Нарешті, всупереч логіці, в цій класифікації виділяються підготовчі і конструктивні види самостійних робіт, які в певною міроюможуть бути віднесені до всіх решти типів. Те ж слід сказати і щодо перевірочних, навчально-практичних самостійних робіт та ін.
Останнім часом все частіше дослідники висловлюються на користь структурного принципу як початкового положення класифікації самостійних робіт. При цьому всі самостійні роботи поділяються на три види: відтворюючі, тренувальні і творчі, а в основі їх розрізнення лежить ступінь складності їх виконання.
Викладене вище показує, що існуючі класифікації самостійних робіт в сучасній педагогічній науці не відповідають певною мірою назрілим потребам практики навчання сьогоднішнього дня. Через це перед наукою, а також перед практикою навчання, гостро стоїть питання необхідності виявлення принципів такої класифікації. А це зобов’язує, перш за все, виявити гносеологічну і психологічну суть та структуру пізнавальної діяльності учня як необхідну умову дидактичного обґрунтування класифікації.
На думку багатьох учених [52, 58, 62], самостійну діяльність учнів потрібно організовувати і фронтально. Вимога включити до самостійної творчої діяльності всіх учнів одночасно передбачає пошук і впровадження у навчальний процес інших форм. Їх три: індивідуально – масова, робота в парах і робота у групах.
Індивідуально – масове виконання навчальних завдань.
Під терміном „ індивідуально – масова діяльність” розуміють самостійне (іноді частково кероване) виконання різних завдань (вирішення задач) всіма учнями одночасно. У практиці школи ці види роботи відомі досить широко. Звичайно вони мають письмову форму. Їм передує ознайомлення зі спеціальною інформацією, що пропонується в підручнику, в звукозаписі тощо. Проте індивідуально – масова діяльність може бути і чисто усною, тобто являти собою одночасне висловлювання всіх учнів уголос. Такі види роботи прийнятні у процесі навчання рідної мови молодших школярів, іноземної мови і т. п. Сюди віднесемо: а) відтворення хором за диктором чи вчителем; б) синхронне монологічне висловлювання всіх учнів, адресоване уявному співрозмовникові ляльці чи вчителеві, який стоїть в центрі класу; в) синхронне самостійне перечитування текстів з метою формування техніки читання; г) синхронне читання в режимі „Прочитай про себе і скажи, звертаючись до уявного співрозмовника (ляльки і т. п.)”. Багато з цих форм роботи сьогодні застосовуються ще недостатньо, хоча користь від них могла б бути великою.
На відміну від фронтально – індивідуальної роботи згадані вище види її мають ту перевагу, що забезпечують одночасну участь у праці всіх учнів, інтенсифікують навчально – виховний процес, підвищують коефіцієнт корисності навчального часу. Але ця діяльність має також інші важливі якості. Майже всі її форми залишають учня на одинці з навчальною задачею, вимагають від нього самостійних, часто творчих дій з метою її вирішення. Його діяльність передбачає активізацію механізмів синтезу – аналізу, відбір необхідної інформації, пошук своїх способів досягнення результату тощо. Саме в цьому процесі на межі своїх можливостей реалізується згадані вище психічні, духовні, фізичні та соціальні функції особистості. Тому є всі підстави вважати, що індивідуально – масові форми роботи – досить ефективний педагогічний засіб їх розвитку.
„Щодо творчої праці, - пише Софія Русова, - то вона найкраще проводиться індивідуально, на самоті, коли дитина може сконцентрувати свої думки, дати вільний вираз своїм творчим змаганням...”[51].
Серед інших позитивних рис цих форм роботи варто відмітити й такі. Оволодівши технологією диференціації навчання, вчитель може, користуючись нею, забезпечити кожному учневі можливість зробити максимально доступну йому кількість кроків на шляху самовдосконалення. Відтак учень, який вирішує навчальну задачу самостійно, виходить з – під настирливого нагляду і контролю вчителя, що звичайно сковує ініціативу, свободу мислення, уяву, посилює страх перед помилкою. Ця обставина має колосальне значення у процесах становлення особистості, бо тільки в атмосфері свободи можливий творчий дух думки.
Але потрібно вказати на деякі негативні властивості індивідуально - масового тренування. Як і фронтально – індивідуальна робота, вона несе в собі „дух індивідуалізму”. Учень тут завжди працює лише на себе, на досягнення свої цілей, своїх результатів. У принципі така діяльність націлена на формування розвинутого індивідуаліста. Зрештою, цю якість індивідуально – масових форм можна пом’якшити, якщо постійно дозволяти, а навіть заохочувати, взаємодопомогу і взаємо-підтримку учнів у процесі вирішування навчальних задач. У кожному разі не варто боротися зі спробами спертися на таку взаємодопомогу, якщо вони трапляються.
Робота в парах.
Робота в парах – це усне або письмове виконання навчального завдання (вирішення навчальної задачі) двома учнями в умовах синхронної роботи всіх пар. Вона може бути застосована з метою вирішення задач з будь – якого навчального предмету. Іноді вона матиме форму пошуку на основі текстів, дискусій тощо.
При всійсвоїй незвичності – це все ж дуже зручний методичний засіб, бо дає вчителеві можливість до певної міри і керувати процесом діяльності кожного з учнів, що особливо важливо для тих, які відстають. Оволодівши технологією побудови задач, учитель може пропонувати їх диференційовано, у вигляді індивідуальних карток, на екрані або користуючись переносною дошкою. В парах можуть успішно співпрацювати сильний і слабший учень.
Робота в групах.
Робота в групах – передбачає розподіл класу на мікро групи з 3 – 5 осіб або іноді з 8 – 10 – на чолі з лідером, який визначається стихійно. Групи розташовуються компактно в різних кутках класу. Кожній із них рекомендується менш – більш об'ємна задача, що передбачає пошук інформації, її аналіз і синтез, відбір необхідних даних і їх перевірку, оцінку одержуваного результату.
Групова навчальна задача може бути запропонована і з метою розвитку мовленнєвих умінь та навичок, зокрема, - ведення групової дискусії. У більшості випадків – це робота у вигляді відомої телегри „ Що? Де? Коли?”. Про наслідки виконання звітує представник групи, хоча за кожним членом її зберігається право доповнити або уточнити його звіт.
Умови роботи в парах і групах вельми демократичні. Вона будується на співпраці двох або кількох осіб, кожна з яких може виконувати посильну їй функцію, але таких, що вміють терпеливо ставитися до свого оточення, здатних слухати і чути інших, а також узгоджувати свої дії з діями інших людей. Водночас саме тут успішно формується почуття власної гідності і здатність поважати гідність інших. Скерованість партнерів на спільний результат спонукає їх до взаємодії, до співпереживання, до всіх тих почуттів, які складають фундамент співпраці.
Звичайно, в групі буде домінувати лідер – сильний і здібний учень. Але правдою є і те, що в умовах відносної свободи тут буде реалізовуватися і намагання кожного учня підняти і зміцнити свій престиж в очах партнерів. Кожен тут зможе гранично реалізувати свої можливості. Така природна змагальність в основі своїй здорова. Ця особливість групових форм роботи дає можливість уникнути відкритої диференціації з поділом класу на групу за рівнем встигання. В умовах групового вирішення задач диференціація вирішується „ природним” шляхом, що не загострює в учня почуття ущемленості.
На жаль, методика застосування групових форм роботи учнів дуже слабо розроблена. Їх „новизна” і „незвичність” зумовлює невпевненість учителя. Дають взнаки і відповідних умінь самостійної діяльності, низький рівень мотивації навчання тощо. Структура діючих підручників також не враховує можливості їх застосування. Все це ускладнює справи і вимагає від учителя самостійного творчого підходу. Поза всякими сумнівом – ці форми роботи вельми перспективні.
Таким чином, самостійна робота в початкових класах – обов’язковий компонент процесу навчання. Самостійну роботу класифікують за декількома ознаками: за дидактичною метою: вивчення нового матеріалу(за типом пізнавальної діяльності: частково-пошукова, репродуктивна і дослідницька); перевірка знань та вміння учнів(за формою організації навчальної діяльності: колективна (фронтальна, групова), індивідуальна); за джерелами знань,тобто закріплення і вдосконалення знань та вмінь учнів, а саме: робота з навчальною книгою, робота з використанням аудіовізуальних методів навчання, ППЗ,робота з роздавальним матеріалом, виконання досліду. Крім цього є три види форми роботи: індивідуально-мосова, робота в парах і робота у групах. Її види та форми визначаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів.
1.2.3 Керівництво самостійною роботою учнів
Основна вимога К.Д. Ушинського [59] до керівництва самостійною роботою полягає в тому, щоб кожне завдання, його зміст і способи виконання були б досить добре пояснені вчителем. Важке, незрозуміле завдання, велике за обсягом викликає не любов, не інтерес, а огиду до навчання.
Найважливішим в організації самостійної роботи, на думку К.Д. Ушинського [59], має бути чітка система. Таку систему, яка спрямована на виховання в учнів активності і самостійності, можна бачити в його підручниках і методичних посібниках. Так, він радить учителям із самого початку навчання привчати дітей відшукувати, перераховувати ознаки предметів, що є в них перед очима, потім вчити їх самостійно відшукувати спільні ознаки предметів і те, що їх робить різним. Педагог розглядав самостійну роботу учнів, керовану вчителем, як найважливіший засіб здобування знань, розвитку розумових здібностей, виховання інтересу до знань, вироблення в них морально-вольових якостей.