Одним з прийомів формування пізнавального Інтересу в молодших школярів є самостійна навчальна діяльність, яка здійснюється тоді, коли один або кілька її компонентів виконуються школярем без допомоги вчителя. Дидактики відмічають, що самостійна робота - це робота, що виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням, в спеціально призначений для цього час. "Істина стане власним надбанням учня тоді, коли він відкриє її сам" [47;с.6]. Не тільки дійти до суті, але й сформулювати знайдену закономірність учні можуть самі. Не варто позбавляти їх цього захоплюючого й нелегкого моменту пошукової діяльності - пошуку адекватного вираження думки у слові, "мук" слова. Якщо учні пророблять всі ці етапи роботи самостійно, "добутий" ними складний закон чи просте правило будуть так само відрізнятись від уважно прослуханого і добросовісно вивченого, як істина відрізняється від банальності.
Основна рухома пружина пошукового, проблемного навчання - це система запитань і завдань, які ставляться перед учнями. На жаль, спостереження під час педагогічної практики в школі свідчать, що ~ 80% запитань, з якими вчителі звертаються до учнів, вимагають тільки механічного відтворення вивченого. Але існують різноманітні запитання, які стимулюють розумову діяльність і викликають інтерес в учнів. Це запитання, в яких зіштовхуються протиріччя, запитання, які вимагають встановити схожість і відмінність, встановити причинно-наслідкові зв'язки, підтвердити власними прикладами фізичні закономірності, виправити логічні або фактичні помилки. Одним із видів активного пошуку є дія вибору, яка базується на "зважуванні" і порівнянні різних варіантів. Наприклад, це можуть бути різноманітні тестові завдання. Треба зауважити, що інтерес до навчання зберігається там, де є правильне поєднання шкільної і домашньої самостійної роботи учнів. Якою б не була хорошою навчальна робота в школі, але якщо у школяра немає вміння самостійно працювати вдома, інтерес не може бути в належній степені викликаний і збережений. Щоб підтримувати і зберігати у дітей інтерес до навчальної діяльності, потрібно привчати їх до самостійної роботи. Необхідно правильно організовувати і контролювати роботу учнів в школі і вдома.
Розвитку пізнавальних інтересів, любові до предмету і до самого процесу розумової праці сприяє така організація навчання, за якої учень захоплюється процесом самостійного пошуку і "відкриття" нових знань, розв'язує задачі проблемного характеру. Таким чином, для формування пізнавального інтересу вчителю потрібно:
- на кожний предмет намітити систему ускладнення завдань, що вимагає оволодіння більш досконалими пізнавальними вміннями;
- ставити завдання, що вимагають пошукового підходу, перевірки практикою отриманих знань;
- використовувати завдання, що вимагають використання знань в повсякденному житті;
- самостійно розвивати і підтримувати творчий підхід до розв'язання поставлених завдань.
8. Створення ситуацій успіху в навчанні. Загальновизнаним стимулом, що впливає на розвиток і формування пізнавального інтересу школярів в учінні, є успіх, що викликає позитивне переживання, задоволення, почуття власної гідності. Відомо, що без переживання радості успіху неможливо по-справжньому розраховувати на подальші успіхи в подоланні навчальних труднощів. Ось чому досвідчені вчителі так підбирають для учнів завдання, щоб ті з них, які потребують стимулу, отримали б на відповідному етапі доступне для них завдання, а потім вже переходили б до виконання більш складних вправ. Наприклад, з цією метою використовуються спеціальні подвійні завдання, одне з яких доступне для учня і створює базу для наступних зусиль по розв'язанню більш складного завдання. Ситуації успіху створюються і шляхом диференціації допомоги школярам у виконанні навчальних завдань однієї і тієї ж складності, а також організовуються шляхом заохочення проміжних дій школярів, тобто шляхом спеціального підбадьорювання їх на основі зусилля. Важливу роль в створенні ситуації успіху відіграє забезпечення сприятливої морально-психологічної атмосфери в процесі виконання завдань. Такий клімат знижує почуття тривоги, невпевненості, що дозволяє зосередити всю свою увагу на пізнанні.
9. Спілкування між учнями, між ними і вчителем, що не є відособленим джерелом формування пізнавальних інтересів, здійснює значний вплив на формування пізнавальних інтересів. Колективні і міжособистісні відносини, які складаються на уроках в процесі узагальнення між однолітками, учнями і вчителем, об'єктивно змінюють ситуацію учіння і відповідно можуть стимулювати інтелектуальну діяльність, загострювати переживання, сприяти вольовому зусиллю, що здійснює стимулюючий вплив а пізнавальні інтереси учнів.
10. Взаємодія різних видів діяльності в навчальному процесі, сприяє розвитку і формуванню пізнавальних інтересів молодших школярів. Така взаємодія діяльностей (суспільна, художня, ігрова, предметно-практична) сприяє виявленню потенційних можливостей школяра, задоволенню його інтересів; запитів, а також розвиває і сприяє гармонійному розвитку індивідуальностей. Використання поряд з цим спілкування сприяє обміну досвіду, набуття нової інформації за межами навчального процесу.
11. Для підтримки інтересу необхідне правильне поєднання праці і відпочинку. Будь-яка робота, навіть найзахоплююча, втомлює. Щоб уникнути цього, необхідно зберегти нормальний темп роботи, що відповідає даному віку школярів: не дуже швидкий і не дуже повільний. При цьому необхідно врахувати і їх індивідуальні відмінності. Те, що одні діти будуть виконувати повільно, інші можуть зробити швидко. Щоб подолати втому і неприємне почуття втоми, корисно чергувати навчальні предмети, види діяльності, змінювати характер і методи роботи. Чим менший вік дітей, тим частіше повинна відбуватися зміна видів роботи.
Крім формування пізнавального інтересу на уроках вчитель може їх формувати і поза учбовий час (позакласна робота). Зокрема, Г.Т. Щукіна рекомендує такі умови формування пізнавального інтересу [98;с.176]:
- використовувати різні форми задоволення запитань учнів;
- обговорення нової книги, читання віршів і т.п.;
- систематично проводити політінформації, в які включати розділ Про найцікавіше", розглядати питання економіки, політики, культури, науки, літератури в своїй країні і за кордоном;
- готувати виступи учнів перед товаришами в класі;
- спрямовувати діяльність дітей на збір матеріалу, зв'язаного з різноманітними подіями.
Можна формувати пізнавальний інтерес як провідного мотиву навчальної діяльності індивідуально, а також залучати батьків [98;с. 178-179]. В першому випадку можна використовувати ряд прийомів:
- підготовка повідомлень про нові відкриття в різних галузях науки та мистецтва, про цікаві явища життя;
- збір матеріалу в певній області науки за допомогою різноманітних джерел художньої літератури;
- проведення різноманітної дослідницької роботи: вирощування рослин, догляд за тваринами;
- виготовлення наочних посібників з різних предметів: гербаріїв, альбомів, макетів тощо.
У другому випадку рекомендується батькам:
- проводити бесіду з дітьми за запитаннями, що їх цікавить;
- стимулювати дітей задавити питання із області, що їх цікавить;
- проводити пізнавальні ігри;
- рекомендувати книги з метою поглиблення пізнання школярів в області, що їх цікавить;
- проводити бесіду про події дня;
- допомагати проводити досліди та стимулювати будь-який прояв творчої роботи.
Як зазначає А.К.Маркова, [57;с.48-50] формування пізнавального інтересу як провідного мотиву діяльності проходить три етапи:
I етап. Навчальна діяльність під керівництвом вчителя, коли всі компоненти учбової діяльності (мета, завдання, учбові дії, дії самоконтролю і самооцінки) виконуються і усвідомлюються за допомогою учителя. Цьому сприяють багаточисельні вправи і запитання на аналіз і перетворення учбової діяльності, які може використовувати вчитель протягом уроку. Наприклад: "Дай відповідь, що у твоїй роботі буде результатом, яким способом ти це зробиш, чи є інші способи, співвіднеси їх. Скільки часу на це потрібно, які дії ти використаєш, чому та ін.".
Поступово вчитель передає всі компоненти учбової діяльності для самостійного виконання школярам.
II етап. Самостійна навчальна робота, яка виконується учнями самостійно, без вчителя, але за його завданням. Наприклад: "Ми визначили завдання уроку, а тепер, що ми будемо робити?".
III етап. Самоосвітня діяльність школярів - це пізнавальна діяльність, якою керує сам учень, згідно своїх мотивів і цілей. Така діяльність може мати різні рівні: або може "супроводжувати" шкільне навчання, або бути присутньою епізодично у засвоєнні знань, або ж перетворитися в окрему діяльність по самоосвіті і самовихованню. Але ці рівні потребують керівництва вчителя. Особливо, у навчанні молодших школярів, оскільки у них ще недостатньо сформована емоційно-вольова сфера, яка б сприяла самостійно-вольовому пізнанню навчальної дисципліни. Серед прийомів самостійної роботи школяра, використання яких є ефективним для розвитку у них позитивної мотивації навчання, виникнення пізнавального інтересу, можна запропонувати такі.
- прийоми смислової переробки тексту, збільшення об'єму навчального матеріалу, виділення у ньому основних ідей, принципів, завдань;
- прийоми культури читання і культури слухання, прийоми короткого і найбільш раціонального запису і виписки, план, конспект, реферат тощо;