а) формування особистісно значущих мотивів навчання мотивації як рушійної сили;
б) розвиток пізнавальних інтересів учня як основи навчальної пізнавальної активності;
в) розвиток психічних процесів;
г) формування загально навчальних умінь та навичок;
ґ) розвиток творчості;
д) формування основних способів навчальної діяльності.
Проблема дидактичної занедбаності вимагає свого цілісного вивчення та обґрунтування у навчально-виховному процесі.
Власне, дане питання ми розкрили на основі сутності найоптимальніших підходів щодо подолання занедбаності учнів у навчальній діяльності.
Чимале значення у вирішенні даної проблеми займає вивчення особистості педагогічно занедбаного учня. Слід виділяти не лише негативне, але й позитивне, успіхи та труднощі. Щонайперше завдання, яке стоїть перед вчителем, полягає в тому, щоб не залишити поза увагою таких учнів, один-на-один із власними труднощами.
Важливо сформувати в дітей позитивні мотиви навчальної діяльності. Зміни у ставленні до занедбаного учня, прояви істинної зацікавленості його успіхами як вчителем, так і батьками, сприятимуть формуванню у них позитивних емоцій, що впливає на самоповагу, віру у власні сили. Успіхи в навчанні впливають і на розвиток інтересу до навчання, - дитині неодмінно захочеться повторити успіх, а закріплення його буде позитивним поштовхом до формування пізнавального мотиву.
„Всіляко намагаючись розвинути пізнавальні можливості й зміцнити пам’ять малоздібної дитини, ми разом з тим ніколи не даємо їй навіть приводу подумати, що успіхи її оцінюються тим, як вона запам’ятала урок. Вона відповідає, і оцінка їй ставиться тільки тоді, коли їй вдалося досягти успіху. При цьому важливо не показати дитині, що її виділяють у класі" [84, 589].
Коли є бажання знати, пізнавати, могутнім психологічним засобом у подоланні дидактичної занедбаності є збагачення інтелектуального і емоційного життя дитини (екскурсії, ігри, пізнавальні завдання, уроки мислення, використання слова, як могутнього виховного та емоційного засобу, вірші, твори, казки тощо).
Структура навчальної мотивації молодшого школяра залежить від становища дитини в класному колективі. Діти, в яких не розвинена мотивація, як правило, займають найнижче становище в групі (класі), а це, як правило, невстигаючі учні. Діти, які мають труднощі в навчанні, при негативному ставленні до них у класі, показують низькі результати в навчальній діяльності. Страх перед невдачею знижує активність таких учнів на уроці. Звісно, щоб розвивати мотивацію занедбаного школяра, слід спочатку підвищити його соціальний статус - методом заохочення, а помилки та невдачі краще обговорювати наодинці.
Необхідною умовою для попередження та подолання педагогічної занедбаності, яка досліджувалась нами в даній роботі, є розвиток пізнавальних інтересів і творчої самостійної діяльності. Тому необхідно збільшити кількість тих видів діяльності учнів, які сприятимуть розвитку творчості та самостійності.
Що стосується завдань творчої діяльності теоретичного характеру, то вони полягають у тому, щоб знайти місце цій діяльності в методичній системі, включаючи її як обов’язковий компонент процесу навчання. Завдання творчого спрямування для педагогічно занедбаних школярів вимагають наявності того, щоб творчі елементи були чітко визначені (цьому сприятимуть запитання „Що невідомо? Що відомо? В чому полягає умова? Чи можна її вирішити? Чи є достатньою ця умова для визначення невідомого? Чи зустрічались вам задачі такого типу?" тощо).
Систематична самостійна робота повинна бути невід’ємним елементом процесу навчання і проводитись в кожному розділі програми.
Збільшення кількості творчих видів завдань у процесі навчання занедбаних учнів, сприяє їх пізнавальній активності, ставлення до навчальних предметів, що ґрунтується на узагальненні, систематизації знань.
Щоб покращити умови формування досвіду творчої діяльності необхідно вдосконалювати уже набуті учнями вміння та навички. При засвоєнні знань про способи діяльності невстигаючими учнями, слід ознайомлювати їх з алгоритмами цих дій.
Все це позитивно впливає на розвиток пізнавальних інтересів.
Для пробудження та підтримки пізнавальних інтересів, важливо постійно показувати учням нове в змісті їх роботи, яка планується самим вчителем. Засоби, які оптимально та ефективно вказують на нове в змісті уроку є повідомлення вчителем мети заняття. Завжди в кожному уроці є щось нове для учнів. Кожний урок являє собою новий етап у оволодінні навчальним матеріалом і це повинно повідомлятися на початку уроку. Якщо на уроці не вивчається новий матеріал, а його метою є вдосконалення навичок та систематизація вивченого, то нове можна показати так: „Ви вже чимало знаєте про частину мови іменник, правила, виконували різноманітні вправи. А тепер нашим завданням є згрупувати всі наші знання у систему, єдине ціле, тоді ми знатимемо "хто" і "що" нас оточує".
У деяких випадках корисно в кінці уроку зазначити те нове, що було засвоєно.
Якщо в класі спостерігається значне відставання щодо рівня пізнавальних інтересів, варто поєднувати виклад нового матеріалу з поза навчальними інтересами учнів (книгами, видами спорту, телепередачами тощо).
Слід наголошувати на тому, що вивчення певного матеріалу є взаємопов’язано з матеріалом інших предметів. Наприклад, вчитель зазначає, що вивчення математики, вміння рахувати, обчислювати, розв’язувати задачі буде необхідним для вивчення біології, хімії, фізики тощо.
Розвитку пізнавальних інтересів сприяють такі завдання, які може запропонувати вчитель:
а) знайти цікавий матеріал до уроку, який не подано в підручнику;
б) прочитати необхідну літературу до заданої теми;
в) з’ясувати значення невідомих слів;
г) досліди, які можуть провести учні в домашніх умовах, і які не вимагають значних труднощів;
ґ) перегляд дитячих програм із наперед визначеним завданням;
д) виготовлення гербарію;
е) спостереження за живою, неживою природою;
є) ознайомлення з новими надходженнями у книжкових крамницях;
ж) завдання на тему: „Хто я є?”.
Позитивно впливає на розвиток пізнавальних інтересів занедбаних учнів такий вид діяльності: учням самим пропонується обрати те, що їх цікавить, про що вони хотіли б почути, Разом із вчителем готують необхідну інформацію, проте вчитель організовує діяльність так, що він (а в дійсності самі учні) отримують те, що їх цікавить.
Важливим резервом активізації пізнавальних інтересів учнів є розуміння ними мети уроку, його окремих частин. Кожний етап уроку повинен виступати як новий крок до оволодіння матеріалом, тоді учні будуть розуміти не лише те що вчать, але й як саме і з якою метою („Для чого ми це робимо?”).
Вчитель, який стикається з небажанням у дітей вчитися, часто, в першу чергу думає про те, як заставити дитину вчитися. Проте, ми можемо виділити основні умови, при яких у таких учнів виникає і розвивається інтерес до навчання.
1. Розвитку пізнавального інтересу, позитивного ставлення до предмету, що вивчається і до самого процесу навчання сприяє така організація навчання, при якій учень вливається у процес самостійного пошуку та відкриття нових знань, вирішує завдання проблемного характеру.
2. Навчальна праця як і будь-який інший вид діяльності цікавою є тоді, коли вона різноманітна.
3. Щодо формування інтересу до предмету, що вивчається, необхідне розуміння значимості, важливості його матеріалу для вивчення інших предметів.
4. Чим більше новий матеріал пов’язаний із раніше засвоєним, тим цікавішим він є для учнів (логіка, систематичність, доступність засвоєного).
5. Навчання не повинно бути ні легким, ні важким, а доступним, а якщо важким, то посильним.
6. Чим частіше перевіряється і оцінюється робота школярів, тим цікавіше їм працювати.
7. Чіткість, емоційність навчального матеріалу поведінка самого вчителя позитивно впливає на школяра, на його відношення до навчання.
І саме тоді, коли дитина стикається із труднощами в навчанні і не може подолати їх самостійно чи з допомогою вчителя, то виникає втрата інтересу. Дитина може загубити віру в власні сили, її невпевненість вкорениться так, що надовго затримає успіхи в навчанні.
Що стосується виховання ставлення учнів до навчальної діяльності, то тут важливу роль відіграють виявлення естетичних аспектів предмету, що вивчається засобами, що формують таке позитивне ставлення, є:
підручник (текстова інформація, малюнки, оформлення підручника);
надбання усної народної творчості (приказки, прислів’я, загадки);
цікаві задачі (ребуси, кросворди тощо);
мова, емоційність викладу вчителя;
різноманітне поєднання форм і способів навчальної діяльності;
твори літератури;
твори мистецтва (картини, репродукції);
засоби наочності;
позитивна атмосфера на уроці тощо.
Як уже зазначалось, чимала роль у подоланні педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку покладено на самого вчителя. Якщо вчителеві самому цікаво добиватися того, щоб даний класний колектив, конкретний учень чи група учнів оволоділи знаннями, уміннями та навичками, сформувати інтерес до навчання, то це обов’язково передасться самим учням, адже діти - це наше обличчя, то якими будуть вони, залежить від нас самих.
В попередженні та подоланні педагогічної занедбаності чимала роль належить розвитку пізнавальних інтересів у молодших школярів. Пізнавальний інтерес сприяє розвитку психічних процесів (мислення, увага, уява, сприймання тощо), формуванню правильної навчальної діяльності, адже знання без інтересу - це формальні знання. Вчителеві не слід думати як заставити дитину вчитися, а як зацікавити, заінтригувати, заохотити її др. Навчання. Хто цікавиться предметом, у того відкриті очі та вуха: треба вміти слухати і вміти бачити [42].