- зовнішні — це потреби, які йдуть з зовні, іншими словами — це вимоги, які ставлять оточуючі, що проявляються у засобах покарання і схвалення;
- особисті - це переконання, установки.
2. Дрейєр виділяє у формуванні мотивації навчання внутрішні і зовнішні джерела. До внутрішніх він відносить усвідомлення цінності предмета, особливий інтерес особистості до предмета бажання добитися визнання, бажаних особливостей, успіхів, уникнути невдач. Тобто вчений розглядає мотивацію з точки зору її соціальних відносин. До зовнішніх джерел відносяться схвалення або осуд з боку вчителя, заохочення, покарання, вплив батьків тощо.
3. А.К.Маркова спеціально займалась проблемою мотивів навчальної діяльності. Вона виділяє пізнавальні і соціальні мотиви [57; с.12]. До перших вона відносить:
-широкі пізнавальні мотиви, які полягають в орієнтації школярів на оволодіння новими знаннями;
- навчально-пізнавальні мотиви, які полягають в орієнтації школярів на засвоєння способів добування знань (інтереси до прийомів самостійного одержання знань, до способів саморегуляції і раціональної організації навчальної діяльності);
-мотиви самоосвіти - спрямованість на самостійне удосконалення способів добування знань.
Таким чином, процес навчання повинен бути побудований так щоб його мотив був зв'язаний з власним, внутрішнім змістом предмета засвоєння. Мотив до суспільно необхідної діяльності хоча і залишається як загальний мотив, але стимулювати до навчання повинен той зміст, якому дитину навчають у школі, вважав Д.Б.Ельконін. Необхідно сформувати пізнавальну мотивацію [56; 68; с. 263].
Формування такої пізнавальної мотивації тісно зв'язане зі змістом і способами навчання. При традиційних способах навчання формування пізнавальної мотивації може і не бути. Перетворенню діяльності, яка ще не є навчальною, у навчальному в якості однієї з передумов є зміна мотивів. На жаль, у школі зазвичай працюють методами зовнішніх стимулів, і в якості зовнішньої такої сили є оцінка - у школі виникає система примусу. Але справжня мотивація буде мати місце тоді, коли діти будуть бігти в школу, де їм буде добре, і цікаво. Для цього потрібно корінні і радикальні зміни змісту навчання у школі. Це було здійснено в експериментальних школах під керівництвом Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова [32; 39; 48].
До соціальних мотивів А.К. Маркова, Г.А. Цукерман, Ю.А. Полуянов та інші відносять:
- широкі соціальні мотиви - прагнення одержати знання, щоб принести користь суспільству, відповідальність, що пов'язана з глибокою підготовкою до професії;
-вузькі соціальні мотиви (позиційні мотиви), що полягають у прагненні людини зайняти певний статус, одержати схвалення. Зокрема, це -проявляється у прагненні учні зайняти перше місце, біти одним з найкращих — "престижна мотивація";
-мотиви соціального співробітництва - учень прагне усвідомлювати, аналізувати способи, форми свого співробітництва і взаємовідносин з учителем і однокласниками, постійно удосконалювати ці форми.
Але не сама наявність соціальних і пізнавальних мотивів визначають сутність особистості школяра, її спрямованість, а їх якість. Тому А.К.Маркова виділяє дві характеристики, мотивації [57; с. 14]: змістовну, що зв'язана зі змістом здійснюваної школярем навчальної діяльності, і динамічну, що зв'язана з формою, динамікою вираження цих мотивів. До змістових належить наявність особистішого смислу навчання для учня, наявність мотиву дієвості (реальний вплив на хід навчальної діяльності і всієї поведінки учня), місце мотиву в загальній структурі мотивації, самостійність виникнення і прояву мотиву, рівень усвідомлення мотиву, ступінь розповсюдження мотиву на різні типи діяльності. До динамічних характеристик належить стійкість мотивів, його емоційне забарвлення і сила (його вираження, швидке виникнення).
Як зазначав С.Л. Рубінштейн, "вузлове питання — це питання про те, як мотиви, що характеризують не стільки особистість, скільки обставини, в яких вона перебуває по ходу життя, перетворюється в те стійке, що характеризує дану особистість" [83; с. 249].
Таким чином, учбова діяльність протікає успішно, якщо вона стимулюється мотивами, що йдуть від самої діяльності. Але крім цього успіх у засвоєнні знань, навичок і вмінь у початковій школі залежать і від мотивів, що викликаються позицією школяра. На це вказували Л.І. Божович, Л.С. Словіна, І.В. Дубровіна та інші вчені - психологи [9; 10; 68; с. 260].
Зокрема, Л.І. Божович зазначає, що дитина прагне до функції учня. Спочатку вона виконує свої шкільні обов'язки подібно до того, як раніше виконувала правила ролі, що була взята нею у грі. Бажання бути на рівні тих вимог, які до неї ставить позиція школяра є більш сильним, ніж всі інші. Ця "дитяча довільність" зникає тоді, коли дитина звикає до позиції школяра; і переживання, зв'язані з нею, втрачають свій безпосередній позитивний емоційний заряд. На місці цієї "дитячої довільності" повинен сформуватися новий, вищий тип довільності, що відповідає особливостям навчальної діяльності, як повсякденного обов'язку дитини. Але цілеспрямованого формування такого типу довільності у школі, як вже зазначалося вище зазвичай не проводиться, він складається стихійно, далеко не у всіх школярів, часто замінюється стереотипним пристосуванням до шкільних умов і завдань, іншими словами виконання обов'язків школяра втрачає свою безпосередню привабливість і стає нудним, і навіть неприємним обов'язком, при відсутності у дитини мотивації навчання, особливо на початку навчання у школі.
До кінця дошкільного віку у дитини повинна сформуватися досить сильна мотивація до навчання у школі. Саме одним із провідних компонентів готовності дитини до школи є мотиваційний, який включає в себе внутрішні (пізнавальні) мотиви учня (потреба в інтелектуальній активності, пізнавальний інтерес) і зовнішні (соціальні) мотиви (бажання займатися суспільно значущою діяльністю, ставлення до вчителя як до бездоганного авторитету суспільних відносин). Внутрішні та зовнішні мотиви учня складають внутрішню позицію школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до навчання [46].
Про наявність внутрішньої позиції школяра можна говорити, якщо дитина [73]:
-ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи прагне до занять специфічно шкільного змісту;
- проявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура та інші), має належне уявлення про підготовку до школи;
- відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни); віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки), визнає авторитет вчителя.
Психологи відмічають, що на межі дошкільного і шкільного дитинства відбувається вперше усвідомлення самою дитиною розходження між її об'єктивним положенням і її внутрішньою позицією [10; с. 35]. Ця потреба утворює так звану суб'єктивну готовність до школи. Поряд з цим існує і об'єктивна готовність - рівень знань і вмінь, з якими дитина йде до школи.
Спостереження показують, що у дитини семи років рівень суб'єктивної готовності до школи може дещо знижуватись через розповідь інших дітей про труднощі у школі, а також через те, що прагнення вчитися до деякої міри задовольняють у дитячому закладі (садочку). Поряд з цим рівень об'єктивної готовності підвищується у зв'язку із загальним розвитком культури, використанням засобів масової інформації. Таким чином у дитини рівень суб'єктивної готовності підвищується, що вже ускладнює подальше формування мотивації у початковій школі.
Несформованість у школяра позитивної стійкої мотивації до навчальної діяльності може стати провідною причиною низької успішності [27; 58; 81; с.212]. Мотиваційна сфера навчання, тобто та, що визначає, стимулює навчальну активність, має складну будову і змінюється у процесі індивідуального і вікового розвитку школярів. Навчальна діяльність, як вважають психологи, є полімотивована, і в її основі різні стимули утворюють певну ієрархічну структуру. Так, наприклад, в учня може існувати спрямованість на процес, на способи своїх навчальних дій, але в той же час він буде орієнтуватися на результати, на оцінку своєї роботи. У школярів, поряд з чисто пізнавальними потребами, навчальними інтересами, можуть діяти мотиви "уникнення" неприємностей тощо.
Зазвичай?до школи дитина приходить позитивно мотивованою. Щоб у неї не зникло позитивне ставлення до школи, необхідно вже у молодших класах формувати власне навчальні інтереси. Тому зусилля психолога в контакті з учителем повинні бути спрямовані на формування стійкої мотивації досягнення успіху, з однієї сторони, і розвиток навчальних інтересів - з іншої.
Треба зауважити, що сформованість мотивації навчальнії діяльності вчителя може судити не тільки по чисельних і різноманітних проявах ставлення до навчання, але й за рівнем реальної успішності навчальної діяльності: показники шкільної успішності, відвідування і показники сформованості навчальної діяльності школярів. У психолого-педагогічній літературі описано ряд методів вивчення пізнавальних інтересів [ 57; 65; 75; 99]. Більшими реальними для вчителя методами вивчення мотивації є спостереження за поведінкою учнів на уроках і поза ними; спеціально підібрані педагогічні ситуації; індивідуальна бесіда з учнем, що передбачає прямі і непрямі питання вчителя про мотиви, смисл, цілі навчання для даного учня; анкетування, що допомагає досить швидко зібрати масовий матеріал про ставлення школярів до навчання. Найбільш ефективними є два попередніх, оскільки не вимагають спеціального часу, тісно переплітаються з навчально виховним процесом і виявляють факти реальної поведінки школярів у природних умовах шкільного навчання, дають судження школярів. Адже відомо, що найкраще можна вивчити школяра в реальному процесі його навчання і виховання. "Вивчати дітей, виховуючи і навчаючи їх, з тим, щоб виховувати і навчати, вивчаючи, - писав С.Л. Рубінштейн, - такий шлях єдиної повноцінної педагогічної роботи і найбільш плідний шлях пізнання психології дітей" [83; с.185].