Однак разом з цим доводиться констатувати, що переважна частина старшокласників (62,5%) чітко не відрізняє моральні якості людини від вольових та інтелектуальних. Наприклад, на запитання "Які моральні якості ти найбільше цінуєш в людині", типовою є відповідь, де разом з моральними якостями (доброта, порядність, справедливість та інш.) називають вольові (врівноваженість, цілеспрямованість та інш.) або інтелектуальні (розум, успішність у навчанні та інш.) якості.
У процесі експериментального дослідження нами виявлено групу учнів старших класів (56,2%), яка вважає пріоритетним розвиток саме вольових якостей особистості над моральними. Типовими були вислови такого змісту: "Сучасне життя потребує від людини бути сильною, жорсткою, вміти підпорядковувати своїй волі інших. Добрі, чуйні, відверті люди навряд чи зроблять кар’єру або досягнуть успіху у житті". Значна кількість юнаків (49%) ототожнює добрих, щирих, доброзичливих, чуйних людей із слабкими і вважає за необхідне будувати свої стосунки з однолітками з позиції сили. Ми не заперечуєм важливість розвитку вольової сфери особистості, безумовно, вольові якості необхідні для повноцінного, гідного життя. Проте не викликає сумніву і те, що ці вольові якості повинні узгоджуватись з гуманістичними цінностями. Тому висновком тут є необхідність цілеспрямованої та кропіткої роботи педагогів у цьому напрямі.
Результати ранжування моральних понять, які є найбільш важливими в житті старшокласників, свідчать про те, що на першому місці стоїть доброта, на другому – справедливість, на третьому – порядність, на четвертому – доброзичливість, на п’ятому – вірність, чесність, толерантність тощо. Отже це дозволяє констатувати, що найбільш цінними для старших школярів є ті якості, що характеризують стосунки людей.
Виховання – це головне родове поняття педагогіки як емпіричної і теоретичної науки, від якої походять видові категорії: педагогічна діяльність, цілісний педагогічний процес, освіта і навчання, саморозвиток особистості.
В Українському педагогічному словнику С.Гончаренка пропонується таке визначення виховання:
“Виховання – процес цілеспрямованого систематичного формування особистості, зумовлений законом суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів”.
Головними цілями та завданнями виховного процесу в сучасній школі повинні бути:
- орієнтація на духовно збагачену особистість, як альтернатива функціонуючим односторонньо інтелектуалістичним моделям шкіл. Звідси основне завдання вихователя - допомогти дитині створити гармонію між тілесно-фізичним та духовним;
- виховання повинно бути вільним. Кожна дитина має пізнати світ і знайти у ньому своє місце, не перестаючи його любити. Школа має забезпечити простір вільним та природнім проявам особистості дитини. Свобода дитини повинна бути обмежена лише інтересами колективу;
- основна увага педагогів повинна надаватись моральному вихованню особистості учня з пріоритетом загально - людських цінностей, де провідна роль належить сім'ї. Недопустиме лише формальне засвоєння моральних правил. Істинно моральній поведінці може навчити лише саме життя, тобто конкретний життєвий досвід дитини. Завдання школи - так побудувати діяльність, щоб сама її організація виховувала дітей у дусі високої моральності;
- забезпечення індивідуального підходу у вихованні, що грунтується на власному виборі дитини, а звідси - побудова виховання на висновках з наукового аналізу результатів спостереження та вивчення дитини.
1. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.). – К.: МО України, 1994.
2. Закон України про загальну середню освіту// Освіта України. – 1999. – 23 червня.
3. Положення про загальноосвітній навчальний заклад: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. // Позакласний час. - № 17. – 2000.
4. Гончаренко Семен. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
5. Курлянд З.Н. Сутність процесу виховання. У кн.: Лекції з педагогіки: Навчальний посібник. – Одеса: Південноукраїнський держ. пед. ін-т ім. К.Д.Ушинського, 1999. – 192 с.
6. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. Вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2000. – Кн.2: Процес воспитания. – 420 с.
7. Харламов И.Ф. Педагогика: Учебник. – 5-е изд. – Минск: Університэцкае, 1998. – 560 с.
8. Антонець М. В.О.Сухомлинський про оцінювання навчальних досягнень учнів //Рідна школа. – 2001. – Жовтень. – С.11-13.
9. Беленький Г.И. Гуманизация учебно-воспитательного процесса школы
10. Боришевський М.Й. Гуманізм педагогічної системи В.О.Сухомлинського //Початкова школа. – 1995. - № 10 -11.- С.4-8.
11. Вишневський О.І. Гуманізація шкільного життя //Рад. школа.- 1990.- №1. – С. 41-46.
12. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.:Либідь,1997. – 430с.
13. Липова Л., Ренський С., Кушнір М. Технології індивідуалізованого навчання //Рідна школа. – 2001.- Серпень.- С.16-18.
14. Рудаківська С.В., Виговська О.І. Особистісно орієнтоване навчання. //Педагогіка толерантності. – 2000. - №4. - С.27-32.
15. Сухомлинский В.А. Вибр. твори в 5т. – К.: Рад.школа, 1976. – Т 1. – 522с.
16. Сухомлинський В.О. Вибр. твори в 5т. – К.: Рад. школа, 1976. – Т 2. – 554с.
17. Сухомлинський В.О. Вибр. твори в 6т. – К.: Рад.школа, 1976-1977. – Т 6. – 536с.
18. Стейнер Р. Методика обучения и предпосылки воспитания.- М.: Парсифаль,1994. – 80с.
19. Якиманская И.С. Разработка технологии личностно-ориентированного обучения // Вопросы психологии. – 1995. – № 2.- С. 24-30.