У сім'ях, в яких позитивно оцінюють особистість дитини, виявляють віру в її можливості, звертають увагу на досягнення, не перебільшуючи їх при цьому, поважають її думку, надають підтримку, у неї формується висока самооцінка. Рівень домагань такої дитини, те, на що вона претендує в житті, те, чого прагне досягнути, відповідає її можливостям. У майбутньому вона зможе ставити перед собою конкретні завдання і виконувати їх.
Дитина із заниженою самооцінкою зростає в сім'ї, де байдужі до неї, втручаються в її життя тоді, коли виникають проблеми, зокрема з успішністю, а зазвичай мало цікавляться заняттями і переживанями своєї дитини. Негативно відгукуючись про дитину, акцентуючи увагу на її помилках і поразках, порівнюючи з іншими, успішними дітьми, батьки формують негативне самоспринятя. Дитина з низькою самооцінкою не претендує на багато що в житті – ні в теперішніму часі, ні в майбутньому, не ставить перед собою внсокої мети, оскільки не впевнена, що зможе її досягнути, постійно сумнівається у своїх можливостях, які в реальності вищі ніж вона передбачає. Вірджинія Сатир, відомий сімейний психолог; стверджувала, що всі болі людини, її проблеми і навіть злочини - все це результат низької самооцінки, яку люди не змогли ні усвідомити, ні змінити.
Завищена самооцінка формується тоді, коли дитину виховують за принципом кумира сім’ї, постійно похвалюють її, вважають винятковою,чекають від неї високих результатів, орієнтують на першість в усьому. Виростаючи, така дитина багато чекає від життя: популярності, матеріального достатку. Однак не вміє співвідносити свої можливості з вимогами ситуацій. Розраховано тільки ва успіх, вона переживає невдчі як життєву трагедію.
Вплив батьків на становленя особистості дитини відбувається не тільки прямим, а й опосередкованим способом. Багато хто з психологів вважає що особистість формується шляхом навчання та ідентифікації (оточення) зі значущшими людьми. У нормі дівчатка ідентифікують себе з мамою, а хлопчики – з татом. Наслідком ідентифікації є інтроекція, тобто "вбирання" в себе цінностей, установок, рис характеру когось із батьків дитина засвоює його способи поведінки, тобто починає поводитися подібним чином. Спостерігаючи за поведінкою близьких дорослих, дитина вчиться бути чуйною, альтруїстичною, чи, навпаки – агресивною, злою. Ставлення батьків до сусідів, друзів, до роботи, грошей фіксується в сфері психіки дитини, чого вона не усвідомлює, але поступово це стає її ставленням. Система цінностей і норм поведінки формується через спостереження й моделювання поведінки батьків. Однак не треба вважати, що дитина – це "чиста дошка", на якій під впливом соціуму "пишуться " характеристики особистості.
Дитина народжується з генетично заданими властивостями, що складають основу її індивідуальності. Базові властивості особистості, які називають темпераментом, обумовлюють індивідуальний спосіб реагування (поведінки) дитини, особливості її емоційної сфери.
Подібно до дерева, особистість дитини залежить від середовища свого зростання. Звичайно, діти можуть "рости" і в несприятливих умовах, бо сила життя нездоланна, але при цьому є ймовірність, що зростання їх піде "не в тому напрямі" і особистість буде дисгармонійною.
Життя доводить, що людина ніколи не можете бути краще за свою думку про себе — тобто самооцінки, заснованої на відчутті згоди з собою. Вона має в основному неусвідомлений характер і була запрограмована у вашій підсвідомості з раннього дитинства.
Позитивна самооцінка — це не лише інтелектуальне прийняття своїх талантів або досягнень. Це особиста згода з собою. Розвиток позитивної самооцінки — не егоїзм. Ви просто розумієте, що є істинно унікальною і гідною особою, людиною, якій не потрібно приголомшувати інших своїми досягненнями або добробутом. По суті, людина, що постійно хвалиться, проявляє один з класичних симптомів негативної самооцінки.
З першого погляду багатьом людям начебто властива позитивна самооцінка. Але це не завжди так. Одна з трагедій нашого часу полягає в тому, що багато лідерів, вчителі, винахідники, художники — люди, що внесли величезний вклад до розвитку людства, — страждають від низької самооцінки. Деякі з найбільш шанованих історичних осіб ставали наркоманами, алкоголіками або навіть здійснювали самогубство лише для того, щоб позбавитися від свого я", з яким вони не погоджувалися і яке частенько ненавиділи.
Розвиток позитивної самооцінки — не просто спосіб зробитися щасливою людиною. Це фундамент, на якому повинне будуватися все життя. Якщо ви сподіваєтеся знайти свободу, то повинні серйозно підійти до цього завдання, інакше слід чекати, що низька самооцінка з роками ще погіршає, і ви поповните те трагічно велике число людей, які зараз сидять удома і жаліють себе. Аби співвіднести засвоєне з схемою своєї поведінки, поважно знати, як низька самооцінка розвивається і як виявляється в інших.
Сильним чинником, що визначає виникнення відчуття провини в дитинстві, є низька самооцінка у наших батьків. Це справедливо особливо по відношенню до матері — людини, з якою ми зазвичай проводимо роки, що найбільш запам'ятовуються. Оскільки більшість дорослих діють, керуючись помилковими принципами, цінностями і переконаннями, все це передається дітям, немов заразлива хвороба, через поведінку і реакції. Якщо батьки вважають себе в якому б то не було сенсі неповноцінним і підпорядкованим іншим, то діти відчувають себе негідними верб результаті виявляються нездібними впоратися з простими проблемами будинку або в школі. По суті, помилкові думки батьків стають "фактами" досвіду дітей. Нижчеописане допоможе вам зрозуміти, як це відбувається.
Коли людина народжується народжується, розмір мозку не перевищує однієї восьмої мозку дорослої людини. До вісімнадцяти місяців ця різниця скорочується до однієї другої, а в п'ятирічному віці розмір мозку дитяти складає п'ять шостих мозку дорослої людини. Це найбільш швидко зростаючий орган. Протягом періоду швидкого зростання, відомого як "період накопичення", ваш мозок отримує основні враження, які допомагають сформувати схему вашої поведінки. Неважко зрозуміти, що якщо в цей час один з батьків або обоє страждають від низької самооцінки, вона з легкістю засвоюється вразливою свідомістю дитяти.
Все починається з того, коли ви здійснюєте свою першу помилку і вас називають "поганою дівчинкою" або "поганим хлопчиком". Ви мінливо тлумачите ці слова і вважаєте "поганими" себе, тоді як насправді "поганими" були лише ваші вчинки. Вважаючи себе "поганою дівчинкою" або "поганим хлопчиком", ви ототожнювали себе зі своїми вчинками і не розуміли того, що вони всього лише вибрані вами засоби задоволення першочергових потреб і в деяких випадках ваш вибір помилковий і неприйнятний. Якщо дитя не навчиться цього розуміти, він рахуватиме себе непоправно поганим і в нім розвинеться відчуття власної негідності і другосортності, яке буде запрограмовано в його підсвідомості. Це відчуття послідовно виявлятиметься в соромі, презирстві до себе, розкаяннях совісті і, що найгірше, у відчутті своєї провини.
Низька або негативна самооцінка розвивається і надалі при принизливому порівнянні дитяти з іншими. Коли батьки зіставляють дитяти з братом, сестрою і особливо з ким-небудь поза сім'єю, його зачаткове відчуття власної неповноцінності зростає і міцніє. Він порівнює себе з дітьми такого ж віку, якими всі захоплюються, і страждає від своїх уявних вад. Дитя вірить, що інші наділені більшою силою і упевненістю в собі і користуються більшою популярністю, в результаті його наповнює руйнівне відчуття неповноцінності. Якщо би родители пом'якшували свою критику заохочуючими фразами на зразок "цього не повинно було статися з таким славним хлопчиком, як ти" те такій реакції у багатьох випадках можна було б запобігти.
Інша помилка батьків — відсутність розуміння або визнання неповторності свого дитяти. Більшість батьків приділяють мало уваги відчуттям, бажанням і думкам своїх дітей, закидаючи їх такими репліками, як "дитяти повинно бути видно, але не чутно" або "отец/мать краще знає, що робити!" Вони сприймають незгоду або як особиста образа, або як відкрита неповага до себе. Подібна поведінка обумовлена низькою самооцінкою і виявляється в потребі завжди бути правим. Такі батьки вважають що проблеми існують лише у їх дітей, тоді як насправді вони є і у них, і в їх чад.
Ось один тривожний факт: багато батьків живуть опосередковано через своїх дітей. Вирішивши, що їх дитя повинне мати все, до чого таємно прагнули самі і чого так і не змогли досягти, вони безжалісно штовхають його до мети, не зважаючи на межі можливостей. Вони хочуть, аби їх власні нереалізовані мрії про успіх втілилися в дійсність. Зрозуміло, це робиться за рахунок дитяти. Такі батьки не розуміють, що дитя не може відповідати їх безрозсудно високим стандартам просто тому, що він не розвинув — а може бути, навіть не має — емоційних, розумових або фізичних здібностей, необхідних для цього.
Зовнішність стає однією з причин низької самооцінки набагато частіше, ніж прийнято думати. Велике число дітей стикаються з фізичними, інтелектуальними і емоційними труднощами із-за своєї незвичайної або ненормальної зовнішності. Постійно сосредотачивая на цьому увага і переконуючи себе в тому, що вони "дуже товсті", "дуже високі", "дуже повільні" і так далі, діти розвивають в собі глибоке відчуття неповноцінності, яке згодом буває важко здолати.
Деякі батьки високо цінують гроші і матеріальний стан. Дитя ототожнює себе з цими цінностями і потрапляє в окови накопительского стилю життя, що вимагає від нього постійної боротьби і інтриг. Він часто одружується ради грошей і платить дуже дорого за те, що отримує. В результаті, як в приказці, "витрачає гроші, яких у нього немає, на речі, яких не потребує, аби справити враження на людей, яких не знає". У міру того як матеріалізм руйнує в дитяті сприйняття власної гідності, він втягується в гонитву за багатством, компенсуючи відчуття неповноцінності.