– враховувати самобутність кожного учня, його соціальні, психічні, психофізіологічні особливості, життєва настанови, ставлення до навчально-пізнавальної діяльності;
– враховувати та стежити за розвитком кожного учня як особистості;
– формувати персональну відповідальність учня за власні успіхи, успіхи класу, товаришів;
– допомагати учневі пізнати самого себе, тобто сприяти реалізації сократівського принципу «Пізнай самого себе». [71, с. 301].
«Демократизація освіти – принцип реформування освіти в Україні на демократичних засадах, який передбачає децентралізацію, регіоналізацію в управлінні освітою, автономізацію навчально-виховних закладів у вирішенні основних питань діяльності, поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів, перехід до державно-громадської системи управління освітою, співробітництво «вчитель – учень», «викладача – студент» у навчально-виховному процесі» [14, с. 85].
Розгорнуту характеристику суті принципу демократизації в освіті дав В. Ягупов. За його словами: «Принцип демократизації в навчанні визначається змінами, що відбуваються в суспільному житті України, а також у системі освіти розвинених країн».
Особистісний (гуманістичний) підхід у навчанні передбачає обов’язковість демократичних взаємин між педагогом і учнем. Тільки за таких умов можна формувати у молодих людей усвідомлену громадянську позицію, готовність до соціальної творчості, участі в демократичному суспільному управлінні, відповідальності за долю Батьківщини і світу.
Наша освіта сформувалася під впливом загальної радянської школи, яка орієнтувалася на авторитарну парадигму. Тому дидактика стала «бездітною» наукою, де все було правильно і обґрунтовано, окрім почуттів і переживань учня – суб’єкта учіння, який є рівноправним учасником процесу навчання.
Демократизацій суспільного життя в Україні детермінує демократизацію освітньої сфери, яка, своєю чергою, безпосередньо позитивно впливає на зміст і процедуру педагогічного процесу. «Демократизація навчального процесу передбачає оновлення змісту освіти, її наповнення загальнолюдськими та громадянськими цінностями, перебудову процесуальної сторони навчально-пізнавальної діяльності учнів, яка має бути спрямована на встановлення суб’єктних взаємин між педагогами й учнями.» – пише Ягупов В.В.
Демократизація процесу навчання означає:
– звернення до людини, тобто до особистості учня як суб’єкта учіння;
– повагу до особистості учня як саморегулювальної, саморозвиткової та самодіяльної системи;
– співробітництво педагогів і учнів як суб’єктів учіння, де останні є повноправними учасниками навчального процесу і творцями власного самовдосконалення;
– розкріпачення особистості учня, розвиток його внутрішньої свободи й почуття власної гідності;
– колективний аналіз навчальне-пізнавальної діяльності та добір найбільш оптимальних умов його вдосконалення;
– подолання формалізму і бюрократизму в навчальному процесі;
– дбання про розвиток потенційних можливостей і здібностей учня як особистості;
– визнання єдності індивідуального і колективного начал у навчанні.
Отже, демократизація навчального процесу має ґрунтуватися на взаємопов’язаній діяльності педагогів і учнів, яка базується на демократичних принципах спілкування. Власне, стиль спілкування педагогів, першою чергою, визначає спрямованість дидактичного процесу. Є спеціальні прийоми та способи для розвитку такого спілкування. Це методи активізації навчально-пізнавальної діяльності, діалогічні методи навчання, де всі учасники спільно, творчо вирішують завдання. [71, с. 303 – 304].
Саме такий зміст ми вкладаємо у поняття гуманізації та демократизації освіти.
Отже, твердження про визначальну роль учителя у керуванні навчальним процесом вірне лише в тому розумінні, що цілі навчального процесу можна послідовно і повністю реалізувати лише тоді, коли вчитель поважає, заохочує, скеровує активну діяльність учнів [58, с. 20].
Звідси випливають нові ознаки та межі поняття «навчальний процес». Його треба розуміти як єдність навчання та учіння. «Навчання – це діяльність учителя, яка полягає в тому, що вчитель подає учням навчальний матеріал, допомагає їм спостерігати певні предмети та явища, спрямовує їхню роботу під час засвоєння та застосування знань, під час перевірки засвоєння знань, умінь та навичок.
Учіння – це свідома діяльність учнів, якою керує вчитель. Полягає ця діяльність у тому, що учні спостерігають певні предмети та процеси, слухають пояснення вчителя, усвідомлюють ті чи інші факти, предмети, явища і їх взаємозв’язки, про себе узагальнюють факти, закріплюють і застосовують знання відповідно до настанов учителя» [17, с. 48].
Загальна ознака єдності навчального процесу чіткіше виражена в іншому визначенні, де наголошується на активній і різноманітній діяльності учнів у процесі учіння, а також на взаємозв’язку навчання й учіння: «Учні засвоюють навчальний матеріал, моральні та соціальні принципи, моральні ставлення, оволодівають уміннями та навичками. Спочатку в них формується первинне розуміння предмета, первинні навички у здійсненні розумових та моторних операцій (початкова стадія навчання). Далі знання та вміння закріплюються шляхом повторення і виконання вправ, застосування їх на практиці і перевіркою. Під час учіння учні охоплені різноманітною діяльністю: слухають лекції, беруть участь у бесідах, вчать матеріал за підручниками, виконують домашні завдання, готують реферати, проводять досліди, експериментують, думають над тими чи іншими проблемами і самостійно шукають шляхів їх розв’язання, працюють, граються тощо» [58, с. 40].
«Учіння учнів не можна розуміти як спонтанний процес, як діяльність, що розвивається сама собою. Вчитель, інструктор і вихователь спрямовують цей процес, навчають. Навчання – це планомірний і організований процес, що відкриває шлях до культурних надбань і здобутків наукового пізнання, до їх застосування в практичній діяльності і у виробленні норм моральної поведінки. Навчати означає керувати учінням» [58, с. 22].
Навчання і розвиток особистості учнів дуже тісно пов’язані між собою. Навчання як цілеспрямований, систематичний і організований процес ведення учнів від незнання до знань має виходити з природного розвитку дитини, враховувати закономірності цього розвитку і на їх основі забезпечувати подальший всебічний розвиток її особистості.
В традиційній дидактиці учіння розумілося, а на практиці здійснювалося під впливом його механічних тлумачень у психології (Ебінгуаус, Вундт та інші). Воно являло собою засвоєння певного комплексу готових знань шляхом заучування, яке здійснювалося відповідно до закономірностей поєднання уявлень (асоціацій) у свідомості учнів.
Таке розуміння суті учіння як простого рецептивно-репродуктивного процесу зумовлювалося загальним розумінням особистості учня як простого об’єкта педагогічного процесу. Сучасна теорія навчання, збагачена новими досягненнями психології, виходить із нового визначення поняття і суті навчання. За цим визначенням головною ознакою навчання є активність, продуктивність і творчість того, хто вчиться. У психології суть учіння визначається як зміна дій, які відбуваються на основі вироблених умінь та навичок і сприяють набуванню досвіду, розвитку здібностей, формуванню особистості і виробленню основ світогляду. В цьому розумінні учіння розглядається як форма діяльності, в якій поведінка і психічні особливості індивіда змінюються не тільки під впливом зовнішніх умов, а й залежно від наслідків його власних дій.
Те, що вказаним ознакам суті учіння надається виняткового значення, не означає, що з процесу учіння вилучаються такі важливі прийоми, як моторне, сенсорне та вербальне учіння. Не означає це також і нехтування учінням, що здійснюється за допомогою запам’ятовування. Учіння завжди було пов’язане із запам’ятовуванням: запам’ятовування фактів, утримування матеріалу в пам’яті, запам’ятовування і відтворення засвоєних уявлень – все це становить органічну складову частину учіння. Запам’ятовування – це не єдина і не головна мета відношення «мета – зміст навчання» виразно виявляється в площині конкретизації цілей у змісті навчальних предметів. [58, с. 29 – 30].
Ще Я. Коменський вказував: «Запитування – це означає звертатися за порадою з приводу невідомої речі до вчителя, до товариша чи до книги. Засвоювати – це означає те, що взнав і зрозумів запам’ятати. Навчати – це означає все засвоєне в свою чергу переказувати товаришам чи кожному, хто бажає слухати» [33, с. 277]. Ось в чому полягає процес учіння.
М. Забродський вважає, що: «Навчання – цілеспрямований процес взаємодії вчителя та учнів, під час якого в учнів формується освітня інформація (її сприймання і закріплення) і робиться істотний внесок у виховання і розвиток особистості» [22, с. 94].
Учіння ж, на його думку, – це «діяльність людини, основна мета якої – засвоїти знання, уміння, навички, набути соціального досвіду» [22, с. 973].
Н. Волкова розглядає навчання як «процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває умінь та навичок» [10, с. 237].
«Викладання – організація та управління вчителем пізнавальної діяльності школярів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів. Учіння – власне навчальна діяльність учнів», – пише вона [10, с. 238].
М.Фіцула розглядає «навчання як один із видів людської діяльності», який складається з двох взаємопов’язаних процесів: «Викладання – діяльність вчителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних та практичних робіт, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок. Учіння – цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому розумінні – оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті». [66, с. 78]. Він зауважує, що «у процесі навчання відбувається взаємодія між вчителем і учнем, а не просто вплив вчителя на учня. Результативність процесу навчання залежить від стилю спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього середовища». [66, с. 78].