Для досягнення позитивного результату із врахуванням вищезгаданої закономірності необхідно дотримуватися таки принципів,як індивідуальний і диференційований підхід до неповнолітніх, комплексним підхід до перевиховання, поєднання вимогливості до ув'язнених з повагою до їхньої особистості, гуманним та справедливим ставленням до них. Варто розглянути ці принципи більш конкретно.
Принцип індивідуального і диференційованого підходу означає врахування у виховній роботі індивідуальних особливостей засуджених, а також ознак, спільних для різних їх категорій.
Принцип комплексного підходу до перевиховання передбачає розуміння особистості як цілісного психологічного феномену і означає необхідність вивчення, розвитку і корекції її інтелектуальної, емоційно-вольової, ціннісно-орієнтаційної сфер поведінки.
Комплексний підхід вимагає раціонального використання всієї палітри форм, змісту, методів і прийомів виховання, передбачає узгодженість та наступність дій всіх суб'єктів виховного процесу, спрямованих на ресоціалізацію засуджених на різних етапах відбування покарання із урахуванням динаміки особистісних змін у свідомості і поведінці засуджених протягом усього процесу перевиховання в місцях позбавлення волі та після звільнення.
У принципі поєднання вимогливості до засуджених з повагою до особистості, гуманним та справедливим ставленням до них відбивається діалектичність виховного процесу, ускладнюваного специфікою СІЗО та ВТК.
Бути гуманним щодо засуджених означає вірити в можливість їх виправлення, передавати цю віру й їм самим.. А.С. Макаренко неодноразово підкреслював, що "не може бути виховання, якщо немає вимоги". Не випадково його педагогічне кредо зводилося до простої, але дуже важливої формули: "Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї". [10;421].
Гуманність та вимогливість органічно пов'язані між собою і складають дві сторони одного і того самого принципу.
Вимоги, що ставляться перед засудженими, повинні бути цілеспрямованими і реальними (такими, які засуджені можуть виконати); справедливими (повинні відповідати чинному законодавству та моральним нормам); систематичними і послідовними; всебічними (розповсюджуватися на побут, працю, навчання і дозвілля засуджених); зрозумілими й єдиними для всіх.
Гуманність працівників ВТК несумісна з грубістю, пригніченням людської гідності засудженого. В кожному засудженому слід бачити людину, громадянина суспільства, який має хоча і обмежені, але встановлені законом права і обов'язки.
5. Ефективність виправлення засудженого об'єктивно залежить від його власної активної діяльності щодо самовиховання
Багаторічна практика свідчить, що реалізація будь-якої кількості виховних заходів не приведе до бажаних результатів, якщо самі ув'язнені не захочуть уважно розібратися в особливостях свого характеру, критично поставитися до себе та свідомо, систематично займатися самовихованням, відновленням, формуванням і розвитком позитивних рис, звичок тощо.
Важко досягти результату, якщо засуджений не бачить доцільності в змінах рис свого характеру, або не вірить в можливість виправлення. Отже, із вищезазначеної закономірності випливає принцип стимулювання й педагогічного керівництва самовихованням засуджених. Його реалізація пов'язана з допомогою засудженому об'єктивно розібратися в своїй особистості, критично проаналізувати недоліки і виділити збережені позитивні риси, зі спонуканням його до роботи над собою і навчанням методам і прийомам впливу на самого себе.
6. Подолання негативних якостей особистості засудженого є закономірно пов'язаним з підходом до неї з оптимістичною гіпотезою, опорою на позитивні риси й якості.
Враховуючи цю закономірність, в пенітенціарній діяльності необхідно послідовно реалізовувати принципи опори на позитивні якості, збережені соціальні зв'язки та відносини особистості, прогнозування, виявлення, формування і розвиток цього позитивного .[9;138].
Отже, можна зробити висновок про те, що ефективність виховної роботи в умовах установ виконання покарань зумовлюється багатьма чинниками, але всі вони діють на засудженого тільки через його активність, його ставлення до всіх впливів. Виправлення не можна розглядати однобічно — лише як результат впливу співробітників СІЗО, адже це результат і "самозмінювання" особистості засудженого у процесі його власної діяльності. Інакше кажучи, засуджений повинен стати не тільки об'єктом, але й суб'єктом виховних впливів.
Варто підкреслити, що жодна із наведених закономірностей не діє сама по собі, всі визначені закономірності і принципи становлять єдину взаємодіючу систему і саме у цій взаємодії можливе успішне здійснення процесу ресоціалізації особистості неповнолітнього.
1.3 Функції соціального педагога в пенітенціарних установах для неповнолітніх
У пенітенціарних установах для неповнолітніх злочинців найважливіші функції соціальних працівників полягають у тому, щоб:
1.Разом із психологом, педагогічним колективом і адміністрацією установи скласти план навчання і роботи на період позбавлення волі: тобто доцільно організувати процес навчання і перевиховання неповнолітнього з боку дотримання єдності педагогічних вимог ;
2. Допомогти засудженим підліткам подолати психологічну кризу у зв'язку із находженням під арештом: шляхом проведення діагностування психічних станів підлітків проводити психопрофілактичну, психоконсультативну та психокорекційну роботу по подоланню негативних наслідків перебування у ВК;
3. Сприяти в адаптації їх до середовища ВТК: допомогти підлітку якомога швидше і «безболісніше» пристосуватись до умов ВК, розкрити основні правила і умови находження в установі, а також допомогти в налагодженні стосунків з оточуючими;
4. Допомогти організувати вільний час і продовжити навчання : соціальний педагог повинен стежити, щоб підлітки проводили змістовне дозвілля, а також безпосередньо приймати участь в його організації;
5. Захищати права засуджених: проводити інформаційно-просвітницькі заходи, запрошувати юриста;
6. Допомагати порадою батькам і родичам ув'язненого у вирішенні проблем пов'язаних з позбавленням його волі: проводити тренінги з батьками, роз'яснювальну та ін. роботу;
7. Підготувати ув'язненого до виходу на свободу: діагностувати ступінь ефективності ресоціалізації, скласти план соціального супроводу неповнолітнього після виходу на волю. [16;146].
Можна зробити невеликий висновок про те, що функції пенітенціарного соціального працівника дуже різноманітні, починаючи від правового консультування до психологічної допомоги засудженим і персоналу. І кожна функція несе в собі допомогу ув'язненому зробити свій вибір в сторону свідомого правильного вибору чесного життя.
1.4.Основні напрями діяльності соціального педагога в пенітенціарних установах для неповнолітніх
У теорії соціальної педагогіки прийнято виділяти два основні аспекти соціальної роботи в пенітенціарній сфері: правовий і психологічний. Розглянемо кожен з них.
1.4.1 Правовий аспект соціальної роботи в пенітенціарних установах для неповнолітніх
Однією з функцій соціального працівника в пенітенціарній сфері для неповнолітніх є правова підтримка засуджених. Це в першу чергу:
- Надання інформації неповнолітнім засудженим про їх права і обов'язки;
- Захист прав ув'язнених;
- Надання консультацій з правових питань;
- Нагляд за дотриманням прав ув'язнених як адміністрацією і педагогічним колективом, так і іншими ув'язненими.
- Проведення бесід і лекцій стосовно правового виховання ;
- Консультації юриста.
Також соціальний працівник може здійснювати зв'язок між батьками та родичами ув'язненого і самим ув'язненим, стежити за безперешкодним
відправленням кореспонденції засудженому і ним самим, допомагати засудженому в регулюванні фінансових питань, а також питань пов'язаних з відправленням релігійного вірування засудженого. [23;42].
1.4.2 Психологічний аспект соціальної роботи з неповнолітніми злочинцями
У діяльності соціального педагога в установах позбавлення волі для неповнолітніх, надзвичайно важливо проводити роботу по діагностиці і подоланню психологічних відхилень пов'язаних із перебуванням неповнолітніх в даних закладах.
Підліток, який вперше в перше потрапив у виправно-трудову установу, отримує важку психологічну травму. Також у формуванні невротичних розладів у підлітків, що знаходяться в місцях позбавлення волі, лежить багатофакторна обумовленість, у якій біологічні, соціальні і психологічні фактори представлені в нерозривному комплексі, що визначає специфіку патогенезу та синдромогенезу психічних розладів у неповнолітніх ув'язнених. [27;76].
Основу патогенетичного конфлікту підлітків, які знаходяться в місцях позбавлення волі, складають такі особистісні риси як підвищена збудливість і неврівноваженість, конфліктність у відносинах, уразливість і злопам'ятність, лабільність емоцій, демонстративність емоційних виявлень, схильність до афектів, що визначають профілі по шкалах СМОЛ - психопатії, істерії, депресії, іпохондрії, параної (більш характерно для хлопчиків) і психастенії (більш характерно для дівчаток). При цьому закріпляючими і підтримуючими розвиток невротичних розладів є фактори соціальної ізоляції, різка зміна життєвого стереотипу, психічна депривація, тверда регламентація поведінки, замкнута система спілкування, розрив устояних особистісних зв'язків, нездоланний особистісний конфлікт по відношенню до
Функції соціального працівника полягають в діагностиці особи засудженого за допомогою різних психологічних методик, висновок про особу на основі отриманих даних і розробка спільно з адміністрацією ВК програм перевиховання, виправлення і способів спілкування із засудженим.