РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
Дослідження управління якістю підготовки фахівців у вищих навчальних закладах
1. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
У 1998 році у м. Болоньї європейськими міністрами освіти була підписана спільна декларація про єдині засади розбудови системи вищої освіти у Європі.
Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності і створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.
Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. Там знають і розуміють, що здолати освіту здатна не кожна людина. Вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату.
У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 до 25% усіх учнів середніх шкіл.
Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту.
За прогнозами європейських фахівців, Україні достатньо мати 40-50 вищих навчальних закладів. Але навіть для такої кількості ВНЗ Україна, за твердженням європейських експертів, не має сьогодні достатнього кадрового потенціалу.
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця, фірма впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе реноме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином і фірма матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
За кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки).
Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора.
Наші вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном цього не розуміють. Отже, треба уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. У зв’язку з проголошенням Україною про свій намір приєднатися до Європейського Союзу система вищої освіти потребує докорінного реформування.
Із 1998 по 2004 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій на яких було сформульовано шість ключових принципів цього процесу:
- Введення двоциклового навчання;
- Запровадження кредитної системи. За основу пропонується прийняти ECTS;
- Контроль якості освіти;
- Розширення мобільності;
- Забезпечення працевлаштування випускників;
- Забезпечення привабливості європейської системи освіти.
2. СТРУКТУРНЕ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Враховуючи незворотність Болонського процесу, ми маємо усвідомлювати, що для нашої системи вищої освіти він є дуже непростим. Ми повинні відверто визнати, що за останні роки у сфері вищої освіти України, особливо технічної, накопичилися складні проблеми, вирішення яких залишається на порядку денному, навіть незважаючи на наявність чи відсутність таких факторів, як Болонський процес.
Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові ж системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
Недостатнє визнання у суспільстві рівня "бакалавр" як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою;
Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом;
збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці;
Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра;
Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
Зменшити ці перешкоди - означає для нас опинитися, образно кажучи, на першому поверсі величезної будівлі, яка має назву "Європа знань".
3. НОВІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У НАВЧАННІ
Досвід просування інновацій не раз підтверджував істину про те, що нові технології, застосовані для вирішення погано сформульованих і недостатньо досліджених проблем, не тільки не приносять очікуваних результатів, але часто навіть погіршують ситуацію. Щось подібне відбувається зараз в області нових інформаційних технологій в навчанні. Не тільки в нашій країні, але і навіть у високотехнологічних країнах ейфорія поголовної переможної комп'ютеризації часто змінюється розчаруванням, появою нових проблем, часто не менш гострих, ніж ті, які висувалися спочатку. Справжній шок переживають викладачі деяких західних університетів, коли усвідомлюють різке звуження обсягу зайнятості внаслідок перекладу на рейки інформаційних технологій операцій доставки інструктивних і навчальних матеріалів, контролю знань і навичок, симуляції складних процесів. Поява ВЗО без викладачів, технологій навчання і тренінгу, в яких центральна роль відводиться студенту, свідчить про те, що на наших очах закладаються основи кардинальної трансформації діяльності освітніх установ.
Інформація, на відміну від інших продуктів діяльності, характеризується тим, що споживання інформації не приводить до її руйнування. Комп'ютерне відтворення копії інформаційного продукту істотно дешевше масового виробництва копії будь-якого іншого товару. Сучасні можливості подання інформації забезпечують якісний і адекватний вплив на всі органи сприйняття, а засоби віддаленої доставки інформації забезпечують всепроникливість і зручний доступ до інформації.
Акцентування уваги на окремих привабливих сторонах організації процесу навчання призвело до проектування декількох моделей нових технологій навчання. Кожна з них, як правило, експлуатує невелике число ідей: низьку собівартість надання освітніх послуг, розвиток пізнавальної активності учнів, зручність доступу до величезних гетерогенних джерел інформаційної підтримки навчальної діяльності, безперервний характер навчання, групову синергію (системне поєднання) і спеціалізацію, відхід від неефективної процедурної моделі організації навчання, перехід від моделі навчання, орієнтованої на викладача до студенто-орієнтованої моделі. На практиці спостерігається тенденція об'єднання фрагментів нових технологій, що добре себе зарекомендували, з метою використання всього кращого в контексті суб'єктивного досвіду і місцевих умов. Проте, важливо дати коротку характеристику найбільш популярних технологічних підходів.
Інструктивне дистанційне навчання базується на ідеї дистанційної доставки широкого спектру інструктивних навчальних матеріалів. Навчання, як правило, забезпечується процедурною схемою надання змістовної інформації, повчальних симулюючих програм, ілюстративних і довідкових даних, контрольних завдань і тестів.
Портфель навчальних інструктивних матеріалів може набиратися з різних курсів, підготовлених в різних закладах освіти. Завдяки конкуренції навчальних матеріалів забезпечується необхідний рівень якості. Вихідний контроль проводиться, як правило, централізовано і незалежно від творців навчальних курсів спеціально організованими сервісними тестовими службами і акредитуючими організаціями. Це виключає необ'єктивну і неузгоджену процедуру оцінювання, передбачає вхідний контроль і індивідуалізацію процесу навчання. Навчання часто супроводжується заздалегідь запланованими сеансами on-line консультацій. Найбільш сильними чинниками розвитку вважаються цінове змагання курсів і модуляризація (або артикуляція) навчальних планів, тобто можливість відбору найкращих модулів з запланованого навчальним планом стандартного сертифікованого набору, які можуть бути підготовлені різними навчальними закладами.
Ресурсно-орієнтоване навчання – філософія і методологія навчання, яка забезпечує викладачів цілісним підходом до організації навчального процесу. Воно направлене не тільки на засвоєння знань і придбання навичок, але і на тренінг здібностей самостійного і активного перетворення проблемно-інформаційного середовища шляхом розкриття і практичного застосування інформаційних ресурсів. Студенти розвивають навички інформаційної культури завдяки направлюваній викладачами і бібліотекарями практиці вирішення задач, що вимагають інформації з багатьох джерел. Студенти замість готових знань отримують допомогу в тому, щоб поступово розвинути спеціальні навички, що забезпечують своє власне саморозкриття тем курсу, з'єднуючи разом інформаційні нитки для формулювання важливих знань по темі.
Посилення автономії – одна з істотних рис даної технології навчання – виявляється у вмінні студентів того, як взяти на себе відповідальність за визначення того, що вони повинні вчити, де і як знайти інформацію, що найкращим чином розкриває дану тему, яким чином зафіксувати і інтерпретувати інформацію, як її оцінити, як взаємодіяти з колегами по обробці інформації, як інформація засвоюється в процесі навчання.