При підготовці фахівців на сучасному етапі маємо більше справу з ринком, який характеризується перевищенням пропозиції над попитом, особливо для технічних спеціальностей. Тут значною мірою умови диктують "покупці", тобто абітурієнти і студенти, підсилюючи свій вплив на якість освітніх послуг і, в остаточному підсумку, на весь потенціал ВНЗ. Тому вони змушені конкурувати як між собою за абітурієнтів, кошти, матеріально-технічні й інформаційні ресурси і науково-педагогічних працівників, так і з підприємствами, що пропонують роботу випускникам шкіл, інших нав-чальних закладів, що змушує їх чутливо реагувати на попит і швидко адаптуватися до змін кон'юнктури.
Якщо абітурієнти і студенти виступають як споживачі (покупці) освітніх послуг, то випускники вузів – це продавці знань і професійних навичок, що змушені на ринку праці конкурувати за робочі місця. Нині і в найближчому майбутньому на ринку праці буде мати місце перевищення пропозиції над попитом. Тут як покупці виступають роботодавці (підприємства й органі-зації). Вони, як і студенти, впливають на політику ВНЗ — виробників освітніх послуг.
Динаміка попиту на ринку праці на фахівців визначеного профілю і кваліфікації вступила в протиріччя з традиційно сформованою їх підготовкою, з номенклатурою спеціальностей і спеціалізацій. Студенти хочуть одержати додаткові до основного циклу дисципліни, одержати додаткові вміння. Їхні інтереси зміщаються зараз в сферу економіки, менеджменту, юриспруденції, іноземної мови.
Ця додаткова підготовка (часто з додатковою оплатою) погано поєднується з жорстко регламентованим навчальним графіком традиційної підготовки. При цьому слід зазначити, що сформована ситуація невідповід-ності попиту та пропозиції на ринку праці не є явищем унікальним в розвитку системи освіти. Періодично спостерігаються коливання попиту на фахівців з боку як господарюючих суб'єктів, так і самих абітурієнтів і випускників. Ці коливання збігаються в часі (більше чи менше) з динамікою і в напрямі розвитку економіки.
Однак через радикальність соціально-економічних перетворень у країні нині розрив між попитом та пропозицією великий як ніколи. Що ж стосується активного прогнозування потреб у результатах діяльності вищої школи, то, як показує аналіз, що намічався з початку 50-х років тенденція невідповід-ності темпів підготовки наукових і інженерних кадрів темпам науково-технічного прогресу продовжує мати місце і понині.
У боротьбі за виживання вітчизняні ВНЗ змушені почати застосовувати маркетинг як ефективний засіб, успішно випробуваний протягом останніх 30-40 років ВНЗ розвинутих країн світу. Нами приймається визначення терміна маркетинг як "передбачення, керування і задоволення попиту на товари, послуги, організації, людей, території й ідеї за допомогою обміну". При використанні маркетингового підходу до організації діяльності ВНЗ необхідно, насамперед, вивчати і прогнозувати кон'юнктуру.
Кон'юнктура — це сформована економічна ситуація, що включає в себе співвідношення між попитом та пропозицією, рух цін і товарних запасів, портфель замовлень у галузях та інші економічні показники. З огляду на специфіку ВНЗ як некомерційної, безприбуткової організації, при вивченні кон'юнктури необхідно досліджувати не тільки економічні, але й соціальні, психологічні, політичні фактори. Те ж саме приходиться нині робити кожній людині, особливо випускникові навчального закладу на індивідуальному рівні через сформовану ситуацію на ринку праці.
Проведений вище короткий аналіз підходу до підготовки фахівця з погляду ринкової економіки дає підставу досліджувати комплекс якостей майбутнього фахівця, який би дозволяв йому з урахуванням кон'юнктури ринку праці, власних можливостей і потреб ефективно конкурувати і реалізовувати свій потенціал. Для вузу такий маркетинговий підхід до організації власної діяльності означає необхідність пошуку і реалізації технології чи технологій, що забезпечували б майбутньому фахівцю комфортне існування з погляду особистісних і суспільних цілей розвитку. Це можливо, коли в освітньому процесі буде свідомо розвиватися комплексна особистісна потреба в поєднанні вузького професіоналізму й універсалізму.
Саме оптимальне сполучення професіоналізму й універсалізму може забезпечити особистості і майбутньому фахівцю конкурентоздатність на ринку праці, а вузам — конкурентоздатність на ринку виробників освітніх послуг.
Поняття конкурентоздатності фахівця практично не розроблено у вітчизняній педагогіці. Скористаємося наступним визначенням названого поняття: конкурентоздатність товару — це відносна й узагальнена характе-ристика товару, що свідчить про його вигідні відмінності від товару конкурента за ступенем задоволення потреби і витратами на її задоволення.
Комплекс конкурентоздатності товару складається з трьох груп елементів: технічних, економічних і соціально-організаційних. Якщо розгля-нути ці елементи щодо майбутнього фахівця — випускника ВНЗ, то ми одержимо наступні параметри:
технічні — спеціальність і спеціалізація, обсяг освоєної програми в годинах, дисциплінах, модулях, рівень підготовки, відповідність стандарту чи переви-щення його; сфера і межі використання; одержуваний документ та ін.;
економічні — затрати на підготовку фахівця з урахуванням усіх витрат;
соціально-організаційні — облік соціальної структури споживачів (у нашому випадку самих випускників і роботодавців); національних і регіональних особливостей в організації виробництва, тобто підготовки випускників, збуту — працевлаштування і реклами майбутніх фахівців.
Конкурентоздатність випускників — майбутніх фахівців багато в чому визначає і конкурентоздатність самих ВНЗ, однак між цими поняттями є важливі відмінності.
Конкурентоздатність ВНЗ, що уособлює його відмінності від ВНЗ-конкурента та інших навчальних закладів, застосовується на досить тривалий період. Конкурентоздатність товару — у нашому випадку майбутнього фахівця, визначається в будь-який, невеликий з погляду економіки проміжок часу. Однак тут необхідно відзначити, що специфіка випускника як товару вузу полягає в тому, що його конкурентоздатність також тривалого користування. Саме тому ВНЗ потрібно значний час для того, щоб одержати статус конкурентоздатного. Якщо ж це трапляється, то протягом досить довгого часу ВНЗ може користуватися цим статусом як свого роду гарантією. Разом з тим, один раз завойована конкурентна здатність висуває підвищені вимоги до організації життєдіяльності навчального закладу.
На відміну від конкурентоздатності товару, оцінку роботі підприємства (ВНЗ) дає не тільки споживач (студент, випускник, роботодавець), але й сам виробник (професорсько-викладацький склад, управлінський персонал). Саме вони визначають, чи вигідно їм за таких умов створювати товар.
Заслуговують на увагу, щодо навчальних закладів, загальні фактори керування, що дають конкурентні переваги виробникам:
- спрямованість всіх і кожного з працівників на дію продовження початої справи;
- наближеність підприємства до клієнта;
- створення автономії і творчої атмосфери на підприємстві;
- зростання продуктивності завдяки використанню здібностей людей і їхнього бажання працювати;
- демонстрація важливості загальних для підприємства цінностей;
- уміння твердо стояти на своєму;
- простота організації, мінімум рівнів керування і службового персоналу;
- уміння бути одночасно і м'яким, і твердим. Тримати під постійним контролем найбільш важливі проблеми і передавати підлеглим менш важливі.
Які ж здібності, характеристики, якості, знання й уміння забезпечують, а ще краще гарантують, конкурентоздатність фахівця — випускника ВНЗ? В ідеальному варіанті для цього ВНЗ й інші навчальні заклади, тобто система освіти в цілому, повинні мати узагальнену модель конкурентоздатного фахівця, на основі якої кожен рівень освіти проектував би свою підмодель. При такому підході вони (модель і підмоделі) виступали б як мета функціонування освітніх структур і виконували б функцію системо-утворюючого фактора. Поняття "конкурентоздатності" фахівця, не має достатнього ступеня конструктивності і може бути покладене в основу проектування всієї освітньої діяльності. При цьому за основні властивості варто прийняти:
- чіткість цілей і ціннісних орієнтирів;
- працьовитість;
- творче ставлення до справи;
- здатність до ризику;
- незалежність;
- здатність бути лідером;
- здатність до безперервного саморозвитку;
- здатність до безперервного професійного зростання;
- прагнення до високої якості кінцевого продукту;
- стійкість до стресових ситуацій.
Конкурентоздатність фахівця асоціюється з успіхом, як у професійній, так і в особистій сферах. Головна психологічна умова успішної діяльності в будь-якій області — це впевненість у своїх силах. Основні напрями форму-вання впевненості у собі:
- освоєння й удосконалення професійної майстерності;
- адекватна поведінка в різних ситуаціях людського спілкування;
- підтримка і зміцнення здоров'я і працездатності;
- створення сприятливого зовнішнього вигляду, власного іміджу.
Вивчення зарубіжного досвіду дозволяє виявити підходи до підготовки, як фахівців, так і професійних менеджерів. В основі його лежить єдина педагогічна концепція. Суть її — формування у студентів трьох груп навичок: технологічних, комунікативних і концептуальних. Технологічні навички пов'язані з освоєнням конкретної професії. Комунікативні мають безпосереднє відношення до спілкування з різного роду людьми та самим собою. Концептуальні — це мистецтво прогнозувати події, планувати діяльність великих груп людей, приймати відповідальні рішення на основі системного аналізу. При визначенні рівня здібностей фахівця оцінюється його здатність: приймати рішення, планувати, вести бесіду, організовувати людей, здійснювати контроль за діяльністю підлеглих.