Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра українознавства
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО НАПИСАННЯ ДИКТАНТІВ З ДИСЦИПЛІНИ «УКРАЇНСЬКА МОВА»
для слухачів факультету довузівської підготовки денної та вечірньої форми навчання
Рівне – 2004
1. Специфіка диктантів та класифікація їх видів
Диктант (у латинській мові dicto означало «говорити для записування») – це письмова робота, вправа для перевірки грамотності і засвоєння правил правопису.
Якщо розглядати диктант з історичного погляду, то побачимо поступову диференціацію, урізноманітнення його видів. Проте цей процес не був рівномірним. Різним було ставлення до диктантів – від надто частого їх використання до цілковитого заперечення, змінювалась оцінка їх ролі у навчальному процесі.
Оцінюючи навчальну ефективність диктантів, потрібно мати на увазі конкретні їх форми та способи їх реалізації. Людині надзвичайно часто доводиться, окрім списування з готового тексту, формулювання власних думок, записувати сприйняте на слух, почуте від когось. Практичні потреби життя вимагають відповідних навичок передавати на письмі текстуальне, вибірково чи стисло усне мовлення, сприйняте на слух. Оскільки між усною мовою і писемною, між звуками в їх системі, в живому потоці мовлення і засобами їх передачі на письмі існують складні, неоднозначні відношення, необхідно створити зв’язок між слуховим сприйманням і графічним образом слова, між вимовою і його написанням. Цього можна досягти лише відповідними вправами.
Диктант, якщо вміло проводити і застосовувати різні їх види, є одним із засобів боротьби за культуру писемної мови, вони виконують організуючу і виховну роль, допомагають сформувати професійні навики регламентованої роботи, вміння дотримуватись встановленого порядку і ритму. У той же час сама передача на письмі вимагає напруження і зосередження уваги. Отже, це один із засобів виховання уваги, дисциплінованості, організованості, точності та акуратності в навчальній діяльності, вміння включатись в розумову роботу і виконувати завдання в даний момент. Це непростий і нелегкий вид навчальної роботи.
Хоча диктанти – один з «традиційних», давно застосовуваних видів вправ, проте в питанні їх тлумачення, оцінки, класифікації існують значні розбіжності. Панує також термінологічний різнобій, тобто один і той же вид диктанту в різних авторів називається по-різному, наприклад, словниковий диктант інколи називають орфографічним, різний зміст нерідко вкладається також в одні і ті ж терміни. Не завжди є час і можливість розібратись у цьому несистематизованому наборі видів письмових робіт під назвою «диктант». Перш за все диктанти – це один із видів письмових робіт. Однією з найхарактерніших ознак диктантів є запис тексту, сприйнятого на слух. Передавати текст можна усно або за допомогою технічних засобів навчання. Слухове сприймання тексту не виключає зорове. У зв’язку з цим диктанти бувають слуховими і слухо-зоровими або зоро-слуховими (коли зорове сприймання тексту використовується для попередження або виправлення помилок).
Залежно від знання, яке випливає з конкретної навчальної мети, текст можна записувати без змін (слово в слово) або зі змінами – вибирати лише окремі слова, словосполучення, змінювати їх, доповнювати текст, передавати його власними словами і т. п. Такі види диктантів близькі до переказів, творів, але не є ними. Де в чому близькі між собою детальні перекази та вільні диктанти. При вільному диктанті відтворюють прочитаний текст частинами, а під час переказу – передають зміст усього тексту своїми словами.
Диктанти бувають різних видів, кожен з яких має свої характерні особливості. Щоб визначити типи диктантів і створити певну їх систему, необхідно виділити такі ознаки, які б не належали однаково до всіх вправ, а виявляли б себе в окремих видах по-різному.
Ознаки для поділу загальної категорії диктантів на типи можуть бути такими:
1. Мета виконуваної роботи.
2. Особливості тексту, який диктуємо.
3. Характер відтворення продиктованого тексту – без змін чи зі змінами.
4. Спосіб (методика) проведення диктанту.
Залежно від мети виконуваної роботи диктанти бувають навчальними або контрольними. Оскільки навчальні диктанти допомагають виявити також рівень знань слухачів, а контрольні мають і навчальне значення, межа між ними до певної міри умовна. Текст, що диктується, може бути зв’язним або складатися з окремих речень, словосполучень або слів, так званий словниковий диктант. Залежно від того, як записують продиктований текст (без змін чи зі змінами і якими саме), диктанти поділяються на чотири групи:
1. Текстуальні (дослівні).
2. Вибіркові.
З. Вільні.
З огляду на спосіб (методику – проведення) навчальні диктанти розділяються на попереджувальні та пояснювальні. Якщо спочатку робиться усний аналіз тексту, щоб попередити неправильне виконання певного завдання, не допустити помилок, то такі диктанти називаються попереджувальними. Попередження помилок може бути тільки усним.
Пояснювальні диктанти виступають як протилежність попереджувальним – текст спочатку під диктовку записується, потім здійснюється його розбір, виправлення, коментування. Це найчастіше робиться усно, але іноді вдаються і до наочності (використовуються таблиці, друковані тексти, словники та ін.)
Отже, існують чотири основних типи диктантів:
1. Текстуальний.
2. Вибірковий.
3. Вільний.
4. Творчий.
Кожен з них залежно від мети проведення може бути навчальним або контрольним, а навчальний залежно від способу опрацювання тексту попереджувальним або пояснювальним (перед написанням чи після здійснюємо орфографічний чи стилістичний розбір, пояснення тексту). Попереджувальні диктанти бувають слуховими або зоро-слуховими, а пояснювальні – слуховими або слухо-зоровими.
Текстуальні диктанти
Текстуальний (дослівний) диктант – це точне, дослівне відтворення на письмі сприйнятого на слух тексту. Є декілька різних видів навчальних текстуальних диктантів. Залежно від методики їх проведення, опрацювання лексичного чи граматико-правописного матеріалу в продиктованому тексті вони можуть бути попереджувальними або пояснювальними.
Обсяг тексту (кількість слів, речень і т. п.) для навчальних диктантів визначається, виходячи з конкретної навчальної мети, місця і ролі даної форми письмової роботи в системі інших прийомів.
Це ж можна сказати й відносно насиченості тексту правописними чи граматико стилістичними моментами. Якщо текст для контрольного диктанту не повинен бути перенасиченим складними випадками, то для навчального диктанту можна добирати тексти будь-якої складності.
Безсумнівно, важливо правильно вибирати вид диктанту на певному етапі навчання, бо найкраща форма роботи може стати неефективною, якщо втрачається почуття міри.
Найпоширеніші попереджувальні текстуальні диктанти, тому що легше попередити помилки, з самого початку прищеплювати правильні орфографічні навики, аніж потім викорінювати їх. Застосовується він при опрацюванні й закріпленні нового матеріалу, який ще в достатній мірі не засвоєний.
Попередження може здійснюватись по-різному, тому можливі різні форми попереджувальних текстуальних диктантів:
1. Усний розбір, аналіз мовних фактів, пригадування правила перед написанням продиктованого тексту.
2. Пояснення тексту, що диктується, у процесі письма.
З. Аналіз тексту на дошці, таблиці чи надрукованого з подальшим його записом під диктовку. На основі цього виділяються два різновиди текстуального попереджувального диктанту: слуховий і зоро-слуховий
Слуховий попереджувальний диктант
Цей вид диктанту проводиться за схемою – спочатку усне пояснення, усний розбір тексту, потім його запис. Може мати такі варіанти:
1. Пригадуємо певні правила, з метою повторити які може проводитись диктант, потім читаємо речення, роз’яснюємо в ньому орфограми та пунктограми, далі це речення диктуємо для запису, який здійснюється і на дошці, і в зошитах. Наприклад, для закріплення теми «Не з дієприкметниками» викладач ставить питання: «У яких випадках частка не_ з дієприкметниками пишеться окремо? Коли не_ пишеться з дієприкметниками разом?». Далі читає речення і пропонує визначити у ньому дієприкметники з часткою не. Після цього речення записують на дошці і в зошити. Приблизно в такий же спосіб опрацьовується весь текст (але не всі речення є потреба детально коментувати й записувати на дошці). Над дрімучим лісом знявся нестихаючий шум. Нестримний вітер колише нескошені жита. Настала врешті – решт пора небувалих змін. Мною несходжені ждуть дороги. Велич подій сповнювала дівчину новою, не звіданою досі гордістю. Толока не орана, вівці не лічені, – пастух рогатий. Чисте, не заросле місце то звужувалось, то розходилось, ніби озерце.
2. Весь текст диктанту, після повторення певних правил, аналізується усно, а потім записується. Записавши, слухачі мовчки перечитують текст, тоді пояснюють правопис того чи іншого слова, вживання розділових знаків (такий коментар не обов’язковий).
З.Більшого поширення набувають словникові попереджувальні диктанти. Матеріал, який беруть для опрацювання, складається з окремих слів. Добре те, що можна зосередити увагу слухачів на тому конкретному матеріалі, який з тих чи інших причин був засвоєний недостатньо.