При правильному вихованні голос розвивається плавно як у хлопчиків так і в дівчаток. У їх голосовому апараті ще немає суттєвих відмінностей. У молодших школярів загальний діапазон голосу може бути досить широким - від ля малої октави до мі-фа другої октави. Однак їх робочий діапазон значно вужчий і коливається в межах ре 1-сі 1 (іноді до 2]). Ця зона найзручніша для слухового сприймання і звукоутворення, тому й повинна і основному використовуватися при навчанні співу.
Якщо навчання співу проводиться правильно, то у 9-10 років голоси дітей починають звучати особливо гарно. Не випадково цей період називають періодом розквіту дитячого голосу. У хлопчиків він набуває особливо дзвінкості, у дівчаток - рис індивідуального тембрового забарвлення.
Розвиток музично-ритмічного почуття школярів - процес тривалий і різнобічний. Він включає організацію рухової активності дітей, виховання певних ритмічних навичок, усвідомлення учнями естетичної виразності ритму як елемента музичної мови тощо. Як зазначав В.М.Теплов, “почуття музичного метру має не тільки моторну але й емоційну природу: в основі його лежить сприймання виразності музики. Тому поза музикою чуття музичного ритму не може ні пробудитися, ні розвиватися” [49, 197]
Виховання чуття ритму є частиною музичного і фізичного виховання, вважає Н.Ветлугіна, бо воно сприяє впорядкуванню діяльності нервової системи, а також є важливою стороною естетичного виховання. Ритміка сприяє фізичному розвитку дитини. Власне слуховий розвиток передбачає наявність у дітей здатності розрізняти темпи, звукові тривалості (половинні, четвертні, восьмі, шістнадцяті ноти, метричні долі). Припускається, що діти повинні відчувати і передавати прості ритмічні рисунки, динамічні та агогічні відтінки. Передбачається також спонтанна творча імпровізація дітей на теми, що їх підказують різні малюнки, оповідання, фільми. [7].
Слабкість музичних слухових уявлень суттєво затрудняє для дитини будь-які спроби співу, зменшуючи можливості розвитку іншого, емоційного компонента музичного слуху, - вважає О. Ростовський. У свою чергу, це перешкоджає й розвитку музично-ритмічного почуття. У таких випадках дітей нерідко відносять до категорії немузичних. Та, на думку вченого, подібна оцінка здебільшого буде помилковою. Достатньо звернути увагу на розвиток саме музичних слухових уявлень, як інші музичні здібності теж почнуть успішно розвиватися. [7]
Музичне виховання дітей починається з набуття досвіду, складовими частинами якого є слухання музики та її створення. Творчу здібність Н. Ветлугіна називає здатністю до самовираження. На її думку, це природжена здібність, яку можна розвивати. Творчість розвиває дитячу схильність до свободи і відкриттів, до пригод і оригінального вираження. Музична діяльність може бути тоді творчою, якщо брати в ній активну участь: драматизувати пісні, тлумачити їх, придумувати ритми та ін. Діти можуть або імпровізувати пісні, або ж їх творити на близькі та знайомі сюжети (про поїзди, літаки тощо). [7].
За результатами дослідження Н. Ветлугіної музично-творчі прояви молодших школярів незначні. Вони можуть виявитися в імпровізації мелодії, стимулом створення якої є малюнки, слова, вигадані дитиною, який-небудь випадок із життя. Інші діти слухають і повторюють цю мелодію. Трохи пізніше дітям можна запропонувати закінчити (дотворити) мелодію, яку розпочав вихователь. Можливі й завдання додому - дитина повинна придумати свою пісню. [7].
Музичний розвиток молодших школярів буде успішним за умови врахування суперечності між особистістю дитини з властивими їй музичними нахилами та участю в колективній музичній діяльності. Розв’язання проблеми розвитку музикальності школярів, які мають різні задатки і різну підготовку, в умовах колективних занять є одним з основних завдань учителя музики.
Розділ II. Поняття інтерпретації музики в музикознавчій літературі
Інтерпретація музики – це індивідуально-образне тлумачення виконавцем об'єктивної композиторської інформації, що характеризується рисами ідеально-уявного бачення предмета трактування.
Ціннісною ознакою виконавської інтерпретації є художність. Вона, як інтегральне явище, є раціональною сутністю ознак, властивостей, характеристик і структурних елементів, за допомогою яких музика виявляється як суспільна свідомість і мислення, як засіб пізнання і відображення дійсності, як художня форма і художній зміст, як художній процес і художній образ, що викликає у слухачів образні уявлення, інтелектуальну реакцію, асоціативне мислення, уяву, фантазію, натхненність, пробуджує почуття та емоції, естетичні переживання; несе конкретну образну інформацію, виступає об'єктом пізнання, приносить естетичну насолоду. Художність – це потенціал твору, а не об'єктивна реальність, і фіксується та здійснюється вона тільки у процесі художньо-інтерпретаційного виконання.
Художня інтерпретація передбачає глибоке проникнення в зміст музичного твору, виявлення ціннісного ставлення до музики, відтворення набутого досвіду в усій його цілісності. Невід'ємною складовою досвіду, зокрема виконавського, є уміння, що зумовлюють здатність належно виконувати певні дії. Виконавський досвід є сукупністю знань і навичок, які безпосередньо впливають на продуктивність процесу професійної діяльності. Знання виступають особливою формою духовного засвоєння результатів пізнання процесу відображення дійсності виконавця, шляхом глибокого усвідомлення авторської концепції. Навички – це дії, складові частини яких у процесі формування виконавської інтерпретації стають автоматичними на основі застосування знань про відповідний спосіб дій, шляхом цілеспрямованих вправлянь. На відміну від навичок, уміння характеризуються як готовність до свідомих і точних виконавських дій. У становленні художньої інтерпретації уміння, як складний процес аналітико-синтетичної діяльності кори великих півкуль головного мозку, зумовлюють створення і закріплення асоціації між завданням, необхідним для його виконання, та застосуванням знань на практиці. Формування умінь художньої інтерпретації має такі стадії:
ознайомлення з музичним твором, усвідомлення його змісту;
опанування драматургії твору;
самостійне виконання музичної концепції.
Музична iнтерпретацiя, виконавська iнтерпретацiя - це життя в музицi, переживання, iснування - екзистенцiя: з початком, розвитком, кульмiнацiєю та закiнченням. Різні розділи музичної форми - тобто складові композицiї твору є аналогiєю композицiї “життя”. А ноти, динамика, музичнi iнтонацiї, смислова кульмінація, динамічна кульмінація - це змiст “життя”. Є рiзнi варiанти iнтерпретацiї, проте основа одна: можна надавати рiзних вiдтiнків змiсту, розставляти по-рiзному акценти, придiляти бiльше уваги рiзним моментам, подiбно звукорежисеру, та все ж, змiст, сенс, мета, призначення твору в цiлому єдині, композицiя запрограмована композитором, а через нього, в свою чергу, Богом, вiдтак кульмiнацiя буде саме там, де їй належить бути. С. Рiхтер стверджував: “... я намагаюся бути об'єктивним, наче дзеркало”. Саме в “мiсiонерських” творах найглибше вiдчувається переживання “життя” (наприклад, концерти, сонати С.В. Рахманiнова): ніби бачиш, споглядаєш сутнiсть, iстину “ життя ” згори, з висоти орлиного злету, ніби Бог споглядає згори своє творiння. Справжнє натхнення, осяяння яскраво проявляється в момент виконання музичної інтерпретаціії через артистизм, що гармонiчно доповнює музично-сценiчне виконання (за умови досконалої виконавської технiки), що є суттю передачi iстини слухачам, зашифрованої в голограмi музичного тексту композитором.
Як бачимо, в музикознавствi термiн “iнтерпретацiя”, попри різні вiдтiнки, визначають як художнє тлумачення музичного твору в процесi його виконання. Але це художнє тлумачення здiйснює саме творча особистiсть митця, якщо ми маємо на увазi самодостатню художньо-творчу особистiсть, з багатим, насиченим духовним потенцiалом. Як відзначав Л.М. Толстой: “Писання моє є увесь я”. Цей вислів можна перефразувати стосовно виконавця-iнтерпретатора так: “Виконання твору - це мiй iндивiдуальний погляд, моє особистісне ставлення до музичного твору композитора”. Якщо ж ми маємо справу зi студентами вищих навчальних закладiв, то в них особистiсть майбутнього митця ще тiльки формується у творчiй взаємодiї з особистiстю вчителя.
В процесі роботи над музичною iнтерпретацiєю відбувається творча самореалізація учня та педагога, пiд час якої розкриваються сутнiстнi сили особистості, а саме: iндивiдуальнi особливості (темперамент, характер), а також духовний потенціал (особливості світосприйняття, цiннiснi орiєнтацiї, спрямованість особистості, духовно- естетичний тезаурус). Духовний багаж особистості, її духовний потенціал, iндивiдуальнi особливості - цей багатогранний комплекс й вiдрiзняє справжнього митця від звичайного майстра, що знає свою справу, відрізняє живу та яскраву iнтерпретацію від шаблонної. Ту саму інтерпретацію, яка є живим спогляданням істини, що не потребує доказів, оскільки є результатом інтуїтивного осягнення. Тому ще раз привертаємо увагу до потреби накопичення музично-естетичного тезаурусу для того, щоб музична інтерпретація могла набути “онтологічного статусу”, бо, як казав ще Л.М. Толстой: “ З нічого не вийде нічого”. Але, говорячи про музичну інтерпретацію, слід дати правильне роз'яснення цього поняття. Психолого-педагогічна література дає різні визначення поняття “музична iнтерпретацiя”.
Так, за М. Чернявською: “Музична інтерпретація - це особлива форма (ідеальна) музичного твору, його існування в саморозвитку, в діяльності та через діяльність окремої людини. Пiд iнтерпретацiєю розумiємо тiльки акт духовної дiяльностi”. Видатний пiанicт С.Є. Фейнберг вважав, що це “активний творчий процес, в якому воля композитора має стати власною волею iнтерпретатора”. Н.П. Корихалова розглядає iнтерпретацiю як процес, що є похiдним вiд двох факторiв, i визначає кiнцевий результат - створення виконавської трактовки, яка втiлюється в рядi конкретних одноразових виконаннь. На думку музикознавця, iнтерпретацiя у вузькому розумiннi є сприйняттям будь-якого твору мистецтва. Перше похiдне, вiд чого залежить iнтерпретацiя, на думку Н.П. Корихалової, це сам виконавець. Друге похiдне - об'єктивнi умови, якi сприяють iснуванню твору: музичнi iнструменти, змiни основних тенденцiй виконавського мистецтва, традицiйнi форми суспiльного музикування тощо. В. Москаленко розглядає iнтерпретацiю з позицiї загального музичного iнтерпретування, тобто, у всiх музикантiв, виконавцiв, що творчо мислять. Вiн вважає, що музична iнтерпретацiя є “вживання у внутрiшнiй художнiй свiт твору, коли останнє стає для iнтерпретатора немовби своїм, що зараз твориться”. С.М. Мальцев формує поняття “iнтерпретацiя” як виконавську або авторську концепцiю стосовно таких виражальних засобiв, як темп, динамiка, артикуляцiя фразування, акцентування. Правда, далi С.М. Мальцев застерiгає, що вiн вiдходить вiд розумiння цього поняття як тлумачення образно- смислового змiсту музичного тексту.