Отож девіантна поведінка людини - це система вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим в суспільстві нормам і проявляються у вигляді незбалансованих психічних; процесів, неадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального й етичного контролю особистості над власною поведінкою.
Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників не існує єдиної точки зору на термін "девіантна поведінка". Одні вважають, що мова має йти про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, інші пропонують включати в це поняття тільки порушення правових норм, треті - різні види соціальної патології (алкоголізм, наркоманія, убивства).
Девіантна поведінка завжди пов'язана з певною невідповідністю людських вчинків, дій, способів діяльності поширеним в суспільстві чи групах нормам, правилам, стереотипам, очікуванням, цінностям. При цьому девіантна поведінка може виступати в якості засобу досягнення мети, як спосіб психологічного розвантаження, як самоціль, що задовольняє потреби людини в самореалізації та самоствердженні.
Психологічний підхід, на відміну від соціального, розглядає девіантну поведінку у зв'язку з конфліктом, деструкцією та саморуйнівною поведінкою особистості. Девіант, відповідно до цього підходу, свідомо чи неусвідомлено прагне зруйнувати власну самоцінність, не дозволити собі реалізувати свої нахили.
В межах психіатричного підходу девіантні форми поведінки розглядаються як дохворобливі особливості особистості, що сприяють формуванню психічних розладів та захворювань. Під девіацією в цьому підході розуміють психічні розлади, які не в повній мірі досягли психопатологічних якостей. Етнокультурний підхід визначає, що девіації доцільно розглядати з урахуванням традицій певного суспільства. Вважається, що норми поведінки, прийняті в одному соціокультурному середовищі, можуть значно відрізнятися від норм інших груп людей. Тому дуже важливим є врахування етнічних, національних, расових. Віковий підхід розглядає девіації поведінки з позиції вікових особливостей та норм. Поведінка, що не відповідає віковим стандартам, може бути визнана як девіантна.
Девіантна поведінка має різноманітні динамічні характеристики, може бути стійкою чи нестійкою, мати різну спрямованість та соціальну значущості. Девіантні форми поведінки поділяються на тимчасові і постійні, стійкі та нестійкі. Для тимчасових девіацій характерна обмежена тривалість поведінки, що суперечить певним нормам. Наприклад, підлітки можуть проявляти девіантні форми поведінки лише під час перебування в таборі відпочинку, бути агресивними лише в певній групі тощо. До постійних девіацій відносять такі форми асоціальної поведінки, які мають тенденцію до повторення. Стійкими називають девіації, для яких притаманний лише один вид асоціальної поведінки (наркоманія, дромоманія тощо). При нестійких девіаціях відмічається схильність до проявів різних видів девіантної поведінки (алкоголізм з агресією до ближніх тощо).
Виокремлюють стихійні і сплановані, структуровані (організовані) та неструктуровані (слабоорганізовані) різновиди девіантної поведінки. Стихійні девіації характеризуються спонтанністю та хаотичністю. Вони виникають під впливом зовнішніх обставин і характеризуються тимчасовим характером. їх причиною, як правило, є емоційний стан індивіда та збіг обставин. Найбільш типовими стихійними девіаціями для підлітків є вербальна, фізична агресії, спроби самогубства тощо. Сплановані девіації мають характер регламентованості та чіткої спрямованості. Людина завчасно готується до їх реалізації, нерідко переживає радісне і водночас тривожне очікування певного виду діяльності (наприклад, стан комп'ютерної залежності у підлітків). Структурована девіація - це групова форма поведінки, в межах якої чітко розподілені ролі всіх її учасників. Для неструктурованої різновидності групової девіантної поведінки характерна відсутність ієрархічних взаємостосунків, регламентація вчинків. Девіантні форми поведінки за своєю спрямованістю на себе та інших бувають експансивні, неекспансивні, егоїстичні та альтруїстичні. Експансивні девіації, на відміну від неекспансивних, конфесійних характеристик людини, характеризуються вторгненням у сфери життя і діяльності оточуючих, здійснення щодо них різних форм фізичного, психічного та сексуального насильства. При неекспансивних девіаціях індивід своєю поведінкою не зачіпає інтереси інших (наприклад, нервова анорексія - стурбованість вагою свого тіла, постійне обмеження себе в їжі). Егоїстичні девіації відрізняються спрямованістю на отримання задоволення чи особистого зиску. Альтруїстичні девіації спрямовані на задоволення інтересів інших людей, нерідко поєднуються зі схильністю до самопожертви та самознищення. Альтруїстичні цілі може переслідувати самогубець, якщо він прощається з життям зарадипорятунку інших.
За рівнем усвідомлюваності та критичності поведінки розрізняють усвідомлені та неусвідомлені девіації. Усвідомлені девіації - це такий вид поведінки, при якій людина усвідомлює, що її вчинки суперечать певним нормам і по відношенню до яких вона може переживати негативні емоції, бажає змінити свою поведінку. Неусвідомлені девіації, як правило, притаманні людям з психічними розладами, які переконані, що їх поведінка носить адекватний характер у порівнянні з вчинками оточуючих, в них відсутнє бажання змінити що-небудь у своїй поведінці.
Розрізняють також первинну та вторинну девіації. Первинна девіація - це власне ненормативна поведінка, яка має різні причини ("бунт" підлітка проти авторитарності дорослих; бажання до самовираження, яке за певних причин не може здійснитися в межах "нормативної" поведінки). Вторинні девіації виникають в результаті свідомого чи неусвідомленого девіантом прагнення діяти відповідно того ярлика, яким оточуючі відмітили його поведінку, що мала місце раніше.
Девіантна поведінка обумовлюється певними причинами. Сьогодні науковці виокремлюють кілька груп детермінантів девіації дітей та молоді. Соціально-економічні:
· зниження життєвого рівня населення;
· майнове розшарування суспільства
· обмеження можливостей соціально схвалених форм заробітку;
· безробіття;
· доступність алкоголю та тютюну для неповнолітніх;
· неконтрольована реклама психоактивних речовин.
Соціально -педагогічні:
· криза інституту сім'ї;
· виховання в неповній сім'ї;
· завищені вимоги батьків до дитини;
· ворожість та конфлікти між батьками, батьками та дітьми;
· критицизм підлітка по відношенню до школи, сім'ї, відчуженість від них;
· низький статус підлітка у класному колективі;
· слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді.
Соціально -культурні:
· зниження морально-етичного рівня населення;
· поширення кримінальної субкультури;
· негативний вплив засобів масової інформації;
· лібералізація статевої моралі;
· домінування серед молоді культу сили.
Психологічні:
· прагнення бути незалежним від дорослих;
· бажання бути визнаним в групі однолітків;
· потяг до самоствердження;
· бажання виглядати дорослим;
· гедоністичні мотивації;
· потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації;
· підвищена тривожність, низька самооцінка;
· підвищений, в порівнянні з однолітками, рівень конформізму;
· акцентуації характеру, психопатії;
· психопатологічні синдроми (депресія, паранойя, мстивість тощо);
· негативні риси характеру (заздрість, лінощі, жадібність).
Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушення тих чи інших суспільних норм виокремлюють кілька видів девіації: делінквентна поведінка, адиктивна поведінка, наркозалежна поведінка, психопатологічна поведінка тощо.
Боротьба з асоціальною поведінкою розпочинається ще з дитинства в батьківській хаті. Але потрібно пам’ятати, що це не є індивідуальна проблема, адже кожна людина є коліщатком єдиного механізму – суспільства, і від її функціонування залежить робота останнього. Можливо, це сказано занадто голосно, та якби протягом усього існування людини-розумної не велася боротьба з ненормативною поведінкою, суспільства як такого могло б і не виникнути. Досягнення ж успіху соціально-економічного розвитку держави сьогодні можливо тільки за умови застосування новітніх, результативних технологій соціального функціонування суспільства та їх змістовного наповнення. Тому можна зробити висновок, що основним завданням технологій соціально-педагогічної роботи є розробка методів та форм соціально-педагогічної роботи як специфічного інструментарію науково-практичних засад роботи у соціальній сфері.
Грецьке слово "метод" означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей. Метод розглядають як сукупність підходів, прийомів, операцій практичного чи теоретичного засвоєння дійсності. Нині під методом розуміють найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим цілям. Ми будемо розглядати методи соціально-педагогічної роботи як складову методів соціальної роботи.
Метод у загальній практиці соціальної роботі виконує подвійну роль, оскільки він виступає як спосіб, шлях пізнання і застосування знань, що вироблені в науках про життєдіяльність людини і в соціальній практиці, а з іншого боку - як конкретна дія, що сприяє якісній зміні існуючого об'єкта (суб'єкта).
Цим підходом І.Г. Зайнишева перегукується визначення "метод соціальної роботи", що запропоновано російськими вченими М.В. Ромм та Т.А. Ромм. Вони розглядають метод як спосіб раціонального дослідження і перетворення дійсності, найкоротший шлях досягнення мети. Більшість дослідників проблеми методів в теорії соціальної роботи виділяє дві групи методів: методи соціальної роботи як наукового знання і як практичної діяльності. Методи соціально-педагогічної роботи слід віднести саме до другої групи.