Фізичне виховання дітей з синдромом дефіциту уваги
Як відомо, заняття фізкультурою зміцнюють здоров'я людини, нерідко позбавляючи його від захворювань. Фізичні вправи покращують роботу сердечно судинною і дихальною систем, активізують обмін речовин, зміцнюють м'язи і тканини, збільшують кисневий обмін, виводять шлаки, знімають м'язову втому, насичують людину додатковою енергією. Лікування дітей з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю повинне включати фізичну реабілітацію. Як не дивно, таким дітям додаткове фізичне навантаження не лише не протипоказане, але і корисне. Систематичні заняття гімнастикою сприяють тому, що дитина стає спокійнішою. У нього виробляється правильна координація рухів, відновлюються поведінкові реакції, нормалізується сон, розвивається кістково-м'язова система. Крім того, гімнастика чинить загальнозміцнюючу дію на увесь організм, що також надзвичайно важливо. Заняття фізкультурою з гіперактивними дітьми слід проводити з урахуванням ряду рекомендацій.
По-перше, вони повинні проводитися під контролем педіатра, невропатолога і лікаря ЛФК. Це, природно, не означає, що робити гімнастику треба тільки в спеціальних залах, строго по годиннику. Удома або на дачі з батьками це буде навіть корисно, адже вправи лікувальної фізкультури дають бажані результати лише у тому разі, якщо проводяться тривалий час і регулярно (добре розбити їх на окремі цикли і проводити кілька разів впродовж дня), з поступовим збільшенням навантаження. По-друге, необхідно мати на увазі, що гіперактивним дітям не можна брати участь в іграх, де сильно виражені емоції: змагання, командні ігри (футбол, баскетбол), показові виступи.
По-третє, перш ніж приступити до занять, дитина повинна пройти медичний огляд, щоб з'ясувати, чи не буде додаткове навантаження шкідливе для окремих органів і систем.
Таким чином, знання основних ознак синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю дозволить соціальному педагогу, що працює з гіперактивною дитиною, грамотно збудувати систему взаємин з ним і організувати такий розпорядок життя, який створить усі умови для корекції відхилень в його розвитку.
Правила поведінки соціального педагога з гіперактивною дитиною:
«не помічати» дрібні витівки, стримувати роздратування і не кричати на дитину, оскільки від шуму збудження посилюється;
застосовувати при необхідності позитивний фізичний контакт: узяти за руку, погладити по голівці, притиснути до себе;
рекомендується саджати за першу парту, щоб зменшити відволікаючі моменти під час занять;
давати можливість в середині заняття посуватися (попросити що-небудь підняти, принести, запропонувати протерти дошку і т.п.);
хвалити за кожен прояв стриманості, самоконтролю, відкрито проявляти свій захват, якщо дитина довела справу до кінця.
Правила поведінки батьків з гіперактивною дитиною:
підтримувати будинки чіткий розпорядок дня;
вислуховувати те, що хоче сказати дитина (інакше він не почує вас);
автоматично одними і тими ж словами повторювати багаторазово своє прохання (нейтральним тоном);
відволікати дитину у разі капризів: запропонувати на вибір іншу можливу в даний момент діяльність; поставити несподіване питання; відреагувати несподіваним для дитини чином (пожартувати, повторити його дії);
сфотографувати дитину або підвести її до дзеркала у той момент, коли він капризує;
залишити в кімнаті одного (якщо це безпечно для його здоров'я);
не забороняти дію дитини в категоричній формі;
не читати нотацій (дитина все одно їх не чує);
не наказувати, а просити (але не підлабузнюватися);
не наполягати на тому, щоб дитина щоб то не було приносила вибачення. [18]
У наш час проблема гіперактивності розкривається все ширше і повніше. Так, ще кілька років тому в початкових класах гіперактивних дітей було по одному-два в класі, а зараз в цю групу потрапляє вже близько 20–30% учнів. І цей відсоток постійно росте. Тому зараз у кожній школі потрібен соціальний педагог, який знає, повинен знати, як спілкуватись з гіперактивною дитиною, як працювати з такою категорією дітей. В соціально – педагогічній роботі вже розроблено багато ігр, тренінгів, бесід для корекційної роботи з активними дітьми і треба їх застосовувати на практиці.
2. Методичні рекомендації шкільному соціальному педагогу у роботі з гіперактивною дитиною
2.1Методичний супровід роботи шкільного соціального педагога з гіперактивними дітьми молодшого шкільного віку
Гіперактивна дитина
До цієї групи відносять дітей з порушенням нервової системи, яке полягає в неповноцінності процесів гальмування й різкому перевантаженні процесу збудження. Такий дисбаланс нервових процесів є причиною підвищеної неструктурованої активності й перешкоджає концентрації, довільності уваги дитини. [25]
Перше, що привертає до себе увагу в молодшому школярі з гіпердинамічним синдромом – це надмірна рухливість, непосидючість, імпульсивність реакцій.
На уроці він постійно крутиться, крутить щось у руках, не може всидіти на місці, постійно відволікає сусіда. У роботі класу або ніякої участі не бере, або ж занадто активний: стрибає по парті з піднятою догори рукою, вигукуючи: «Я! Я! Мене запитайте!»
Головна особливість виконання навчальних завдань полягає в низькій цілеспрямованості дій, постійному відволіканні. При цьому темп роботи дуже прискорений.
Дефіцит уважності не дозволяє гіперактивній дитині повною мірою реалізувати власні мисленнєві особливості. Це відбивається на рівні засвоєння програмних знань та виявляється у своєрідності помилок, що їх припускається дитина. Письмові роботи містять багать пропусків, замін та переставлень літер, слів, цифр, помилок на математичні обчислення. Доволі поширеними є помилки, пов'язані з тим, що дитина не зуміла зосередити потрібною мірою свою увагу на умові завдання. Найважче гіперактивним дітям виконувати завдання, які вимагають довготривалої напруженої діяльності й передбачають виконання ряду розумових та практичних дій.
На перерві гіперактивна дитина – ініціатор безглуздої біганини, штовхає, смикає дітей, часто є винуватцем конфліктів. Практично всі витівки дитини спонтанні, незлобливі. Тим часом у запалі бійки, коли відмовляють і без того слабкі механізми гальмування, дитина може бути несвідомо жорстокою, і її важко зупинити. Від гамірної гри гіперактивна дитина швидко збуджується, а потім повільно заспокоюється. [23]
Відзначені особливості поведінки та навчальні помилки є прямим відображенням рухового розгальмування та дефіциту уваги. Водночас гіперактивність та нездатність потрібною мірою концентрувати увагу системно впливають на розвиток психіки дитини, розвиток спостережливості, мислення, мовлення, емпатії.
Мислення у гіперактивних молодших школярів вирізняється невпорядкованістю, в основному конкретне. Часто виникають труднощі з такими абстрактнимипоняттями, як час і простір. Характерними є знижений запас слів, бідне мовлення, неточність у визначенні понять та видовій диференціації. Маючи в цілому достатні інтелектуальні можливості для засвоєння навчальної програми, діти навчаються нерівно й не досить успішно. Неуспішність у навчально-пізнавальній діяльності породжує негативні тенденції у формуванні мотивації навчання. Нездатність гіперактивної дитини до складної аналітичної роботи, яка вимагає великого напруження та концентрації уваги при пізнанні, оцінюванні почуттів та станів іншої людини, ускладнює формування дружніх стосунків з однолітками. Незважаючи на товариськість, гіперактивній дитині зазвичай не вдається побудувати довготривалі та більш-менш глибокі стосунки з однокласниками. Неодноразово відчувши задерикуватість та неприязне ставлення гіперактивної дитини, однокласники цураються її. У дитячому колективі їй залишаються найменш значні ролі.
Не маючи великих успіхів у навчанні, зазнаючи дискомфорту в стосунках із учителем та однолітками, зазвичай отримуючи нескінченні зауваження, такі діти вважають себе нікчемними, непоправними й поступово звикають до цієї думки. У багатьох із них проявляються ознаки невротизації, підвищеної втомлюваності, невротичні навички в поєднанні з інфантильною поведінкою. Очевидно, що в цілому створюються умови для трансформації у психопатичну особистість.