корисних копалини, флорі і фауні. Кожна людина повинна взяти посильну участь в запобіганні екологічній катастрофі.
Правове виховання припускає знання своїх прав і обов'язків і відповідальність за їх недотримання. Воно орієнтоване на виховання шанобливого відношення до законів і Конституції, правам людини і на критичне відношення до тим, хто переступає останні.
Виховний процес в цілому і в рамках окремого напряму можна спостерігати або організовувати на декількох рівнях.
Перший, так званий соцієтарний рівень дає уявлення про виховання як постійну функцію суспільства на будь-якій стадії його розвитку в контексті загальнозначущої культури, а саме такої сторони життя соціуму, яке пов'язане з трансляцією культури у всіх її формах і проявах молодому поколінню. На Україні виховні цілі цього рівня визначені в законі «Про освіту», в Конституції, в Міжнародній Конвенції про права людини і інші державно-політичні документи, в яких виражена освітньо-виховна політика наший країни і всього міжнародного співтовариства.
Другий, інституційний рівень припускає реалізацію виховних цілей і завдань в умовах конкретних соціальних інститутів. Тобто організацій і установ, які спеціально створюються для цього. Такими організаціями є дитячі будинки і школи-інтернати, дитячі сади, школи і вузи, удома творчості і центри розвитку.
Третій, соціально-психологічний рівень обумовлює виховання в умовах окремих соціальних груп, асоціацій, корпорацій, колективів. Наприклад, колектив підприємства надає виховна дія на своїх співробітників, асоціація бизнесменов – на своїх колег, асоціація жінок-матерів загиблих воїнів, виступаючи проти війни, – на державні органи, асоціація педагогів – на розвиток творчого потенціалу педагогів.
Четвертий, міжособовий рівень визначає специфіку виховання як практику взаємодії між вихователем і вихованцями, з урахуванням індивідуально-психологічних і особових особливостей останніх. Прикладами такої практики можуть послужити: батьківське виховання, робота соціального психолога і педагога в роботі з дітьми, підлітками і дорослими, виховний вплив вчителя в процесі спілкування з учнями в умовах освітньої системи.
П'ятий, інтраперсональний рівень по суті є процесом самовиховання, який здійснюється як виховна дія людини на самого себе в різних життєвих обставинах. Наприклад, в ситуаціях вибору і конфлікту, в процесі виконання учбових завдань, в період складання іспитів або спортивного змагання.
1.2 Способи виховної дії на людину
Для вирішення виховних завдань можна вибирати різні поєднання методів, прийомів і засобів. Цей вибір перш за все залежить від специфіки поставлених цілей і завдань.
Що розуміють під методами, прийомами і засобами виховання?
Як основа для визначення методів орієнтуються на позиції вихователя у виборі способів виховної взаємодії. Можна виділити ряд взаємодій, що встановлюються між вихователем і вихованцем: способи впливу на характер відносин вихованця до самого собі, до своєї сім'ї; включення його в систему спілкування з однолітками, із співробітниками по роботі; способи коректування світогляду, зміна ціннісних установок і стилю поведінки. Тобто однозначного визначення методів виховання не існує.
Разом з тим, виявлена їх загальна спрямованість на зміну відношення вихованця до суспільства або самому собі, предмету або способу діяльності, до іншої людини або цілої групи людей. Звідси витікає, що метод виховання є одним з інструментів не тільки дії на людину, але і взаємодії.
Методи виховання проявляють свій зміст через:
• безпосередній вплив вихователя на вихованця (за допомогою переконання, моралі, вимоги, наказу, загрози, покарання, заохочення, особистого прикладу, авторитету, прохання, ради);
• створення спеціальних умов, ситуацій і обставин, які вимушують вихованця змінити власне відношення, виразити свою позицію, здійснити вчинок, проявити характер;
• громадська думка референтної групи, наприклад, колективу (шкільного, студентського, професійного), особово значущого для вихованця, а також завдяки авторитетній для нього людині – отцеві, ученому, художникові, державному діячеві, діячеві мистецтва, і засоби масової інформації (телебачення, друкарські видання, радіо);