Недарма кажуть старики, що і з великим умом без практики і досвіду можна в дурнях зостатись.
СОНЦЕ, МОРОЗ І ВІТЕР
Ішли Сонце, Мороз і Вітер битим шляхом усі три і зустрічають чоловіка. Глянув він на них і каже:
Доброго здоров’ям! Та й пішов собі.
Стали вони між собою сперечатись; кому з них він сказав „Доброго здоров'я!" Доганяють його й питаються:
Кому з нас, чоловіче, ти доброго здоров'я побажав? А він каже:
А ви хто такі будете?
Один каже:
Я - Сонце.
Другий:
Я - Мороз.
А третій:
А я, - каже, - Вітер.
Ну то я Вітрові сказав.
От Сонце й каже:
Я тебе в жнива спалю.
А Вітер:
Не бійся, я повію холодом і буду тебе холодити.
А Мороз нахваляється:
Я тебе взимку заморожу.
А як ти, Морозе, будеш морозити, то я ані повійну, - от він і не замерзне.
ЯК КВІТЕНЬ ДО БЕРЕЗНЯ В ГОСТІ ЇЗДИВ
Колись давно покликав Березень Квітня до себе в гості. Квітень поїхав возом, а Березень заходився та такого наробив, що мусив Квітень додому вернутися: сніг, мороз, завірюха! - не можна возом їхати.
На другий раз знов поїхав Квітень до Березня в гості, та на цей раз уже не возом, а саньми. Березень пустив тепло, сніг розтав, річки розлилися, - знов мусив вернутися Квітень.
Зійшовся квітень з травнем і скаржиться:
Скільки вже разів зриваюсь їхати до Березня в гості, та ніяк не доїду - ні возом, ні саньми. Поїду возом - зробиться зима така, що й осі пообмерзають, і колеса не крутяться; доїду саньми - теплінь така стане, що ні возом, ні саньми.
А Травень і каже:
Я тебе навчу, як доїхати. Зроби так: візьми воза, сани й човен, то тоді, певне, доїдеш.
Послухав Квітень і, діждавшись слушного часу, зробив так, як порадив Травень: їде саньми, а на санях воза й везе. Березень дав тепло, і сніг розтав. Тоді Квітень кладе сани й човен на воза і таки далі їде. Став знову мороз і сніг - Квітень знов поскладав човен і воза на сани. Далі розтав сніг, розпустило скрізь річки, і не можна їхати ні саньми, ні возом. Тоді Квітень склав на човен сани й воза і поїхав ще швидше по воді. Приїхав до Березня в гості так, що той і не сподівався.
Здивувався Березень та й питає:
А хто тебе навчив, як до мене дістатися?
Та, спасибі йому, Травень порадив, як їхати.
Березень і каже тоді:
Зажди ж ти, Маю, я ще тобі крильця обшмагаю!
Так від цього й тепер часто в Травні березневі морози бувають, бо Березень і досі сердиться на Травня.
Додаток Б
Легенди
ЛЕГЕНДА ПРО БЕРЕЗУ
У незапам’ятні часи над сивим Дніпром жив молодий і ставний красень Доброслав. Був він один у матері-вдови, то ж стара жінка мала його за єдину опору в житті, за єдину надію і втіху.
Та сталося лихо: напали на рідну землю вороги. І пішов Доброслав із княжою раттю проти супостата. Серце материнське кров’ю обливалося за сином, сльози туманили старі очі.
Якось почула стара мати кінське іржання під ворітьми. В надії і тривозі вийшла з хати і побачила сивого коня, на якому син поїхав битися з ворогами. Осідланий, стояв він під ворітьми без вершника і жалісно, мовби когось оплакуючи ржав.
Усе зрозуміла мати, заплакала гірко, схилилася на ворота в тузі. Цілу ніч отак стояла, а на ранок побачили люди на тім місці білокоре дерево. І тому мабуть, що хата вдовина стояла при самім березі, то й назвали те дерево березою.
Від материного доброго серця має береза багато цілющих ліків. З лікувальною метою використовуються бруньки, листя, кора та сік берези. А що гарна, як тиха сумовита пісня, то теж не диво, бо хіба може бути на землі хтось кращий, ніж мати для сина?
ЛЕГЕНДА ПРО ПІДСНІЖНИК
Колись, дуже давно, квіти цвіли круглий рік. Сніг падав на землю, але він був безбарвний, і його ніхто ніколи не бачив. Захотів сніг, щоб і на нього люди дивились і щоб ним, як квітами, милувалися. Пішов сніг до червоної рути і попрохав її, щоб вона дала йому трохи свого кольору. А рута йому відповіла: „Я червона, і все навкруги буде червоним", - і не дала йому свого кольору. Тоді пішов сніг до зеленої травички і нумо її прохати, щоб вона дала йому трохи свого кольору, але й травичка йому відмовила. Звертався він і до айстри, і до І ніхто не допоміг снігові. Лише коли сніг звернувся до білого підсніжника, той дав йому трохи білого кольору. І відтоді, коли сходить сніг, з’являються підсніжники.
ЛЕГЕНДА ПРО КАЛИНУ
Одного разу в українському селі було весілля. Зібралося дуже багато вродливих дівчат. І саме в розпалі гуляння на село налетіли татари. Завойовники побачили красунь і почали ловити їх, щоб продати в Царгороді. Дівчата, аби не потрапити в неволю, повтікали на болота. Ординці погналися за ними і потрапили в трясовину. Там, де сконали вороги, - з’явилися гнилі купини, а на тому місці, де загинули українські дівчата-зірки, виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу красу порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок.
НАРЦИС
В одному селі жив дуже вродливий парубок. Він любив ходити на берег річки і, схиливши голову, дивитися у воду на свою вроду. Одного разу повз того хлопця йшов лихий чаклун. Йому стало заздрісне, що парубок гарний.
Чаклун розсердився і сказав хлопцеві:
Віднині ти завжди дивитимешся у воду, - і перетворив його на нарцис.
У цієї гарної квітки голівка схилена і ніколи не підводиться. Ніби сидить красень-хлопець і дивиться у воду.
ЯК ЛЕЛЕКИ ДІТЕЙ ВРЯТУВАЛИ
Давно це було, коли на українську землю? нападали орди кочівників. Налетять, підпалять хати, виженуть худобу, заберуть у полон жінок і дітей. А малюків кидали напризволяще на згарищах. Це побачили лелеки і стукотом дзьобів почали кликати козаків на допомогу. Але далеко були козаки, не почули. І тоді птахи, підхопивши на крила потерпілих малюків, піднялися високо-високо над землею. Почули своїх дітей козаки і кинулися наздоганяти ворогів. А лелеки кружляли над ними, вказуючи дорогу. Наздогнали козаки завойовників і порубали. З того часу лелекам на Україні завжди раді.
Додаток В
Прислів’я і приказки
Людина і суспільство:
Добре в тій сім’ї живеться, де гуртом сіється і жнеться.
Хто старших зневажає, той добра не знає.
Гостре словечко коле сердечко.
Шабля ранить голову, а слово - душу.
Умій сказати, умій і змовчати.
Від теплого слова і лід розмерзає.
Дружби дружбою шукають.
Ввічливості всі двері відчиняються.
У кого серце вовче, той їсть кого хоче.
Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.
На добро відповідають добром.
Неправдою світ пройдеш, а назад не вернешся.
Поводься з іншими так, як би ти хотів, щоб поводилися із тобою.
Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.
Все купиш, лише тата й мами - ні.
Сім’я без батька - як хата без даху.
На сонці тепло, а біля матері добре.
У дитини заболить пальчик, а в мами - серце.
Мати одною рукою б’є, а другою гладить.
Бабусине слівце - плідне зеренце.
До свого роду - хоч через воду.
Здоров’я - найбільше багатство.
Хто здоровий, той багатий, а хто недужий, той бідний.
Здоров’я за гроші не купиш.
Як нема сили, то й світ не милий.
Хвороба нікого не красить.
Поки здоров’я служить, то чоловік не тужить.
Здоров’я маємо - не дбаємо, а втративши, плачемо.
В здоровому тілі - здоровий дух.
Бережи одяг, доки новий, а здоров’я, доки молодий.
Де рідний край, там і рай.
Вдома і стіни гріють.
Маленька праця краща за велике безділля.
Не кайся рано встати, а кайся довго спати.
Бджола мала, а й та працює. Діло майстра величає.
Не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні.
Тримай хату, як у віночку, а рушничок на кілочку.
У чепурній оселі і життя веселе. Без охоти нема роботи.
Не кажи - не вмію, а кажи - навчусь.
Без труда нема плода.
Не все одразу дається, а потроху та помалу, то буде користі чимало.
Рослини і тварини:
Рослина - землі окраса.
Немає ліпшої краси, ніж гаї та ліси.
Ліс не школа, а усіх учить.
Як листя жовтіє, той поле смутніє.
Травень ліси ошатно вбирає, літо в гості чекає.
Зрубав одне дерево - посади троє.
Посадив дерево - себе прославив, посадив сад-рід прославив.
Без дощу і трава не росте.
Ліс і вода - брат і сестра.
Ліс - природне багатство.
Ліс - природне багатство.
Без верби й калини нема України.
Де верба, там і вода.
Рання квітка сніг ламає.
Де дуби, там і гриби.
Дороге дерево не тільки плодами.
Не з кожного цвіточка ягідочка.
Де один грибок, там цілий вінок.
Верба, що лугова трава: її викосили, а вона тому рада.
Лиса вбили - курям радість.
У зайця стільки стежок, як у клубку ниток.
Здорове дерево дятел не довбає.
Зозуля житнім колосом удавилася.
Реве ведмідь не тому, що бджоли йому меду не дали.
Природні явища:
На новий рік прибавилось дня на заячий скік.
У лютому у дня більше світла, у ночі менше холоду.
Березень з водою, квітень з травою, травень з квітами.
На стрітення повертається птиця до гнізда, хлібороб - до плуга.
У липні сонце йде на зиму, а літо на спеку.
В серпні літо до осені біжить підскоком.
Осінь іде і дощ за собою веде.
В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, крутить, припікає і поливає.
Листопад зимі ворота відчиняє.
Земля - найбагатша, вода - найсильніша.
Всі ріки до моря ведуть.
Вода, що витекла, назад не повернеться.
Великі річки з малих джерел витікають.
Буря і дуба звалить.