Важливим показником є також поведінка дитини під час виконання завдань, й ставлення до роботи. В умовах цілеспрямованого спостереження вчитель чи психолог фіксують:
1. Загальний стан дитини під час виконання завдань:
а) спокійна, зібрана;
б) невпевнена, боязка;
в) скута.
2. Ставлення до завдань:
а) зацікавлена, зосереджена;
б) уважна, але напружена, збуджена;
в) неуважна, байдужа, надто збуджена.
3. Виконує завдання:
а) одразу ж;
б) після його повторення;
в) після допомоги.
4. Розуміє завдання:
а) одразу і повністю;
б) після повторення;
в) після повторення і додаткового пояснення.
5. Уважність під час роботи:
а) завжди, в усіх завданнях;
б) після нагадування;
в) неуважна.
6. Організованість, наполегливість:
а) закінчує роботу самостійно;
б) періодично потребує додаткового стимулювання;
в) перериває роботу і не закінчує її.
7. Самостійність:
а) виконує завдання повністю самостійно;
б) іноді потребує допомоги;
в) постійно потребує допомоги [72].
А тепер спробуємо більш вузько охарактеризувати цей віковий період з позиції розвитку інтелекту. Інтелектуальний розвиток дитини відбувається головним чином у школі, хоч не можна зменшувати роль сім'ї також. Згідно теорії Ж. Піаже, саме вік між 5 та 7 роками є перехідними від доопераційного мислення до мислення на рівні конкретних ситуацій. Причому зазначено конкретний вік: 5,6 чи 7 років, через те, що це питання індивідуальне. Що ж відбувається з мисленням в цей період? Воно стає менш інтуїтивним та егоцентричним, поступово перетворюючись в логічне. Мислення стає більш гнучким і складним. Діти даного періоду здібні за допомогою логічних роздумів пояснювати зміни, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки навіть коли об'єкт знаходиться прямо перед ними. Ці здібності уявно виходять за межі ситуації або стану, створюють фундамент для систематичних роздумів на рівні конкретних операцій, а пізніше на рівні формальних операцій.
Школа, яка стоїть на позиціях розвивального навчання, робить багато, щоб підготувати творчу, мислячу особистість. Тому виховання активної життєвої позиції особи органічно пов'язане з формуванням її мислення, розвитком та удосконаленням усіх якостей розуму.
За В.О. Сухомлинським «мислення – це дискретна робота мозку: мозок вмить відключається від однієї думки і переключається на іншу, потім знову повертається до першої і т.д.» [70]. Ця особливість мозку і є механізмом мислення, так вважав він.
Школяр вчиться, думаючи, і думає – навчаючись: мислення починається там, де необхідно знайти відповідь на запитання, або щось зрозуміти. Важливо враховувати, що розвиток мислення школярів здійснюється поступово від наочно-дійового в дошкільному віці до образно-мовленнєвого в молодшому та до понятійного, теоретичного в середньому та старшому шкільному віці.
Розвиток мислення молодших школярів виявляється в їх здатності усвідомлювати і розв'язувати дедалі складніші пізнавальні і практичні задачі, здійснювати потрібні операції, виражати їх результати в судженнях, поняттях, міркуваннях і умовиводах [21, с. 10].
Етапи розвитку інтелекту проявляються поступово. Це досягається шляхом здобуття знань, засвоєння їх в процесі діяльності та пізнанням особливостей природних і соціальних явищ. Діти набувають цю найбільш складну і тонку форму мислення і процесі активного дослідження природного середовища, створюючи для себе проблемні ситуації і, в основному, самостійно на них відповідаючи [75, с. 15]. Певно, що Марія Монтессорі, відомий італійський педагог, дуже добре усвідомлювала цю прямопропорційну залежність між активним пізнанням навколишнього світу та розвитком розумових здібностей дитини, створюючи цілий ряд дидактичних ігор типу «Шумові коробочки», «Нюхові баночки», «Рамки та втулки» та інше. Практичність знань про особливості інтелектуального розвитку молодшого школяра полягає для педагогів в тому, що вони повинні зрозуміти важливість та особливості періоду «конкретних операцій в процесі навчання». При чому діти виступають не пасивними спостерігачами, а активними учасниками цього процесу [45, с. 18].
Було б несправедливо не згадати про соціальний фактор, що має великий вплив на розвиток розумових здібностей та сприйняття і пояснення життєвих явищ, на успіхи в навчальній діяльності. Найближче соціальне оточення дитини є її сім'я та мікросередовище. Виховання в сім'ї – одна з форм виховання дітей, що поєднує педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту. Сім'я здійснює виховний вплив на дитину з перших днів народження. Завдання батьків полягає в розвитку мислення і мови дітей, активності і витримці, самостійності в різних проявах життєдіяльності. У шкільному віці, коли основним змістом дитячого життя стає навчальна діяльність і формується характер, важливо, щоб родина підтримувала тісний зв'язок зі школою. Роль батьків у інтелектуальному розвитку дітей надзвичайно важлива. Якщо батьки надають вагоме значення освіті, читанню книг, обговоренню кінофільмів, екскурсіям, домашній бібліотеці, то зрозуміло, що вони будуть стимулювати різноманітними методами і шляхами розвиток розумових здібностей своїх дітей. Крім того, батьки є першими прикладами для наслідування в будь-якій сфері, в тому числі й сфері інтелектуального життя.
У молодшому шкільному віці дитина формується всесторонньо. Не можна вважати, що головне для неї навчання, а все інше додається. Головне у формуванні особистості учнів початкових класів – взаємозв'язок розумового, морального, трудового, фізичного, естетичного виховання.
У цьому віці дитина стає більш дисциплінованою. Навчальна діяльність вимагає постійного вольового напруження, наполегливості, старанності, працездатності. Вільні вольові дії доступні для молодших школярів. Однак, вони не витримують тривалого напруження, тому зміна видів діяльності, способів учіння, ігрові моменти при вивченні навчального матеріалу необхідні в роботі вчителя. Вони полегшують навчальну працю школярів і мають великий вплив на розвиток інтелектуальних здібностей дитини [22, с. 4]. Таким чином ми підійшли до висвітлення питання особливостей інтелектуального розвитку молодшого школяра.
2. Методи психодіагностики інтелекту в молодшому шкільному віці
1.2 Врахування індивідуальних особливостей молодших школярів у процесі діагностики і розвитку інтелектуальних здібностей
Розвиток і формування всебічно та гармонійно розвиненої, незалежної, впевненої в собі, самостійної особистості, людини з високим рівнем самоповаги та самооцінки, здатної до свідомого суспільного вибору – головне завдання сучасної освіти. Виховання особистості повинне відштовхуватися від сформованої у дитини позитивної Я-концепції [3]. Але це неможливо без глибоких знань учителем конкретного стану особистісного розвитку, самосвідомості дитини, кризових етапів, які супроводжують її в кожному віковому періоді. Я-концепція – це динамічна система уявлень людини про себе, в неї входить усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших якостей, самооцінка та суб'єктивне сприймання зовнішніх факторів, які впливають на дану особистість. Я-концепція виникає у людини в процесі соціальної взаємодії як результат психічного розвитку і як психічне набуття. Навколишній світ, інші люди сприймаються нами крізь призму Я-концепції, яка сформувалась у процесі соціалізації, виховання, але мала також й індивідуальні передумови, тому її зміст є одним з найбільш важливих результатів виховання та навчання [5 6]. Тому важливим є вивчення різних компонентів самосвідомості дитини, її емоційно-ціннісного ставлення до себе, мотиваційної сфери, прояву креативних здібностей. У навчально-виховному процесі досить часто потрібно диференціювати форми організації навчання, методи педагогічного впливу на особистість, навчально-виховні завдання, способи оцінювання знань, умінь та навичок учнів тощо, враховуючи індивідуальні особливості і цим самим сприяти розвитку інтелектуальних здібностей [7, с. 14].
Діти молодшого шкільного віку прагнуть до взаємин як із ровесниками, так із дорослими. Вони відчувають себе нещасними, коли перебувають поза взаємовідносинами. Потяг дитини до взаємовідносин – явище природно зумовлене. Воно впливає на кожний аспект життєдіяльності особистості.
Однак молодший школяр через відсутність необхідного досвіду взаємодії з ровесниками, так і дорослими, а також через недостатню сформованість усталених соціально значущих способів діяльності та поведінки часто потрапляє в ситуації так званих девіацій, тобто відхилень від заданих норм і вимог, які за відсутності певних корекційних заходів на наступних етапах розвитку можуть привести до психічних розладів. Адже школяр, який усвідомлює таке становище, може переживати і тривогу, і почуття сорому. Педагогу слід бути уважним до такого стану дитини і, найголовніше, своєчасно розпізнавати його, а далі вибудовувати єдино психологічно правильну тактику взаємин з вихованцем.