Експериментальні дослідження науковців свідчать проте, що в умовах цілеспрямованого навчання дітям шестирічного віку посильні деякі правила і прийоми композиційної організації, які використовуються у професійному мистецтві. До них можна піднести: у предметній композиції – вибір положення формату (вертикальне чи горизонтальне) залежно віл ознак форми об'єкту; визначення відносно вдалого масштабу зображення у відповідності запропонованого формату; створення композиційної рівноваги; у сюжетній композиції –вибір положення формату залежно від відтворюваного простору, напрямку руху, особливостей головного об'єкта; ритмічна упорядкованість об'єктів і кольорів; наявність головного об'єкта (або акцентів); встановлення рівноваги; відтворення статики, динаміки та окремих ознак багатоплановості.
Різноманітні види техніки. Формування уявлень про елементарні основи образотворчої мови невід'ємне від ознайомлення дітей із зображувально-виразними можливостями різноманітних матеріалів та прийомів роботи в тій чи іншій техніці.
Олівець графітний рекомендується дітям здебільшого для виконання попереднього начерку об'єкта, відтворення якого потребує більш-менш відповідного зображення форми та пропорційних спів відносин деталей. Крім того, олівець використовується для попереднього планування сюжетної композиції. Для виконання робіт у цій техніці дітям слід краше за все рекомендувати олівець, позначений літерою «М».
Сангіна – це олівець інтенсивного коричневого кольору. При його використанні можна досягти як щільного покриття, так і поступового переходу від насиченого до світлового відтінків. Для досягнення світлотних нюансів використовується пензель з жорстким ворсом (техніка «гризайль»).
Пастель, по суті, є м'які кольорові олівці. Особлива цінність техніки пастелі полягає в тому, що нею можна досягти оксамитового й матового кольору, отримати який неможливо ніякими іншими матеріалами. Але пастель погано утримується на поверхні паперу, тому потребує особливого підходу щодо його вибору. В практиці школи для техніки пастелі використовується ватман, півватман та інший дрібнозернистий папір.
Олівці кольорові в зображувальній діяльності дітей – один із найпоширеніших видів техніки. Для досягнення рівномірного покриття поверхні зображення застосовуються прийоми штриховки та тушонки. Прийом штриховий полягає в нанесенні скісних паралельних ліній (справа вниз, наліво). Прийом тушовки – нанесення тону злитими штрихами боковою частиною стрижня олівця –для дитини є важким утому плані, що потребує незвичного для неї засобу утримання олівця (в цьому випадку олівець повинен утримуватися чотирма пальцями знизу і великим пальцем зверху), а також рівномірної насиченості покриття поверхні зображення.
Гумка – інструмент, який використовується не тільки для виправлення помилково нанесених або допоміжних ліній, виконаних графітним олівцем, але й для висвітлення відповідної частини зафарбованої поверхні зображення. Дітям краще за все слід пропонувати гумку середньої м'якості і, бажано, у формі трикутника або ромба. При виправленні помилок їм необхідно пояснити найбільш зручний підхід до здійснення рухів руки – рухи здійснюються від себе, тримаючи іншою рукою папір у нижній його частині. Хоча використовувати прийом витирання зображеного треба дуже обережно, щоб не привчати дітей до «систематичного тертя».
Кольорові ручки (фломастери) в діяльності дітей використовуються здебільшого для виконання лінійного зображення. Перевага цього інструмента, в порівнянні з кольоровим олівцем, полягає в тому, що він залишає на папері насичену, соковиту лінію, не потребуючи для цього відповідних фізичних зусиль. Але робота в техніці кольорової ручки вимагає від дитини певної розвиненості координування дій ока та руки, оскільки виправлення припущених помилок у цьому випадку практично неможливе. Тому зазначена техніка може бути запропонована при наявності у них відповідного досвіду, набутого в техніці олівця.
Гуаш – фарби компактні, непрозорі, бо у більшості випадків до основного пігмента додають білила. При висиханні вони набувають матової оксамитовості.
Гуаш зручна в роботі, особливо на перших етапах оволодіння образотворчою діяльністю, оскільки дає можливість при необхідності здійснювати виправлення. Шар фарби середньої товщини сохне від хвилин до 3 годин залежно від вологості повітря. Слід уникати насиченого нанесення шару фарби, оскільки зображення буде тріскатися і осипатися.
Акварель, як і гуаш, відносять до груп клейових, лесировочних фарб, оскільки зв’язуючим компонентом пігменту служить природний[ прозорий клей – гуміарабік і декстрин, який легко розчиняється водою. Акварель – єдиний вид фарб, який відзначається своєю прозорістю, чистотою та яскравістю кольору. Але акварельний живопис є одним з найскладніших видів техніки. Він потребує тривалої практики, необхідної для придбання не тільки суто технічних умінь та навичок, й почуття гармонійного володіння кольором. У практиці дітей молодшого шкільного віку принципової різниці між технічними прийомами роботи гуашшю та аквареллю не існує, проте доцільне ознайомлення їх із особливостями роботи фарбами починається з гуаші, використовуючи для цього деякі переваги цієї техніки. [24] Вважається, що методично доцільно використовувати у першому класі лише гуаш.
Пензлі як інструмент, що використовується в техніці акварелі та гуаші, розділяються за формою на круглі й плоскі. Крім того, існують класифікації пензлів за якістю (залежно від ворсу – щетинисті, колонкові, та ін.) і за розміром (тонкі, середні, товсті).
Найбільш поширеними прийомами роботи гуашшю і аквареллю у практичній діяльності дітей вважають такі: мазок – прийом, який застосовується для нанесення мазка-відбитку, виконаного боковою частиною ворса. При цьому форма і величина мазка залежать від форми й розміру пензля. Кінцевою частиною ворса виконують мазок-крапку, мазок-штрих. мазок-лінію. Заливка – прийом, яким наносять рівний кольоровий тон або декілька тонів, що плавно поєднуються один з одним. Для нанесення кольорового шару на поверхню паперу, перш за все, готують у необхідній кількості рідку кольорову суміш. Папір розміщають під нахилом. Насиченим сумішшю ворсом у верхній частині зображення легким рухом носять мазок. Гострим кінцем ворса поправляють не зафарбовані місця. повторюють зазначені дії доти, поки необхідна площина не буде покрита кольоровим шаром.
Досить поширеним є прийом роботи по-сухому, при цьому один фарбуючий шар наносять на інший, дотримуючись правил роботи з гуашшю. У шкільній практиці використовують і роботу торцем пензля для створення об’ємних зображень на площині. Техніка нескладна і дуже цікава: щетинний пензлик з набраною фарбою утримується перпендикулярно до поверхні паперу, мазки наносяться швидко і точково. Використовують і змішані техніки.
Урокам графічної та колористичної грамоти відводиться значна кількість годин у першому класі. В більшості це уроки тематичного малювання, тобто зображення умовно відноситься до сюжетного. Виконуючи програмні завдання на уроках з тематичного малювання, учні вчаться реалістично передавати на малюнку свої враження від спостережуваної дійсності чи прочитаного літературного твору, прослуханої музики. Особливістю цієї образотворчої діяльності є творче, виразне і грамотне виконання малюнка на тему чи ілюстрації.
Чуйно підходячи до графічного вирішення учнями теми, вчитель повинен виховувати в них віру в свої сили і намагатися зберегти їхню індивідуальність у творчій роботі. Підтримуючи творче начало у виборі змісту теми, його розкритті, сміливості задуму і виконання, в разі потреби учням слід підказувати посильні сюжети для вирішення певної теми. Збереження виразності дитячого малюнка полягає в яскравій передачі характеристики образів персонажів, їхнього зв'язку з усіма елементами композиції, зорової гармонії різноманітних форм і кольорового вирішення.
Грамотне виконання тематичного малюнка передбачає його чітке компонування, правильне зображення форми, пропорцій та кольору образів композиції, передачу елементарних просторових явищ (зменшення предметів з віддаленням від глядача, «нагороджування» одних предметів іншими тощо).
Слід пам'ятати, що поняття простору розвивається у дітей дуже повільно й індивідуально, тому треба допомагати учням зрозуміти значення предметної площини на папері, навчитися свідомо розміщувати предмети на цій площині (предмети, які знаходяться ближче до спостерігача, розміщувати на предметній площині нижче, а віддалені – вище; більш віддалені предмети зображувати не лише меншими, а й не дуже чіткими, іншими в кольорі та ін.). Ці закони лінійної та повітряної перспектив учитель пояснює учням протягом усього часу навчання малювання. Нескладно пояснити плановість простору при спостережені у природі чи розглядаючи репродукції картин художників. Аналіз спостережуваного, чи репродукцій допоможе учням краще зрозуміти величину та форму предметів, що розміщені «ближче» і «далі», елементарні явища перспективи, їх колористичність.
Щоб дітям було легше малювати звірів або інших персонажів казок, оповідань, учителеві треба підготувати іграшки та малюнки цих звірів, тематичні ілюстрації, виконані професійними художниками і дітьми цього ж віку. Показ їх треба завжди супроводжувати аналізом твору, незалежно від того, візьмуть діти для графічного вирішення теми ці персонажі чи ні. Це сприятиме розвитку образної уяви учнів.
Для успішного виконання теми бажано, щоб деякі компоненти композиції (дерева, хату, тин тощо) вчитель малював на класній дошці, даючи відповідні пояснення. Це дуже зацікавлює учнів, особливо коли це казкова тема. Треба, щоб учні сміливо, з захопленням і вільно приступали до виконання композиції. Вчитель повинен дати можливість учням організувати свої дитячі враження від побаченого, прочитаного чи почутого, подбати, щоб діти повністю віддалися творчій праці.