Реферат
Особливості технології індивідуального навчання
Аналіз теоретичного та емпіричного матеріалу педагогічної науки й практики XX століття, надає змогу визначити такі характерні особливості технології індивідуального навчання:
*надає можливість вибору із запропонованих засобів навчання ті, які студент вважає найбільш ефективними;
*навчаємий одержує індивідуальну допомогу в разі виникнення труднощів;
*студент досягає різних рівнів знань щодо змісту навчання;
*процес навчання організований у такий спосіб, створює сприятливі умови й мікроклімат засвоєнню навчального матеріалу та формуванню професійних навичок;
*навчається, працює в індивідуальному темпі в зручний для нього година.
У наступній година виникає потреба в створенні індивідуальних програм навчання, які малі б можливість задовольняти споживи тихий, хто навчається.
Техніка комп'ютерного навчання—така система навчання, у якій одним з технічних засобів виступає комп'ютер. Основні напрями змін у змісті навчання, що пов'язані з комп'ютером, такі: розширення й поглиблення теоретичних основ навчальних курсів унаслідок збільшення їх доступності для студентів завдяки можливостям комп'ютерних засобів, унаочнення змісту навчання, доступ до будь-якої інформації тощо.
Використання комп'ютерних засобів сприяє посиленню ефективності навчання завдяки: широким зображувальним можливостям; значному розширенню кола розв'язуваних завдань; збагачення предметного змісту завдань шляхом вивчення реальних виробничих і соціальних ситуацій; підвищення рівня проблемності завдань; оновлення змісту завдань завдяки ігровим компонентам, особливих правил оперування штучними об'єктами; появи принципово нових завдань, зокрема на побудову експертних систем навчального призначення тощо.
Комп'ютеризація освіти спричиняє зміни в співвідношенні різних організаційних форм навчальної діяльності, зокрема, збільшується частка самостійної, індивідуальної та групової роботи; розширюється обсяг практичних і лабораторних робіт, насамперед, пошукового та дослідницького характерові, підвищується роль і значення поза-аудиторних зайняти
Характерною рисою гуманістичного підходу до навчання є технологія особистісно-зорієнтованго навчання, при якому викладач виступає в ролі організатора самостійної активної пізнавальної діяльності студентів, а також компетентного консультанта та помічника. Його професійні уміння повинні бути спрямовані не стільки на контроль знань і умінь учнів, а на діагностику їх діяльності з метою своєчасної допомоги в разі виникнення труднощів
Ця роль значно складніша від традиційної, яка полягала в здійсненні головного компетентного джерела знань та контролюючого органові. Отже, особистісно зорієнтоване навчання є, по суті, диференційованим навчанням, що враховує рівень інтелектуального розвитку навчаємого, його підготовку з певного предмета, здібності та задатки.
Ефективність технологій особистісно-зорієнтованого навчання полягає в ідеї “навчання в співробітництві”, яка виникла ще в 20-х роках XX століття, як навчання в малих групах, алі розробка технології такого навчання почалась тільки в 70-х роках. Ідеологія означеної технології навчання була детально розроблена трьома групами американських педагогів: із університету Джона Хопкінса (Р.Славін, 1990), університету Міннесота (Роджерс Джонсон і Девід Джонсон, 1987) і групою Дж. Аронсона (Каліфорнія, 1978). Головна ідея навчання в співробітництві-вчитися разом, а не просто щось виконувати разом. Технологія навчання в співробітництві визначається, як сукупність прийомів та дій студента, які виконуються в певній послідовності з метою реалізації того чи іншого методові навчання, або як сукупність методів навчання, що забезпечують певний підхід до навчання з метою реалізації тієї чи іншої дидактичної системи.
Навчання в співробітництві розглядається, як методичний система навчання, що передбачає сукупність деяких прийомів, об'єднаних спільною логікою пізнавальної та організаційної діяльності з метою реалізації основоположних принципів цього методові. Тільки тоді метод навчання або дидактична система можуть бути реалізовані на практиці, якщо смороду технологічно, тобто процесуальне оброблені. Це означає, що смороду базуються на єдиній дидактичній ідеології, відображають єдині принципи і концепцію навчання.
Одним із варіантів технологія особистісно-зорієнтованго навчання є навчання в команді. Особлива увага приділяється груповим цілям та успіху всієї групи (команди), який може бути досягнутий у результаті самостійної роботи шкірного її члена. Уся група зацікавлена в засвоєнні інформації кожним її членом, оскільки успіх команди залежить від внеску шкірного, а також від спільного вирішення всієї проблеми в цілому.
Здійснення такого навчання відбувається за трьома принципами: нагороду команда одержує одну на всіх (оцінку, знак, похвалу тощо); кожен учасник винний бути готовий до контрольної перевірки поза групою; кожен учасник заробляє бали своїй команді шляхом покращення своїх власних результатів.
У технологій особистісно-зорієнтованого навчання використовується варіант ‑ метод проектів. Ідея методові належить американському філософу і педагогові Дж. Дьюї та його учню В.Х. Кілпатрику. Ними запропоновано будувати навчання в активній формі, через цілеспрямовану навчально ‑ пізнавальну діяльність студентів у відповідності з його особистим запитому в цьому знанні, яку йому обов'язково знадобиться. Для цього треба розглядати проблеми з реального життя, що є знайомими і значущими для особистості навчаємих. Розв'язання будь-якої проблеми набуває контури проективної діяльності. В основі методові лежить розвиток пізнавальних навичок студентів, уміння самостійно конструювати свої знання й орієнтуватися в інформаційному просторі, а також розвиток критичного мислення.
Метод проектів має на увазі спосіб досягнення дидактичної мети через детальну обробку проблеми (технологію), яка призведе до конкретного практичного результатові. Результат можливо усвідомити, побачити, застосувати в практичній діяльності. Така технологія передбачає сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю й застосовується згідно наступних вимог:
1. Наявність значущої проблеми або задачі, яка вимагає інтегрованих знань, дослідницького пошуку для її вирішення (наприклад, дослідження економічної проблеми в різних регіонах світу та у своєму регіоні).
2. Практична, теоретична та пізнавальна значущість результатів (наприклад, доповідь про економічний стан певного регіону, фактори, що впливають на цей стан, тенденції розвитку тощо).
3. Самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність студентів.
4. Структурування змістової частини проектові (з урахуванням результатів за етапами).
5. Використання дослідницьких методів, які передбачають певну послідовність дій: визначення проблеми і завдань (використання методів «мозкової атаки», «круглого столові» та ін) висування гіпотез їх вирішення; обговорення методів дослідження (статистичних, експериментальних, спостереження тощо); обговорення способів оформлення кінцевих результатів; збір, систематизація й аналіз одержаних даних; підведення підсумків, оформлення результатів, їх презентація; висновки та постановка нових проблем дослідження.
Результати виконаних проектів повинні бути оформлені у вигляді відеофільму, альбомові, журналові, комп'ютерної газети, альманахові, доповіді тощо. Вибір тематики проектів залежить від характерові навчальної ситуації, інтересів, запитів та здібностей навчаємих, професіональних інтересів викладача тощо.
Метод проектів і навчання в співробітництві приваблюють наступними характерними особливостями:
— можливість не стільки передавати студентам торбу знань, скільки навчити здобувати їх самостійно, користуватися ними для вирішення нових пізнавальних і практичних задач;
— можливість оволодіння навчаємими комунікативними вміннями і навичками, уміння працювати в різноманітних групах, використання ними різних соціальних ролей (лідера, виконавця, посередника тощо);
— набуття широких людських контактів, знайомство з різними культурами, різними крапками зору на одну І ту ж проблему;
- оволодіння вміннями користуватися пошуковими методами: збирати необхідну інформацію, факти, уміння аналізувати їх з різних точок зору, висувати гіпотези, формулювати висновки.
Проекти поділяються відповідно до характерної ознаки за типами. Якщо характерна ознака-домінування певної діяльності, те розглядаються наступні типи: пошукові, творчі, рольові, ігрові, інформаційно зорієнтовані, практикозорієнтовані. Якщо характерна ознака предметно-змістова галузь знань, те мають місце такі типи: монопроекти (у межах однієї галузі знань), міжпредметні проекти. За характером координації проекти поділяються на безпосередні (жорсткі, гнучкі) та із прихованою координацією (телекомунікаційні проекти). За характером контактів проекти бувають внутрішні, регіональні, міжнародні. За кількістю учасників проекти бувають особистісні, парні, групові. За терміном виконання проекти поділяються на короткотривалі, середньотривалі, довготривалі.
Розробка та реалізація проектові здійснюється за наступними загальними вимогами:
*вибір тими проектові, його типові, кількості учасників;
*«мозкова атака» з метою розгляду можливих варіантів висунутих проблем, що важливо дослідити в межах конкретної тими;
*розподіл задач за групами, обговорення можливих методів дослідження, пошук інформації, творчих рішень;