ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА
Особливості проведення занять з образотворчого мистецтва в учнів першого класу
Виконала: студентка групи П-32
Глава О.М.
Науковий керівник:
асистент кафедри образотворчого,
декоративно-прикладного мистецтва,
дизайну та методики їх викладання
Пацалюк І.І.
ТЕРНОПІЛЬ – 2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Психолого-педагогічні основи роботи з учнями першого класу
1.1 Вікові особливості першокласників
1.2 Адаптація дитини до школи
1.3 Основні види діяльності шестиліток
Розділ 2. Методика роботи на уроках образотворчого мистецтва
2.1 Методи та прийоми роботи з дітьми на уроках графічної та колористичної грамоти
2.2 Методи та прийоми роботи на уроках ліплення та декоративно-прикладного мистецтва
2.3 Використання бесід про мистецтво та творчість художників
Висновки
Додатки
Список використаних джерел
Вступ
За умов розбудови, демократизації та докорінної трансформації суспільства усвідомлення загрози, яка криється в бездуховності, емоційної недорозвиненості людей і юнацтва, низького рівня креативності, виникає нагальна потреба пошуку нових та нетрадиційних форм роботи в процесі навчально-виховної діяльності та пошуку особливих засобів впливу на духовність особистості. Серед останніх у загальному русі за гуманізацію системи освіти поступово зростає роль образотворчого мистецтва.
Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали особистості первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі.
В аспекті зазначеного проблема радикального поліпшення емоційно-естетичного і духовно-морального виховання диктує такий розподіл акцентів завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвиткові були б провідними стосовно навчальних. Адже саме вирішення художньо-розвиткових завдань передусім формує рівень художньо-творчої свідомості індивіда, що й визначає ступінь включення учнів у глобальні культурогенні процеси. З огляду на викладене мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як: розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.
Художня діяльність дитини починається ще задовго до того моменту, коли вона вперше переступить поріг школи. Більшість наших дітей відвідує дитячі садки, де заняття образотворчим мистецтвом є обов’язковим. Займаються образотворчістю дошкільнята і в сім’ї. Важливим є й те, що в позашкільних закладах створені навчальні групи з образотворчого мистецтва дітей 4-6 років, (на жаль їх відвідує незначна кількість дітей). Такий підхід є вкрай важливим, оскільки саме у цьому віці закладаються основи художньо-естетичних знань. На відміну від дошкільного періоду, де заняття образотворчим мистецтвом, у більшості випадків, були для дитини своєрідною грою, у школі вони є обов’язковими. На уроках образотворчого мистецтва діти малюють, вирізають з паперу, займаються аплікацією, ліпленням, паперопластикою та ін. Все це сприяє розвиткові творчих здібностей дитини, розширенню її знань та умінь в царині образотворчого мистецтва, формуванню таких духовних новоутворень як естетичний смак, естетичний світогляд, доброзичливе ставлення до прекрасного як у мистецтві, так і у житті.
Досвід роботи в загальноосвітніх школах доводить, що всіх дітей можна навчити образотворчого мистецтва. У початкових класах учні поступово набувають знань про мистецтво, його види та жанри, художні техніки, навчаються працювати різноманітними художніми матеріалами. Від того, як засвоять це молодші школярі, чи буде їм і надалі цікаво навчатись та творити в царині мистецтва залежить їхня подальша образотворчість. Тому дуже важливо зацікавити дітей мистецтвом, творчою та оцінною діяльністю. Найбільш оптимальним для цього є перший клас загальноосвітньої школи.
В педагогічній науці є чимало досліджень присвячених навчанню образотворчому мистецтву учнів шестирічного віку. Зокрема ця проблема висвітлена в працях Ш. Амонашвили, А. Валлон, Н. Гордуз, О.Дейч, Е. Коваленко, В. Котляр, Я. Коломинського, Л. Любарська, С. Коновець, Н. Кириченко, Д. Ельконіна, Є. Панько, В. Сухомлинського, Я. Чарнецького та інших.
Особливо актуальною і значимою ця проблема є сьогодні, коли перед школою стоять важливі завдання: творчо розвинути дитину, сформувати естетичний смак, як виразник духовного розвитку особистості, зберегти в душі дитини прекрасне та щире ставлення до всього оточуючого – в житті, в мистецтві, в суспільних відносинах, в людських взаєминах. Реалізацію вищеназваних завдань слід починати якнайшвидше. Обмаль часу, відведеного для вивчення образотворчого мистецтва, обмежують безпосереднє наближення дитини до об’єктів образотворчої діяльності та зумовлюють необхідність систематичної та динамічної роботи вчителя з вказаного навчального предмету.
Зважаючи на актуальність даної проблеми ми обрали наступну тему нашого дипломного дослідження: «Особливості проведення занять з образотворчого мистецтва в учнів першого класу»
Об'єкт дослідження – урочна та позаурочна робота з образотворчого мистецтва у першому класі.
Предмет дослідження – особливості методики роботи з шестирічками у процесі вивчення образотворчого мистецтва.
Мета дослідження – визначити теоретичні та практичні аспекти вивчення образотворчого мистецтва у першому класі початкової школи, її особливості.
Згідно з метою та предметом дослідження було визначено такі завдання:
– на основі наукової літератури дослідити вікові особливості учнів першого класу;
– проаналізувати основні форми роботи з дітьми цього віку взагалі та роль і місце образотворчого мистецтва у навчально-виховному процесі
– конкретизувати методи та прийоми роботи з першокласниками на уроках образотворчого мистецтва та у позаурочній діяльності вчителя початкових класів.
Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань було використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових джерел, абстрагування, аналіз, синтез, конкретизація та інші.
Структура дослідження. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.
Розділ 1. Психолого-педагогічні основи роботи з учнями першого класу
1.1 Вікові особливості першокласників
Навчання дітей шестирічного віку потребує врахування важливих психологічних закономірностей їх розвитку. На сьогодні до них відносять перш за все ті протиріччя, які виникли між рівнем інтелектуальних можливостей дітей та специфічними «дошкільними» способами їх задоволення. Інтелектуальна сфера дитини цього віку потребує систематичного навчання. Це протиріччя поширюється і на інші сфери особистості. Першокласник потребує самоствердження у таких видах діяльності, які підлягають суспільній оцінці та охоплюють ті сфери життєдіяльності, які були раніше недоступними дитині.
Важливою особливістю психічного розвитку шестирічного школяра є його підвищена чуттєвість (сенсизивність), по-перше, до засвоєння морально-психологічних норм та правил поведінки, по-друге, готовність дітей до усвідомлення мети навчання та оволодіння способами систематичного навчання. «Можна сказати, що в цей періоду дитини виникає стан, який можна умовно назвати «научуваністю»» [ 21, 6].
Взагалі, вважається, що у школу приходить дитина, не лише фізично готова до навчання, але й психологічно. Фізична підготовка характеризується добре сформованою руховою сферою, гнучкістю, витривалістю, спритністю та ін.. під час навчання у школі фона продовжує розвиватися, набуваючи ще й інших якостей. Щодо психологічної готовності, то її компонентами є інтелектуальна, особистісна та вольова готовність. Охарактеризуємо їх.
Інтелектуальна готовність. Протягом значного періоду часу рівень розумового розвитку дитини визначали на основі виявлених у неї знань, словниковому запасу. Ця думка не є зовсім вірною. Звичайно, певний кругозір, запас конкретних знань про живу та неживу природу, про людей, суспільне життя притаманні кожній дитині і є основою того, що буде вивчатись нею надалі. Проте, це не єдине мірило інтелектуальної готовності дитини до школи. Існують певні навчальні програми, їх засвоєння потребує від дитини дещо іншої групи умінь: порівнювати, аналізувати, узагальнювати, робити власні висновки, тобто розвинутих пізнавальних процесів.
Наукові дослідження психологів доводять, що вже у старшому дошкільному віці діти, користуючись засвоєною системою суспільно вироблених чуттєвих еталонів, оволодівають деякими раціональними способами дослідження зовнішніх властивостей предметів. Уміння їх використовувати дає можливість дитині диференційовано сприймати та аналізувати складні предмети.
Учні першого класу можуть усвідомлювати загальні зв’язки, принципи та закономірності, які є основою наукових знань. Наприклад: в 6-7-річному віці дитина може засвоїти не лише окремі факти про природу, але й знання про взаємодію організмів з навколишнім середовищем, про залежність між формою предмета та його функцією. Але достатньо високого рівня пізнавальної діяльності учні цього віку досягають лише тоді, коли навчальна діяльність спрямована на активний розвиток мисленнєвих процесів і є розвиваючою, зорієнтованою на «зону найближчого розвитку» [ 9, 78].
Шестирічний школяр може дуже багато, але не слід переоцінювати його розумові можливості. Логічна форма мислення хоча і доступна, проте не є типовою, характерною. Тип мислення дітей цього віку специфічним. Науковці вважають, що вищі форми наочно-образного мислення є домінантою їхнього інтелектуального мислення. Користуючись наочно-образним мисленням учень першого класу має можливість виділяти найбільш суттєві властивості, взаємозв’язки між предметами навколишньої дійсності. При цьому він розуміє схематичні зображення, успішно користується ними (наприклад: графічна модель для конструктивної діяльності). Разом з тим, навіть набуваючи первинних вмінь узагальнювати, його мислення залишається образним та опирається на реальні дії з предметами та їх «замінниками».