Діти, що мають адекватну самооцінку, активні, меткі, бадьорі, з цікавістю і самостійно шукають свої помилки в своїх роботах, вибирають завдання, відповідні своїм можливостям. Після успіху в рішенні задачі вибирають таку ж або важчу. Після невдачі перевіряють себе або беруть завдання менш важку.
Діти з високою адекватною самооцінкою відрізняються активністю, прагненням до досягнення успіху в учбовій діяльності. Їх характеризує максимальна самостійність. Вони упевнені в тому, що власними зусиллями зможуть добитися успіху в учбовій діяльності. Це грунтується на правильній самооцінці своїх можливостей і здібностей. Неадекватна занижена самооцінка у молодших школярів виявляється яскраво в їх поведінці і рисах особи. Діти вибирають легкі завдання. Вони як би бережуть свій успіх, бояться його втратити і через це в чомусь бояться самої учбової діяльності. Нормальному розвитку дітей про заниженою самооцінкою заважає їх підвищена самокритичність, невпевненість в собі. Вони чекають лише невдачі.
Ці діти дуже чутливі до схвалення, до всього того, що підвищило б їх самооцінку. Діти із завищеною самооцінкою переоцінюють свої можливості, результати учбової діяльності, особові якості. Вони вибирають завдання, які ним не під силу. Після неуспіху продовжують наполягати на своєму або тут же перемикаються на найлегше завдання, рухомі мотивом престижності.
Стійка самооцінка молодшого школяра формує його рівень домагань. При цьому у молодшого школяра виникають потреба зберегти як самооцінку, так і заснований на ній рівень домагань.
Знати самооцінку людини дуже поважно для встановлення стосунків з ним, для нормального спілкування, в яке люди, як соціальні істоти, неминуче включаються. Особливо поважно враховувати самооцінку дитяти. Як і все в нім, вона ще лише формується і тому більшою мірою, чим в дорослого, піддається дії, зміні.
Засвоюючи в процесі навчання і виховання певні норми і цінності, школяр починає під впливом оцінних думок інших (вчителів, однолітків) відноситися певним чином як до реальних результатів своєї учбової діяльності, так і до самого собі як особи. З віком він все з більшою визначеністю розрізняє свої дійсні досягнення і те, чого він міг би досягти, володіючи певними особовими якостями. Так у учня в учбово-виховному процесі формується установка на оцінку своїх можливостей - один з основних компонентів самооцінки.
У самооцінці відбиваються представлення дитяти як про вже досягнутому, так і про те, до чого він прагне, проект його майбутнього - хай ще незавершений, але граючий величезну роль в саморегуляції його поведінки в цілому і учбовій діяльності зокрема
У самооцінці відбивається те, що дитя дізнається про себе від інших, і його зростаюча власна активність, направлена на усвідомлення своїх дій і особових якостей.
Відомо, що діти по-різному відносяться до помилок, що допускаються ними. Одні, виконавши завдання, ретельно його перевіряють, інші тут же віддають вчителеві, треті довго затримують роботу, особливо якщо вона контрольна, боячись випустити її з рук. На зауваження вчителя; "У твоїй роботі є помилка" - учні реагують неоднаково. Одні просять не вказувати, де помилка, а дати їм можливість самим знайти її і виправити. Інші з тривогою, бліднучи або червоніючи, запитують; "А яка, де?" І, беззастережно погоджуючись з вчителем, покірно приймають його допомогу. Треті тут же намагаються виправдатися засланнями на обставин.
Відношення до допущених помилок, до власних промахів, недоліків не лише в ученні, але і в поведінці - найважливіший показник самооцінки особи.
Найприродніше, як вже наголошувалося, реагують на помилки в їх роботах діти з правильною самооцінкою. Вони зазвичай навіть з цікавістю самостійно шукають помилку: "Мовляв, цікаво, в чому? Яка?" Діти із зниженою самооцінкою, якщо їм запропонувати самим знайти свою помилку, зазвичай мовчки перечитують роботу кілька разів, нічого в ній не міняючи. Незрідка вони відразу опускають руки і відмовляються перевіряти себе, мотивуючи тим, що все одно нічого не побачать. Доброзичливе відношення вчителя, заохочення служать істотною стимул-реакцією, що підтримує їх діяльність.
Заохочувані і підбадьорювані вчителем, вони поступово включаються в роботу і незрідка самі знаходять помилку.
Як вже говорилося, в самооцінці дитяти відбивається не лише його відношення до вже досягнутому, але і те, яким він хотів би бути, його прагнення, надії. Самооцінка найтіснішим чином пов'язана з тим, на що людина претендує.
Самооцінка дитяти виявляється не лише в тому, як він оцінює себе, але і в тому, як він відноситься до досягнень інших. Із спостережень відомо, що діти з підвищеною самооцінкою не обов'язково розхвалюють себе, та зате вони охоче бракують все, що роблять інші. Учні із зниженою самооцінкою, навпаки, схильні переоцінювати досягнення товаришів.
Діти, які не критичні до себе, часто дуже критичні до інших. Якщо маленькому школяру (першокласникові, другокласникові), який зазвичай отримує хороші відмітки і високо оцінює себе, дати на оцінку його власну роботу і таку ж за якістю роботу, виконану іншим, то собі він поставить 4 або 5, а в роботі іншого знайде масу недоліків.
Дитя не народжується на світло з якимсь відношенням до себе. Як і всі інші особливості особи, його самооцінка складається в процесі виховання, в якому основна роль належить сім'ї і школі.
Діти з високою самооцінкою відрізнялися активністю, прагненням до досягнення успіху як в ученні і суспільній роботі, так і в іграх.
Зовсім інакше поводяться діти з низькою самооцінкою. Їх основна особливість - невпевненість в собі. У всіх своїх починах і справах вони чекають лише неуспіху.
Виявилося, що немає жодного зв'язку між самооцінкою дитяти і матеріальною забезпеченістю сім'ї. Зате міцність сім'ї виявилася дуже важливим чинником; у сім'ях, що розпалися, частіше зустрічалися діти із зниженою самооцінкою.
Не виявилося зв'язку між самооцінкою дитяти і кількістю часу, який батьки проводять разом з ним. Головніше - не скільки, а як спілкуються батьки з дитям. Важливе дбайливе, шанобливе відношення батьків до особи дитяти, їх інтерес до життя сина або дочки, розуміння характеру, смаків, знання друзів. У сім'ях, де виховувалися діти з високою самооцінкою, батьки, як правило, залучали дітей до обговорення різних родинних проблем і планів, До думки дитяти уважно прислухалися і відносилися до нього з повагою і тоді, коли воно розходилося з батьківським.
Зовсім інша картина відкрилася в сім'ях, де жили більшість дітей із зниженою самооцінкою. Батьки цих учнів не змогли скільки-небудь змістовно охарактеризувати свого дитяти. Ці батьки включаються в життя своїх дітей лише тоді, коли вони створюють для них певні труднощі; найчастіше поштовхом до втручання служить виклик батьків в школу.
He існує практично такої дії, яку міг би зробити вчитель, не побоюючись, що дитя із заниженою самооцінкою не дасть йому негативної інтерпретації. Неважливо, наскільки позитивним виглядатиме ця дія в очах інших дітей, наскільки сам вчитель вкладатиме в нього щирі благі наміри – дитя може відреагувати негативно в будь-якому разі. Ось чому так поважно, аби у дитяти з раннього дитинства формувалося позитивне уявлення про себе [42, с. 125].
Розвиток самосвідомості у дитяти в молодшому шкільному возрасте виявляється в тому, що у дітей поступово зростає критичность, вимогливість до себе. Першокласники переважно позитивно оцінюють свою учбову діяльність, а невдачі зв'язують тільки об'єктивними обставинами, второклассники і третьокласники відносяться до себе вже критичніше, оцінюючи не лише успіхи, але і свої невдачі в ученні. У молодшому шкільному віці відбувається перехід від конкретно -ситуативной самооцінки (оцінки своїх дій, вчинків) до більш узагальненою, зростає і самостійність самооцінки. Якщо самооцінка першокласника майже повністю залежить від оценок і поведінки дорослих, то учні 2 і 3 класів оцінюють свої досягнення самостійніше, піддаючи критичній оцінці і оцінну діяльність самого вчителя. Стаючи самостоятельной і стійкою, самооцінка починає виконувати функцию мотиву діяльності молодшого школяра.
Оцінюючи знання вчитель одночасно оцінює особу, її можливості і місце серед інших. Саме так сприймаються оцінки дітьми. Орієнтуюся на оцінки вчителя, діти самі ранжирують себе і своїх товаришів як відмінників, середніх, слабких, старанних або нестаранних і так далі Можна виділити 3 групи дітей по мірі сформованості у них уявлень про себе. У учбовій діяльності ці діти більше орієнтуються на знання про себе, чим на оцінку дорослих і швидко набувають навиків самоконтролю. 2-а група учнів характеризується тим, що уявлення її членів про себе неадекватні і нестійкі. У них немає достатнього уміння виділяти істотні якості у себе, аналізувати свої вчинки. Лише у деяких ситуаціях діти цієї групи можуть оцінювати себе адекватно. Такі діти вимагає особливого керівництва по формуванню навиків самоконтролю. Для дітей 3-ої групи характерне те, що їх уявлення про себе містять характеристики, дані ним іншими, особливо дорослими. У них немає прагнення заглянути в свій внутрішній світ, їх уявлення про себе нестійкий, самооцінка неадекватна. Недостатні знання самі себе наводять цих дітей до невміння орієнтуватися в учбовій діяльності на свої об'єктивні можливості і сили.
Педагогічна практика показує, що деякі вчителі не завжди усвідомлюють роль своїх оцінних думок у формуванні самооцінки молодших школярів – одного з найважливіших засобів дії на розвиток особи, тому вдосконалення оцінної діяльності вчителя, вивчення її механізмів є одним з резервів підвищення ефективності виховної роботи, підвищення суспільної активності юних громадян.