Використання матеріалів і приладдя на уроках вивчення натюрморту (стр. 1 из 3)

Реферат

Використання матеріалів і приладдя на уроках вивчення натюрморту

Натюрморт – жанр образотворчого мистецтва (головним чином станкового живопису), який присвячений зображенню оточуючих людину речей, розміщених, як правило, в реальному побутовому середовищі і композиційно організованих в єдину групу. Спеціальна організація мотиву (постановка) – один з основних компонентів образної системи жанру натюрморту. Натюрморт може виступати як один з жанрів станкового живопису, як самостійний твір мистецтва, але може бути і складовою частиною композиції жанрової картини, портрета-картини, і, отже, виконує значну роль в розкритті смислового змісту твору, є важливим засобом характеристики художнього образу.

Як самостійний жанр мистецтва натюрморт має значний вплив на глядача, оскільки викликає асоціативні уявлення під час сприйняття неживих предметів, за якими бачаться люди певних професій, характерів і т.д. Особливість образів натюрмортів, що передають через неживі предмети риси і характери людей, а також певної епохи, часу, є основою композиційної діяльності художника в цьому жанрі [4].

Композиційні завдання при зображенні натюрморту розв'язуються як в роботі над навчальною натурною постановкою (в малюнку і в живописних завданнях), так і в процесі створення творчого натюрморту на основі виникнення задуму і розробки ескізів з використанням натурного матеріалу.

Крім неживих предметів (предметів домашнього вжитку), в натюрморті переважають об’єкти живої природи, ізольовані від природних зв'язків і тим самим перетворені у предмет – рибу на столі, квіти в букеті і т.п. Доповнюючи основний мотив, в натюрморт може входити зображення людей, тварин, птахів, комах. Зображення речей в натюрморті має самостійне художнє значення, хоча в процесі розвитку він нерідко служив вираженню символічного змісту, вирішенню декоративних завдань або природничо точної фіксації наочного світу і т.п. Разом з тим натюрморт може характеризувати не тільки речі самі по собі, але і соціальний статус, зміст і образ життя їх власника, породжувати різноманітні асоціації і соціальні аналогії [6].

Успішне навчання малювання значною мірою залежить від якості матеріалів і приладдя. Хороші матеріали сприяють успішній роботі, підвищують якість виконання. Папір для акварелі повинен бути цупким і білим, мати зернисту поверхню. Найкращим папером є ватман і напівватман, які мають дрібні западини й опуклості. При малюванні аквареллю на цьому папері кольорова поверхня стає прозорою з переливами.

На глянцевому папері фарби спливають, наче по склу, і не покривають його поверхню, тому він не придатний для роботи аквареллю. Кольорові сорти паперу (сірий, блакитний, кремовий, рожевий, синій тощо) використовують здебільшого для роботи гуашшю. Використовуючи колір паперу як фон, як переважний колір у зображенні, можна значно прискорити і полегшити роботу [8].

Олівець графітний, середньої м'якості (ТМ, М) є основним інструментом для виконання малюнка під акварель. Графітний, нем'який і гостро заструганий олівець дає змогу виконати тонкий, але чіткий малюнок для акварелі. Малюнок не слід перевантажувати зайвими лініями або штрихами, що забруднюють роботу аквареллю (олівець від води розпливається по паперу і змішується з фарбами). Не можна користуватись чорнильним олівцем.

Гумка має бути м'якою. Зловживати нею не слід, бо псується поверхня паперу, що особливо не бажано в підготовчому малюнку для акварелі. Пензлики мають бути круглими, м'якими, але пружними, із гострим кінчиком. Найкращі пензлики колонкові, хороші з шерсті білки, куниці, тхора. При вмоканні у воду вони ніби загострюються, що дає змогу виконувати тонкі лінії й соковиті плями. Для роботи аквареллю слід використовувати два пензлі - великий (№ 14-18) і малий (№ 8-10). Можна користуватися і плоскими м'якими пензлями, особливо при покритті фарбою великих кольорових площин {фон у натюрморті, небо чи земля в пейзажі та ін.).

Під час малювання пензлик легко тримають трьома пальцями біля металевої оправи (рис.1).

Рис. 1 - Як тримати пензлик

Щоразу після користування пензлик треба добре промити у чистій воді і промокнути чистою ганчіркою, щоб волосинки склалися вістрям.

Особливо важливим в естетичному вихованні учнів є використання на уроках малювання з натури різноманітних художніх матеріалів, кожний з яких має свої виражальні можливості. На шкільних заняттях з малювання у 3 класі програма передбачає використання акварелі, а у 1-2 класах в основному використовується гуаш і туш, а також кольорові олівці [1]. Проте програма з образотворчого мистецтва [5] передбачає використання і таких художніх матеріалів, як вугіль, пастель.

Особливо рідко застосовується гуаш. Тим часом ця фарба - один з кращих матеріалів для навчання роботи кольором. Гуашшю, наприклад, можна перекрити один колір іншим. Це дає змогу легко виправляти помилки у відтворенні забарвлення натури [5].

Особливу увагу слід приділити оптимальному вибору кольорових олівців і фарб. Як показує досвід, великі набори, в яких є три червоні олівці різних відтінків або кілька зелених, ставлять дітей в безвихідь, бо вони ще не можуть визначати відтінки кольору. Треба пояснити батькам, що цілком досить коробочки з шістьма кольоровими олівцями, бо коли мало олівців, діти, користуючись ними, ознайомлюються з властивостями кольору. У великому ж наборі олівців є, наприклад, блакитний і синій, рожевий і червоний олівці, і учні механічно сприймають колір. До помилок технічного характеру належить: невміння проводити лінії, розфарбовувати фарбами. Часто причиною неправильного зображення є невміння координувати рухи, відсутність зорового контролю, технічних навичок. Під час попередніх вправ вчитель швидко навчає учнів проводити лінії [4].

Засобом одержання кольору у живопису служать фарби. Вони складаються з різноколірних пігментів (фарбуючих речовин), крупинки яких не розчиняються, а з'єднуються в’яжучими матеріалами. Фарби ділять на олійні, темперу, гуашеві й акварельні. Зараз виробляється все більше й більше фарб з різними назвами, але їх кількість ніколи не вичерпає безмежну різноманітність кольорових відтінків природи. Проте для розв'язання живописних завдань не потрібна велика кількість кольорів фарб.

Щоб користуватися фарбами, необхідно розуміти властивості їх і процес утворення кольору з їх сумішей. Наприклад, ми змішуємо жовтий кадмій і берлінську лазур. Частини кадмію поглинуть голубі, сині й фіолетові промені, а частини лазурі - червоні, оранжеві й жовті. Залишаться і будуть відбиті зелені та близькі до них у спектрі промені. Цим і пояснюється зелений колір суміші жовтих і синіх фарб [1].

Знаючи, у якій мірі світлові промені поглинаються різними фарбами, можна заздалегідь передбачити колір суміші фарб. Чистий фіолетовий колір дістанемо від змішування краплаку з ультрамарином, тому що ультрамарин менше поглинає фіолетових променів, ніж, наприклад, кіновар. Суміш ультрамарину і кіноварі дає темний, каламутний колір. Найбільшу кількість кольорів можна дістати, змішуючи краплак, жовтий кадмій і лазур.

Біла фарба у суміші не тільки висвітлює колір, зменшує його насиченість, а й змінює тон деяких фарб: краплак набирає рожевого тону з бузковим відтінком, зелені фарби голубіють, жовті обезбарвлюються, а серед них найшвидше - кадмій. Жовтий кадмій у суміші з чорною фарбою дає оливково-зелені кольори, а червона кіновар з чорною - колір бордо. Від суміші оранжевої фарби з чорною дістають коричневі кольори.

Під час навчання живопису широко використовуються акварельні фарби, які випускаються у плитках, тюбиках, чашечках або ванночках. Найзручніше користуватися фарбами у чашечках і ванночках. Акварельні фарби вицвітають на сонячному світлі, правда, не всі однаково [5, 102].

Сухі акварельні фарби перед роботою слід добре розмочити водою. Щоб уникнути забруднення фарби іншими кольорами, потрібно мати дві посудини: одну - для промивання пензля, другу - з чистою водою. Воду треба своєчасно міняти. Білило в акварельному живопису, як правило, не застосовується. Світліші тони фарби дістають, добавляючи до неї більшу кількість води [7].

Під час роботи аквареллю фарбу наносять пензлем тонкими прозорими шарами на папір. Через нанесений шар фарби повинні просвічуватися папір і раніше накладені шари фарб. Це дає можливість дістати різноманітні кольори й відтінки [2]. Перш ніж малювати акварельними фарбами, необхідно навчити учнів рівно покривати поверхню паперу одним тоном. Найбільш рівний фон буде тоді, коли на поверхню паперу кілька разів нанести слабкий розчин фарби. Важливо навчитися рівномірно посилювати тон. Для цього використовують аркуш, розділений по горизонталі на частини. Спочатку його покривають розчином світлого тону. Коли папір висохне, при наступному фарбуванні відступають на одну смужку, яка буде найсвітлішою. Продовжуючи покривати смужки тим же тоном, відступаючи щоразу на одну смужку, дістанемо рівномірне ступінчасте посилення тону, де кожна наступна смужка пофарбована на один раз більше [3].

Таку ж вправу можна виконати, давши учням завдання намалювати з натури носову хустинку, оздоблену по краях широкою однотонною смугою. Перетинаючись біля кутів хустинки, смуги утворюють темніші квадрати. Виконуючи малюнок одним розчином фарби, учні спочатку намалюють, наприклад, горизонтальні смуги, а потім, коли фарба висохне, - вертикальні [7].

Учнів треба ознайомити з деякими властивостями пензля і акварельних фарб. Пензлем проводять лінії товсті й тонкі, прямі і хвилясті, легким його дотиком ставлять крапки, дістають мазки різної форми. Учні мають навчитися працювати всією шириною пензля, зафарбовуючи велику поверхню, а також покривати малу поверхню кінцем його. Вони повинні знати, коли фарбу набирати густою, а коли її розвести водою, зробити рідкою, світлішою.